Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 1505/414/2012
провадження № 61-20213св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», яке перетворено в Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в теперішній час - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк), звернулося з позовом доОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту.
Позов мотивований тим, що 23 січня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 2255-н, відповідно до умов якого, позивачем надано кредит в сумі 491 400,00 грн з процентною ставкою 16,5% річних до 23 січня 2018 року.
У забезпечення кредитних зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії 23 січня 2008 року між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (Іпотекодавцем), який виступає майновим поручителем ОСОБА_1 , укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, яке належать ОСОБА_2 , а саме, житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка загальною площею 0,0400 га, що розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110300000:01:004:0147, надана за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
В зв`язку з неналежним виконанням умов договору станом на 28 січня 2011 року склалась заборгованість у розмірі 719 020,11 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив:
стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість в розмірі 848 286,30 грн, яка складається: залишок заборгованості за кредитом - 369 816,00 грн; прострочена заборгованість за кредитом - 121 584,00 грн; заборгованість за відсотками - 263 624,01 грн; заборгованість за пенею по відсотках - 73 776,67 грн; заборгованість за пенею по основному боргу - 19 485,62 грн;
звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2007 року, виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, право власності за яким зареєстровано Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» 16 листопада 2007 року та земельну ділянку загальною площею 0,0400 га, що розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110300000:01:004:0147, надану за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 959229 в межах заявленої суми боргу.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 грудня 2011 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 вересня 2011 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року, з урахуванням ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2012 року про виправлення описки, позовну заяву ВАТ «Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» - залишок заборгованості за кредитом складає - 369 816, 00 грн;- прострочена заборгованість за кредитом - 121 584, 00 грн;- заборгованість за відсотками - 263 624, 01 грн;- заборгованість за пенею по відсотках - 73 776, 67 грн;- заборгованість за пенею по основному боргу - 19 485, 62 грн, а всього стягнено 848 286, 30 грн.
Звернено стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2007 року, виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, право власності за яким зареєстровано Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» 16 листопада 2007 року та земельну ділянку загальною площею 0,0400 га, що розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110300000:01:004:0147, надану за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 959229 в межах заявленої суми боргу.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2014 року заяву ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2012 року скасовано, призначено справу до розгляду.
Короткий зміст оскаржених рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 грудня 2014 року позовну заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк»: залишок заборгованості за кредитом складає - 369 816, 00 грн; прострочену заборгованість за кредитом - 121 584, 00 грн; заборгованість за відсотками - 263 624, 01 грн.;-заборгованість за пенею по відсотках - 73 776, 67 грн; заборгованість за пенею по основному боргу - 19 485, 62 грн, а всього стягнуто 848 286, 30 грн.
Звернено стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2007 року, виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, право власності за яким зареєстровано Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» 16 листопада 2007 року та земельну ділянку загальною площею 0,0400 га, що розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110300000:01:004:0147, надану за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 959229 в межах заявленої суми боргу.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в межах заявленої суми боргу.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 грудня 2014 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки: житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2007 року, виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради, право власності за яким зареєстровано Комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» 16 листопада 2007 року та земельної ділянки загальною площею 0,0400 га, розташованої по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110300000:01:004:0147, надану за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №959229 в межах заявленої суми боргу скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих вимог позову ПАТ «Ощадбанк» відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції в порушення частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в судовому рішенні не зазначив: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; не встановив у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року АТ «Ощадбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просять рішення апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 було безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження, оскільки апеляційним судом не перевірено достовірність підстав для поновлення строку. Про наявність рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 дізнався ще в 2015 році, про що свідчить складання акту державним виконавцем за участю ОСОБА_2 про проживання в спірному будинку неповнолітнього. Крім того, про його обізнаність свідчить звернення ОСОБА_2 до банку з заявою про залишок заборгованості за кредитом від 23 лютого 2016 року, звернення до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 13 жовтня 2016 року з позовом до АТ «Ощадбанк» про припинення іпотечного договору, в якому він посилається на наявність рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2014 року, звернення 29 листопада 2016 року з заявою до суду про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню. Матеріали цивільної справи містять усі докази для ухвалення рішення відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку». Рішення суду апеляційної інстанції не містить інформації щодо смерті позичальника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
Заперечення на касаційну скаргу не надано.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 рокупоновлено ПАТ «Ощадбанку» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
У вересні 2017 року справа № 1505/414/2012 надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року цивільна справа № 1505/414/2012 надійшла до Верховного Суду.
07 червня 2019 року цивільна справа передана судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року справу № 1505/414/2012 призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 521/2816/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 1505/414/2012.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 23 січня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір відновлюваної кредитної лінії № 2255-н на суму 491400,00 грн, під 16,5% річних строком до 23 січня 2018 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань по договору відновлюваної кредитної лінії від 23 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , який виступає майновим поручителем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір.
Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,400 га та земельна ділянка площею 0,400 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110300000:01:004:0147, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,
Позивач належним чином виконав свої зобов`язання по договору відновлюваної кредитної лінії, банком були надані кошти у сумі 491 400,00 грн, відповідно до заяви на видачу готівки № 954479-001 від 23 січня 2008 року та заяви на видачу готівки № 971976-001 від 24 січня 2008 року.
В обумовлені договором строки відповідач своїх зобов`язань по поверненню кредиту не виконав, сума заборгованості станом на 20 січня 2012 рік згідно розрахунку наданого банком становить 848 286,30 грн.
Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення іпотечного договору) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Системний аналіз положень статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення іпотечного договору) дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Умовами договору іпотеки від 23 січня 2008 року сторони узгодили, що звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, або за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя.
В пункті 6.2 договору іпотеки зазначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення господарського суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку, в тому числі відповідності до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду з даним позовом з урахуванням уточнень позовних вимог, АТ «Ощадбанк» не зазначив конкретний зміст позовних вимог, спосіб захисту, який просив визначити в рішенні.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), треба розуміти у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення «суттєвих недоліків» або «судової помилки» («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine), заява № 63566/00, § 23).
Згідно частини першої статті 294 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні на час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У частині першій статті 73 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
11 грудня 2014 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області ухвалено заочне рішення у цій справі.
В матеріалах цивільної справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 отримав копію рішення суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав 28 грудня 2016 року.
В апеляційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивовано тим, що копію оскаржуваного рішення отримав представник відповідача 28 грудня 2016 року. Заочне рішення ОСОБА_2 не направлялось.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для сплати судового збору та подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланням на докази щодо поважності підстав, які були перешкодою для вчасної подачі апеляційної скарги.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 23 січня 2017 року ОСОБА_2 24 грудня 2017 року подав до суду оригінал квитанції про сплату судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Клопотання мотивовано тим, що копію оскаржуваного рішення ОСОБА_2 не отримував, 28 грудня 2016 року копію рішення отримав його представник. Відсутність доказів отримання відповідачем оскаржуваного рішення суду дає підстави для висновку про необізнаність відповідача про існування судового рішення, та, як наслідок, неможливість його оскарження у встановлений законом строк. Зазначив, що не змінював місце проживання, не виїжджав за кордон, не знаходився на лікуванні та у службовому відрядженні.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2017 року клопотання ОСОБА_2 задоволено, поновлено йому строк на апеляційне оскарження заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 грудня 2014 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
В ухвалі зазначено, що в заяві, що надійшла через канцелярію суду, ставиться питання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням обставин, що спричинили неможливість подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк. Апеляційний суд дійшов до висновку, що з матеріалів справи вбачається поважність причин пропущення строку на апеляційне оскарження, тому необхідно поновити строку на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 27 лютого 2017 року детально не мотивував висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, проте цей суд погодився з викладеними в апеляційній скарзі доводами заяви про поновлення строку на таке оскарження.
Згідно частини першої статті 212 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги стосовно того, що рішення суду апеляційної інстанції не містить інформації щодо смерті позичальника ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки ця обставина не впливає на рішення суду в оскарженій частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.
Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов