Постанова
Іменем України
02 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 1522/19282/12
провадження № 61-6742св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Одеська міська рада, Одеська місцева прокуратура № 3,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікової Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У червні 2009 року ЖБК «Глибокожитлобуд» звернулось до суду із позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле приміщення горища, площею 1651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 .
У серпні 2012 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся із позовом до ЖБК «Глибокожитлобуд», ОСОБА_1 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення горища, загальною площею 1651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , укладеного між ЖБК «Глибокожитлобуд» та ОСОБА_1 ; витребування у ОСОБА_1 вказаного приміщення горища на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; усунення перешкод у користуванні приміщенням горища шляхом виселення ОСОБА_1 зі спірного приміщення горища.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2009 року у справі № 2-9604/09 за позовом ЖБУ «Глибокожитлобуд» до Представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради) про визнання права власності, за ЖБК «Глибокожилобуд» визнано право власності на нежитлове приміщення горища, площею 1651,9 кв. м, яке розташоване за адресою: м на АДРЕСА_1 , після чого ЖБК «Глибокожитлобуд» відчужило вказане нежитлове приміщення горища на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С. О. за реєстровим № 587, але ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2012 року скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2009 року у справі № 2-9604/09, а ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2012 року провадження у справі за позовом ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності - закрито.
Вважає, що спірне нежитлове приміщення горища, яке належить до об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, незаконно відчужено ЖБК «Глибокожитлобуд» на користь ОСОБА_1 , отже, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року, в складі судді Ільченко Н. А., позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Витребувано нежитлове приміщення горища, загальною площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради і Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; виселено ОСОБА_1 з нежитлового приміщення горища на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси переданий весь житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 . Територіальною громадою м. Одеси в особі її Одеської міської ради не приймались будь-які рішення щодо передачі спірного нежитлового приміщення горища у власність ЖБК «Глибокожитлобуд» та/або ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ЖБК «Глибокожитлобуд» у встановленому законом порядку не набув право власності на нежитлове приміщення горища на АДРЕСА_1 . Оскільки майно вибуло від територіальної громади на підставі рішення суду, яке в подальшому скасоване, то вважається таким, що вибуло з володіння поза волею власника майна. Крім того, територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради не приймала рішення про передачу спірного майна ні ЖБК «Глибокожитлобуд» ні відповідачу, вказане нерухоме майно незаконно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
У червні 2020 року ОСОБА_2 , - особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав до суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржуваним рішенням не вирішувались питання про допоміжні приміщення багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Матеріали справи не містять доказів того, що у ОСОБА_2 , як власника квартири АДРЕСА_2 , у встановленому законом порядку, виникло право власності на нежитлове приміщення горища. Рішенням суду про витребування нежитлового приміщення у ОСОБА_1 і виселення її зі спірного приміщення, не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , як власника квартири у цьому багатоквартирному будинку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що судом вирішувалося питання щодо нежитлового приміщення горища, яке відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначається допоміжним приміщенням, що у свою чергу свідчить про не встановлення судом дійсного правового статусу спірного майна може свідчити про те, що судом першої інстанції допущено порушення інтересів та прав співвласників багатоквартирного будинку під час вирішення справи. У справі відсутні докази про належність територіальній громаді на праві власності житлового будинку за адресою на АДРЕСА_1 , чи квартири або іншого нежитлового приміщення в указаному будинку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/7636/14-ц зазначено, що рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226- XXI «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» не містить інформації про включення саме приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 651,9 кв. м. Згідно з переліком майна, визначеного у додатку № 2 до вказаного рішення, у власність Одеської міської ради перейшло, зокрема й право власності на житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів. Проте матеріали справи не містять підтверджень про включення саме приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 651,9 кв. м, до переліку такого майна.
Встановлення функціонального призначення приміщення є обставиною, що має істотне значення для справи. До суду апеляційної інстанції він подавав висновок судового експерта від 08 вересня 2020 року № 111, з якого встановлено, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 651,9 кв. м, є допоміжним приміщенням.
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13 травня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» у комунальну власність територіальної громади м. Одеси переданий житловий і нежитловий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Одеської міської ради від 27 червня 2006 року № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежитлових приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», єдиним органом, що здійснює управління комунальною власністю Одеської міської ради є Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2009 року у справі № 2-9604/09 за позовом ЖБК «Глибокожитлобуд» до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради визнано право власності на нежитлове приміщення горища, площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С. О. за № 587, зареєстрованого КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 18 травня 2010 року, ЖБК «Глибокожитлобуд» відчужив нежитлове приміщення горища площею 1,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2012 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2009 року у справі № 2-9604/09 скасовано.
08 червня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2/10822/12 закрито провадження у справі за позовом ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (правонаступник Представництва управлінню комунальною власністю Одеської міської ради) про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2013 року скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2012 року у справі № 522/10822/12 про закриття провадження у справі за позовом ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення горища, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
22 травня 2014 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2/10822/12 позов ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення горища залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 серпня 2014 року вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
08 жовтня 2014 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 12/10822/12 до участі у справі № 2/10822/12 залучено ОСОБА_1 як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Приморського районного суду від 10 грудня 2014 року провадження у справі № 522/10822/12 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.
24 березня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області скасовано ухвалу Приморського районного суду від 10 грудня 2014 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
18 червня 2015 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси справу за позовом ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності та справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкоду користуванні майном шляхом виселення об`єднано в одне провадження, справі присвоєно № 1522/19282/12.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року провадження у справі № 1522/19282/12 у частині позову ЖБК «Глибокожитлобуд» до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , за участю Одеської місцевої прокуратури № 3, про визнання права власності на нежитлове приміщення горища, закрито на підставі пункту 7 статті 205 ЦПК України 2004 року у зв`язку з припиненням в результаті ліквідації ЖБК «Глибокожитлобуд» без будь-якого правонаступництва.
Нормативно-правове обґрунтування
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначив, що він є власником квартири у будинку на АДРЕСА_1 , а отже, рішення суду першої інстанції про витребування нежитлового приміщення горища, загальною площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради і Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, порушує його права як співвласника цього горища у багатоквартирному будинку.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків». У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Разом з тим, у справі, що переглядається, встановлено що згідно з Переліком державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)», до комунальної власності областей передано увесь житловий і нежитловий фонд.
На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.
У зв`язку з цим та на виконання вказаного вище рішення, рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580 будинок на АДРЕСА_1 , прийнятий під охорону держави як пам`ятка містобудування архітектури місцевого значення.
У справі, що переглядається, Департамент комунальної власності Одеської міської ради оспорював право власності ОСОБА_1 на приміщення горища, загальною площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що ЖБК «Глибокожитлобуд» не мав права відчужувати це горище, оскільки воно на підставі рішення органу місцевого самоврядування належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради і Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Питання, чи за своїми характеристиками та функціональним призначенням це горище є допоміжним приміщенням, судом не вирішувалося.
Суд першої інстанції, витребовуючи горищне приміщення від ОСОБА_1 , констатував лише факт незаконних дій ЖБК «Глибокожитлобуд» щодо відчуження цього майна, з огляду на те, що ЖБК «Глибокожитлобуд» не мав повноважень власника на розпорядження цим горищем.
За обставин, якщо ОСОБА_2 вважає, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради порушив його права на користування горищем, загальною площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , він має право на звернення до суду із відповідним позовом, а саме скасування тих рішень, на підставі яких будинок на АДРЕСА_1 , визнаний комунальною власністю м. Одеси. (див. постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року № 521/6366/14-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 522/19956/18, від 28 липня 2020 року у справі 520/16686/14-ц, від 05 лютого 2020 року у справі 520/6906/17), що ухваленні щодо рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області»).
Визначення поняття допоміжні приміщення надано статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»: це -приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим у власників квартир право власності на такі приміщення не виникає.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у багатоквартирних житлових будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в житловий фонд не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.
У справі, що переглядається судами не встановлювалися обставини належності горища, загальною площею 1 651,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , до допоміжних приміщень чи до нежилих приміщень, а отже, перегляд судового рішення у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , не відновить його порушених прав у разі встановлення такого порушення.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/7636/14-ц зазначено, що рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226- XXI «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області» не містить інформації про включення приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 651,9 кв. м; згідно з переліком майна, визначеного у додатку № 2 до вказаного рішення, у власність Одеської міської ради перейшло, зокрема й право власності на житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів, проте матеріали справи не містять підтверджень про включення саме приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 651,9 кв. м, до переліку такого майна.
По-перше, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/7636/14-ц предметом позову було допоміжне приміщення (горища), загальною площею 106,8 кв. м, на АДРЕСА_3 .
А по-друге, горище за адресою: АДРЕСА_1 , зазначене не у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 226- XXI «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області», а в рішенні Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 27 грудня 1991 року № 580, в якому визначено майно, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою. У цьому рішенні вказується, що воно прийнято на виконання рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_2 , оскільки за обставин, коли ОСОБА_2 вважає себе співвласником горища, а спірне приміщення зареєстроване за Одеською міською радою, то такий спір має вирішуватися в іншому провадженні, а не шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення про витребування у ОСОБА_1 приміщення горища.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик