№ 1519/2-1566/11

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1519/2-1566/11

провадження № 61-21486св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у сумі 717 320,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 15 березня 2010 року ОСОБА_2 отримав у нього в борг грошові кошти у сумі 717 320,00 грн, які на час отримання, за курсом Національного банку України (далі - НБУ), складали 90 800,00 доларів США, про що складено розписку. При цьому, ОСОБА_2 у вказаній розписці зобов`язався повернути борг у гривні, сума якого буде еквівалентною 90 800,00 доларам США з врахуванням курсу НБУ на день повернення боргу. Строк повернення боргу договором встановлено 10 липня 2010 року. Однак, у встановлений розпискою строк та станом на 14 липня 2010 року ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення отриманих ним коштів у сумі 717 320,00 грн не виконав, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 із даним позовом.

В ході розгляду справи позивач, неодноразово збільшував розмір позовних вимог із врахуванням курсу НБУ щодо гривні та долару США, а також трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно із останньою заявою про збільшення позовних вимог від 11 жовтня 2017 року позивач просив стягнути з відповідача 2 939 612,40 грн.

Відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на те, що грошові кошти у сумі 717 320,00 грн він у позивача не отримував, а представлену позивачем розписку він написав під тиском та насильством ОСОБА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 414 017,88 грн основного боргу та три відсотки річних у сумі 525 594,52 грн, та 1 730,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем боргова розписка є доказом отримання відповідачем грошових коштів у сумі 717 320,00 грн та обов`язку останнього повернути ці кошти позивачу, оскільки відповідач не довів належними доказами факт написання ним вказаної боргової розписки під тиском та насильством позивача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 13 215,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідач дійсно власноруч написав боргову розписку про отримання 717 320,00 грн, однак під тиском та насильством позивача, а тому зазначена боргова розписка не може бути прийнята судом, як належний доказ, підтверджуючий факт отримання відповідачем у борг від позивача грошових коштів у сумі 717 320,00 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- вибірково послався на обставини, встановлені ухвалами Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2016 року та Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2016 року, і в порушення частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) на обставини, наведені в обвинувальному акті відносно ОСОБА_3 ;

- не надав оцінку всім зібраним у справі доказам в цілому, а обмежився лише цитуванням обвинувальних актів відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які не можуть бути належними і допустимими доказами у цій цивільній справі;

- не мотивував відхилення усіх аргументів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу;

- витребувавши за власною ініціативою кримінальну справу, не надав оцінки ключовим процесуальним документам у цій кримінальній справі, з якої міг би встановити, що ця кримінальна справа фактично була організована ОСОБА_2 і відкрита для того, щоб відповідач відмовився від свого позову про стягнення коштів з останнього за борговою розпискою;

- не врахував, що метою викрадення ОСОБА_2 було отримання від нього документів Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК Трейдерс» (далі - ТОВ «МГК Трейдерс») та вирішення питань розподілу сумісного бізнесу, а не написання спірної розписки про отримання від відповідача 717 320,00 грн;

- не звернув увагу на те, що боргова розписка написана ОСОБА_2 15 березня 2010 року, а не 24 червня 2010 року під впливом тиску та насильства;

- не прийняв до уваги пояснення позивача про зникнення оригіналу боргової розписки ОСОБА_2 після обшуку приміщення офісу слідчим.

Також заявник у касаційній скарзі зазначав, що оскаржувана постанова апеляційного суду фактично ґрунтується на припущеннях апеляційного суду про те, що відповідач писав розписку під впливом тиску та насильства з боку позивача та невстановлених осіб, а відповідно із цим вказана розписка не може бути належним доказом отримання грошових коштів у борг.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якій заявник вказав, що не погоджується з викладеними у відзиві доводами, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам та документам, є безпідставними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У грудні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу № 1519/2-1566/11 із Малиновського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У січні 2020 року матеріали справи № 1519/2-1566/11 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 15 березня 2010 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 717 320,00 грн, які на час отримання, за курсом НБУ складали 90 800,00 доларів США, на строк до 10 липня 2010 року.

10 серпня 2010 року, з метою доведення факту написання боргової розписки у сумі 717 320,00 грн під тиском ОСОБА_1 , а відповідно із цим і факту неотримання грошових коштів від позивача, ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів із заявою про скоєння ОСОБА_1 злочинів, передбачених частиною другою статті 146 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (незаконне позбавлення і викрадення людини), частини третьої статті 189 КК України (вимога передачі права на майно (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи).

05 серпня 2016 року прокуратурою Одеської області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12012170110000326 від 06 грудня 2012 року стосовно підозрюваного ОСОБА_1 за частиною другою статті 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу) у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

При цьому матеріалами досудового розслідування встановлено, що, починаючи з 2005 року ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_4 були співзасновниками ТОВ «МГК Трейдерс» та здійснювали спільну підприємницьку діяльність.

Приблизно з кінця 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на ґрунті виниклих розбіжностей при здійсненні спільної фінансово-господарської діяльності ТОВ «МГК Трейдерс», почали відбуватися конфліктні ситуації, в результаті яких ОСОБА_4 відмовився від ведення спільної підприємницької діяльності. Разом з тим, ОСОБА_1 з метою розділення активів підприємства почав вимагати від ОСОБА_2 проведення аудиторської перевірки.

Оскільки ОСОБА_2 відмовлявся від зазначених вимог ОСОБА_1 , то останній з метою отримання документів та проведення перевірки, у невстановлений слідством час вступив у злочинну змову з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, спрямовану на викрадення ОСОБА_2 з метою подальшого отримання від нього документів підприємства та вирішення питань про розподіл спільного бізнесу.

Реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, ОСОБА_1 спільно з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 24 червня 2010 року о 08 год 35 хв на автомобілі «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_1 , завідомо знаючи, що ОСОБА_2 в цей день направляється з м. Одеси до м. Києва, прослідували за ОСОБА_4 , прибули на автозаправну станцію «ОККО» № 20, розташовану на 454-му кілометрі автодороги «Київ-Одеса», де останній здійснював заправку свого автомобілю «Lexus ІС 300», державний номер НОМЕР_2 .

Розподіливши між собою ролі, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, підійшли до ОСОБА_2 , який розраховувався за бензин, схопили його за руки і відвели до заправної колонки № 7, де один з них став утримувати ОСОБА_2 шляхом викручування рук, в той час як інший повернувся до автомобілю «Тойота Прадо», за кермом якого перебував ОСОБА_1 .

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 та одна з осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, на вказаному автомобілі під`їхали до ОСОБА_2 , якого утримував інший, та всупереч бажанню і волі ОСОБА_2 , застосовуючи до нього психологічний та фізичний вплив, заштовхали його на заднє сидіння автомобіля, де стали насильно утримувати, позбавивши його таким чином свободи.

При цьому, ОСОБА_2 , побоюючись за своє життя та здоров`я, спробував вийти з автомобіля через задні праві двері, проте особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, перегородили йому шлях, розмістившись на задньому сидінні автомобілю по різні боки від ОСОБА_2 , де, застосовуючи до нього фізичну силу, стали насильно утримувати його. З метою придушення волі ОСОБА_2 до опору, одна з осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, обхопив його лівою рукою за шию та пригнувши його, став наносити удари ОСОБА_2 в область обличчя.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 та особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, на автомобілі «Toyota Prado» перевезли ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де стали протиправно утримувати його в підвальному приміщенні зазначеної квартири в період з 09 год 30 хв до 13 год 00 хв 24 червня 2010 року.

У подальшому, ОСОБА_1 , продовжуючи діяти за попередньою змовою з особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, а також з невстановленою слідством особою на ім`я ОСОБА_5 , який прибув за вищевказаною адресою, з метою досягнення злочинної мети, спрямованої на вимагання від ОСОБА_2 документів та проведення аудиту, стали виражати погрози на його адресу, здійснюючи на нього моральний тиск, а одна з осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, та невстановлена слідством особа на ім`я ОСОБА_5 , застосовуючи фізичне насильство до ОСОБА_2 , яке виразилося у спричиненні численних ударів в область голови і тулуба, вимагали від нього передачі документів та проведення аудиту.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 25 серпня 2010 року № 3370, у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми у формі струсу головного мозку, рани на шкірі верхньої та нижньої губи, садна внутрішньої поверхні лівої кисті та лівого передпліччя, які могли бути заподіяні неодноразовим впливом тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, що спрямовані в область обличчя і лівої руки потерпілого та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У цей же день, 24 червня 2010 року, приблизно о 13 год 00 хв, ОСОБА_1 з однією з осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, на автомобілі «Toyota Prado», державний номер НОМЕР_3 , привезли ОСОБА_2 назад до автозаправної станції «Окко» № 20, розташованої на 454-му кілометрі автодороги «Київ-Одеса», де висадили його з автомобілю та зникли.

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за частиною другою статті 146 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне викрадення людини, вчинене за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань.

Під час досудового розслідування зібрані всі докази вини підозрюваного ОСОБА_1

04 жовтня 2016 року прокурором відділу прокуратури Одеської області подано до Малиновського районного суду м. Одеси клопотання, згідно з яким прокурор просив звільнити від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки з моменту скоєння ним злочину, передбаченого частиною другою статті 146 КК України, минуло більше ніж 5 років, даний злочин відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, тому є підстави для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 грудня 2016 року, задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті статті 146 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою підставою, у зв`язку із чим не виключає вини підозрюваного у скоєнні інкримінованих злочинів.

Крім того, з матеріалів постанови прокуратури Одеської області від 04 серпня 2016 року про закриття кримінального провадження № 12012170110000326 від 06 грудня 2012 року стосовно підозрюваного ОСОБА_1 за частиною третьою статті 189 КК України (вимога передачі права на майно (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи), вбачається, що в ході судового слідства повністю доведено факт викрадення ОСОБА_2 ОСОБА_1 та двома особами, матеріали відносно яких виділені у окреме провадження. Разом з тим в ході досудового та судового слідства не здобуто доказів того, що розписка, яка написана потерпілим на ім`я обвинуваченого про отримання 15 березня 2010 року суми боргу у розмірі 717 320,00 грн, написана ним не 15 березня 2010 року, а 24 червня 2010 року під психологічним та фізичним впливом ОСОБА_1 .

З наявного у матеріалах справи обвинувального акта відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146 КК України (незаконне позбавлення і викрадення людини), частиною третьою статті 189 КК України (вимога передачі права на майно (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи) у кримінальному провадженні №12013170110000070 від 09 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146 КК України, а саме: незаконне позбавлення волі і викрадення людини, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням йому фізичних страждань.

Так, реалізуючи злочинні дії, ОСОБА_3 та особи, матеріали відносно яких виділено в окреме кримінальне провадження, на автомобілі «Toyota Prado» перевезли ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де стали протиправно утримувати його в підвальному приміщенні зазначеної квартири в період з 09 год. 30 хв. до 13 год.00 хв. 24 червня 2010 року.

У подальшому, особи, матеріали відносно яких виділено в окреме кримінальне провадження, продовжуючи діяти за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3 , який також прибув за вищевказаною адресою, з метою досягнення злочинної мети, спрямованої на вимагання грошових коштів у ОСОБА_2 , стали виражати погрози на його адресу, здійснюючи на нього моральний тиск, а ОСОБА_3 та особи, матеріали відносно яких виділено в окреме кримінальне провадження, застосовуючи фізичне насильство до ОСОБА_2 , яке виразилось у спричиненні чисельних ударів в область голови і тулубу, вимагали передачу права на майно у вигляді власноручного написання розписки про фактично неіснуючий борг на користь особи (матеріали відносно якої виділено в окреме кримінальне провадження).

ОСОБА_2 , сприймаючи фізичне насильство з боку ОСОБА_3 та осіб, матеріали відносно яких виділено в окреме кримінальне провадження, як реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, діючи під моральним тиском осіб, матеріали відносно якої виділено в окреме кримінальне провадження, погодився з вимогами останніх та написав розписку про те, що зобов`язується повернути борг ОСОБА_1 у розмірі 717 320,00 грн, що згідно курсу НБУ на той період часу в еквіваленті складало 90 800,00 доларів США.

Зазначеним фізичним насиллям ОСОБА_2 завдано тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі струсу головного мозку. Рани на шкірі верхньої та нижньої губи, садна внутрішньої поверхні лівої кисті та лівого передпліччя, які могли бути заподіяні в наслідок неодноразового впливу тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, спрямованим в область обличчя і лівої руки потерпілого та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Згодом особа (матеріали відносно якого виділено в окреме кримінальне провадження) подав позовну заяву до Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 боргу в розмірі 717 320,00 грн, пред`явивши суду у якості доказу розписку, яку отримав від потерпілого злочинним шляхом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджений той факт, що позивачем ОСОБА_1 спільно з іншими особами, вчинені у відношенні до відповідача ОСОБА_2 протиправні дії, які були направлені, перш за все, на спричинення останньому матеріальної шкоди у вигляді відібрання розписки за неіснуючим боргом шляхом вчинення нападу на потерпілого, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи.

Сам по собі факт незаконного позбавлення свободи ОСОБА_2 вже є проявом насильства до позивача, яке було спрямовано на отримання від позивача письмового документа про боргове зобов`язання на суму 717 320,00 грн, датованого 15 березня 2010 року (тобто, заднім числом). Це свідчить про незаконне (недопустиме) отримання доказу у вигляді письмового документа про боргове зобов`язання на суму 717 320,00 грн, якого не існує.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України в постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та Верховним Судом в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 755/11600/18 (провадження № 61-15172св19), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, правильно виходив із того, що відповідач дійсно власноруч написав боргову розписку про отримання 717 320,00 грн, проте під тиском та насильством позивача, а тому зазначена боргова розписка не може бути прийнята судом, як належний доказ, підтверджуючий факт отримання відповідачем у борг від позивача грошових коштів у сумі 717 320,00 грн.

Крім того, апеляційний суд врахував, що оригінал розписки від 15 березня 2010 року у матеріалах справи відсутній, у зв`язку із чим відсутня можливість встановити експертним шляхом реальний стан особи, яка писала розписку, що унеможливлює перевірку доводів позивача щодо обставин написання розписки.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик