Постанова
Іменем України
19жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 147/1143/17
провадження № 61-2784св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Тростянецький спиртовий завод»,
третя особа - Фонд державного майна України,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 рокуу складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (далі - ДП «Тростянецький спиртовий завод») про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що він впродовж 2005-2007 років надавав відповідачеві позику, поворотну фінансову допомогу, а також передавав на зберігання мелясу, проте, жодних дій з повернення грошей чи товару відповідач не вчинив та на день звернення до суду борг складає 919 797,08 дол. США, що по курсу становить 24 356 226,68 грн.
З урахуванням зменшених позовних вимог, просив стягнути з ДП «Тростянецький спиртовий завод»:
738 823,89 грн за договором поступки права вимоги від 25 січня 2007 року та від 21 березня 2007 року від ТОВ «Арте Інвест»;
1 066 740,23 грн заборгованості за надану ним мелясу за договором від 01 листопада 2005 року № 01/11/01, яка облікована в реєстрі кредиторської заборгованості в сумі 1 060 766 грн;
1 007 393,21 грн заборгованості за відпущену в борг відповідачеві мелясу за поступкою права вимоги від ТОВ «Арте Інвест»;
1 502 653,60 грн заборгованості за мелясу поклажодавця ОСОБА_1 , в т. ч. за договорами поступки права вимоги та через його повірених осіб ПП «Віват», СПД ОСОБА_2 , ТОВ «Арте Інвест», фізичної особи ОСОБА_3 та інших;
5 441 113,31 грн інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України;
773 228,00грн - 3% річних від прострочених сум.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Тростянецький спиртовий завод» Державного концерну «Укрспирт», третя особа яка не заявляє самостійних вимог - Фонд державного майна України про стягнення коштів задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» Державного концерну «Укрспирт» на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі за зобов`язаннями 4 315 610, 92 грн, інфляційні втрати в сумі 3 668 212,3 грн та 3% річних в сумі 388 759,7 грн, разом в сумі 8 372 582,93 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» Державного концерну «Укрспирт» на користь держави судовий збір в розмірі 8 000 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладені договори позики та надання поворотної фінансової допомоги; в ході судового розгляду підтверджено співпрацю та взаєморозрахунки між позивачем через повірену особу та відповідачем, а також між первинним кредитором, правонаступником якого став позивач за договором відступлення права вимоги. ОСОБА_1 отримав та набув права вимоги до боржника ДП «Тростянецький спиртовий завод» відповідно до договорів відступлення права вимоги до боржника щодо сплати боргу до договором поступки права вимоги; позивачем в якості нового кредитора направлялися відповідачу претензії з вимогою про повернення грошових коштів у порядку поступки права вимоги за борговими зобов`язаннями в сумі проконвертованої валюти, однак досудова вимога відповідачем залишена без реагування; ДП «Тростянецький спиртовий завод» свої договірні зобов`язання належним чином не виконує, тому повинен нести відповідальність згідно з умовами договору та сплатити на користь позивача визначену правочинами про відступлення прав вимоги суму заборгованості. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних застосовується загальна позовна давність у три роки.
Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем ОСОБА_1 вперше 17 листопада 2014 року надіслана на адресу відповідача претензія з вимогою погашення боргу, до суду він звернувся 13 листопада 2017 року, тобто в межах строку позовної давності, тому твердження відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не заслуговують на увагу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу ДП «Тростянецький спиртовий завод» задоволено частково. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Тростянецький спиртовий завод», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Фонд державного майна України закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України): справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Компенсовано ДП «Тростянецький спиртовий завод» судові витрати, понесені ним на сплату судового збору в розмірі 12 000 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил юрисдикції, оскільки з огляду на положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з тим, що відносно ДП «Тростянецький спиртовий завод» порушено справу про банкрутство, станом на день звернення ОСОБА_1 до суду процедура банкрутства не була завершена, тому вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та мають розглядатися господарським судом. Закриття 10 лютого 2021 року справи про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» жодним чином не впливає на визначення юрисдикції спору, провадження за яким було відкрито в порядку цивільного судочинства під час існування відкритої справи про банкрутство «ДП «Тростянецький спиртовий завод».
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить: скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року; залишити в силі рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2021 року; розглянути справу в палатах Верховного Суду та відступити від висновку в подібних правовідносинах на користь ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правову позицію в подібних правовідносин, яка викладена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 151/979/18 (провадження № 61-16914св19), а також в постанові Вінницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 147/1143/17, у якій суд оцінив правову позицію у цій справі, матеріали справи, аргументацію, обставини справи і не знайшов підстави застосувати до правовідносин пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, вийшов за межі апеляційної скарги ДП «Тростянецький спиртовий завод». Суд апеляційної інстанції послався на ухвалу господарського суду Вінницької області від 27 серпня 2008 року, яка відсутня в складі доказів у цій справі, а також неправомірно повернув в залі суду 03 лютого 2022 року доказ Фонду державного майна України від 06 січня 2022 року № 18-2/37 про гарантування сплати заборгованості за наявним судовим рішенням та не врахував, що Фонд державного майна України не заявляв про порушення юрисдикції розгляду позовних вимог.
Посилаючись на статті 403,404 ЦПК України, позивач просить відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше, на які посилається відповідач, справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У червні 2022 року Фонд державного майна України подав пояснення.
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав відповідь на пояснення Фонду державного майна України та додаткові пояснення до касаційної скарги.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 147/1143/17, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
У квітні 2022 року матеріали цивільної справи № 147/1143/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 151/979/18).
Позиція Верховного Суду
У статті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже загальні суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, наявність у них спору про право цивільне, суб`єктний склад такого спору та пряма вказівка закону про вирішення спору у порядку певного судочинства.
Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданням цивільного судочинства, передбаченим у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон № 2343-XII) доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції до 15 грудня 2017 року доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким кодекси викладено в нових редакціях.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18 (провадження № 14-628цс18), зроблено висновок, що «вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства».
У справі, що переглядається:
ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21 березня 2008 року, порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» (справа № 10/47-08);
позивач ОСОБА_1 пред`явив позов до ДП «Тростянецький спиртовий завод», стосовно якого порушено справу про банкрутство, до 19 січня 2013 року, тобто вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства;
таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16-ц (провадження № 14-7цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 (провадження № 14-370цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 740/5146/17 (провадження № 14-588цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 587/1428/18 (провадження № 14-628цс18)), колегія суддів з урахуванням вимог пункту 3 частини шостої статті 403 ЦПК Українидійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та Палати Верховного Суду через відсутність підстав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року скасувати.
Справу № 147/1143/17 передати для продовження розгляду до Вінницького апеляційного суду.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков
М. Є. Червинська