ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 149/1049/23
провадження № 61-4835св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Поворознюком Борисом Миколайовичем, на постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спільне майно подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 1999 року сторони уклали шлюб, який розірвано рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16 лютого 2022 року у справі № 149/116/22. За час шлюбу ними набуто у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2 . Також за нею зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0612 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Оскільки право на присадибну ділянку площею 0,0612 га до відповідачки перейшло внаслідок переходу до неї права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, на якій вони розміщені, ця земельна ділянка також є спільним майном подружжя.
У добровільному порядку вони не можуть поділити вказане майно.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаних будинку та земельної ділянки.
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона визнає позов ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований у АДРЕСА_1 , та земельну ділянку. При цьому, вказує, що позивач за первісним позовом приховав частину спільного майна, а саме автомобіль марки RENAULT KАNGOO, номерний знак НОМЕР_1 , а також легковий причіп ЛЕВ22, номерний знак НОМЕР_2 , які були придбані ними за час шлюбу та зареєстровані за ОСОБА_1
Автомобіль марки RENAULT KАNGOO, номерний знак НОМЕР_1 , 28 січня 2023 року був проданий ОСОБА_1 без її відома.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд стягнути компенсацію 1/2 частини вартості вказаних транспортних засобів у розмірі 130 735 грн та визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на легковий причіп ЛЕВ22, номерний знак НОМЕР_2 .
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року у складі судді Робак М. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 , а саме: будинок літ. «А», сіни літ. «а», які складаються з приміщень: сіни 1-1, кімнати 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, кухня 1- 6, тамбур I, льох П/А, фундамент «Ф», льох «П/Ф», житловою площею 80,8 кв. м, загальною площею 118,7 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0612 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510900000:00:007:0825.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що сторони за час шлюбу набули у власність будинок та земельну ділянку, тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить кожному з подружжя в рівних частинах.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що оцінки транспортних засобів, що підлягають поділу між сторонами та надані ними, значно різняться. Сторони між собою не погодили вартість спірного майна. Жодна зі сторін клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи не заявляла.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та транспортний засіб «RENAULT KANGOO», червоного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 та легковий причіп ЛЕВ22, 2021 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
У порядку поділу спільного майна подружжя, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу «RENAULT KANGOO», червоного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , у розмірі 121 360 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на легковий причіп ЛЕВ22, 2021 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки легкового причіпу ЛЕВ22, 2021 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 9 375 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 надала суду належні та допустимі докази вартості спірних транспортних засобів, тому суд не вбачав перешкод стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію 1/2 частини вартості транспортних засобів. При цьому, судом були відхилені докази вартості транспортних засобів, надані ОСОБА_1 , оскільки вони є суперечливими та не відповідають дійсним обставинам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Поворознюк Б. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року.
Отже, у частині вирішення позову ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги висновки незалежного оцінювача ОСОБА_3 про вартість спірного майна, які були надані ОСОБА_2 , оскільки вони є сумнівними, в них немає належного обґрунтування, у них не зазначено, що вони були підготовлені для подання до суду, та що експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не подала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
29 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Поворознюка Б. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, зокрема щодо вартості спірного майна, наданих кожною зі сторін, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про компенсацію половини вартості спільного майна з визначенням зазначеної нею ціни.
При цьому, апеляційний суд вірно виходи із того, що ОСОБА_2 спірне нерухоме майно було спільною сумісною власністю подружжя сторін, оскільки було придбано за час шлюбу, а ОСОБА_1 відчужив його без згоди ОСОБА_2 , яка надала належні та допустимі докази вартості спірного майна на час розгляду справи, що були оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням та у сукупності з іншими наданими доказами у справі.
Доводи касаційної скарги стосуються виключно неправильної, на думку заявника, оцінки апеляційним судом доказів у справі, тобто створюють для Верховного Суду необхідність переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 400 ЦПК України.
При цьому, доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення у касаційному порядку, касаційна скарга не містить.
Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), не заслуговують на увагу, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які стосувалися правовідносин з іншим правовим регулюванням, а доводи касаційної скарги побудовані виключно на переоцінці доказів у справі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Поворознюком Борисом Миколайовичем, залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник