№ 152/1869/17

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 152/1869/17

провадження № 61-3025 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

третя особа - Вінницька обласна щотижнева газета «33-й КАНАЛ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про захист часті, гідності, ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є міським головою м. Шаргорода Вінницької області. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у Вінницькій обласній щотижневій газеті «33-й КАНАЛ» опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», авторами якої є відповідачі - депутати міської ради. Вказує на те, що розміщена інформація є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки не відповідає дійсності, подана у формі образи, наклепу і безпідставних звинувачень, а відтак порушує його право на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації. Позивач стверджує, що поширення інформації у цій статті у вигляді фраз «ІНФОРМАЦІЯ_3» без наявного за цим фактом обвинувального вироку суду, який би вступив у законну силу, являється нічим іншим як наклепом на нього, оскільки поширення такої інформації є умисним приниженням його честі та гідності у вигляді поширення ганебних та брудних вигадок про нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року у Вінницькій обласній щотижневій газеті «33-й КАНАЛ» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», авторами якої є депутати Шаргородської міської ради Вінницької області VІІ скликання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і депутат Шаргородської районної ради Вінницької області ОСОБА_8., в частині того, що «Шаргородський міський голова своїми діями спробував відібрати у ДНЗ №2, а по суті - відібрати у місцевих діток земельну ділянку площею близько 0,17 га» визнано недостовірною. Зобов`язано депутатів Шаргородської міської ради Вінницької області VІІ скликання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , депутата Шаргородської районної ради Вінницької області ОСОБА_8. після набрання рішенням законної сили в друкованому номері Вінницької обласної щотижневої газети «33-й КАНАЛ» спростувати вказану недостовірну інформацію аналогічним шрифтом на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, що спростовується, шляхом розміщення тексту наступного змісту: «Інформацію, опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 року у Вінницькій обласній щотижневій газеті «33-й КАНАЛ» в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», авторами якої являються депутати Шаргородської міської ради Вінницької області VІІ скликання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і депутат Шаргородської районної ради Вінницької області ОСОБА_8. поширено недостовірну інформацію про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_4». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вислів «ІНФОРМАЦІЯ_5» не можна вважати оціночним судженням, оскільки в статті зазначено не якусь не встановлену особу, а говориться, що саме Шаргородський міський голова вніс неправдиві відомості і дане твердження обґрунтовується точними вимірами - «0,17 га».

Позивачі в опублікованій статті посилаються на конкретні джерела, із яких вони черпали дану інформацію - рішення 14-ї сесії депутатів Шаргородської міської ради 7-го скликання від 11 квітня 2017 року, на якій надано дозвіл Шаргородській міській раді на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність Шаргородському ДНЗ №2 для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти із земель житлової та громадської забудови орієнтовною площею 1,54 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ». У публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6», опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_1 року у Вінницькій незалежній газеті «33-й канал» вказано, що міський голова одноособово у вихідних даних зазначив менший розмір земельної ділянки на 0, 17 га, чим спробував відібрати цю земельну ділянку. Однак, інформація в частині «ІНФОРМАЦІЯ_7», є недостовірною, так як спростовується змістом додатку № 140 від 28 серпня 2017 року. Всі інші висловлювання суд першої інстанції вважає оціночними судженнями.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що додатку № 140 від 28 серпня 2017 року, як доказу на який посилався суд першої інстанції, фактично не існує. При цьому суд зазначив, що виходячи з мовної форми викладеної інформації, вона є оціночним судженням авторів статті - депутатів міської ради, зокрема, фраза «ІНФОРМАЦІЯ_8» не стверджує про відібрання земельної ділянки, а лише дає підстави для припущення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, а тому належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. Суд першої інстанції, повинен був вирішити питання про залучення до участі у справі редакцію газети, яка надрукувала у пресі дану статтю, однак цього не зробив та прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на те, що оцінка судом апеляційної інстанції обставин щодо недостовірності інформації надана неправильно, оскільки інформація викладена у формі конкретних фактів і не є оціночним судженням. Така інформація є не результатом суб`єктивної оцінки відповідачів, а відображенням дійсності і була перевірена судом першої інстанції. Крім того, заявник вказує на те, що відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі.

Вважав, що оскільки він не заявляв вимог до редакції газети, розгляд справи був можливий без її залучення як співвідповідача. При цьому участь в справі газета приймала як третя особа.

Доводи інших учасників справи.

20 березня 2019 року надійшов відзив ОСОБА_2 , який просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_1 є Шаргородським міським головою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у випуску НОМЕР_1 газети «33-йКанал» на шостій сторінці міститься стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 » в якій міститься наступна інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_10», «ІНФОРМАЦІЯ_11»; «ІНФОРМАЦІЯ_12»; «ІНФОРМАЦІЯ_13»; - «ІНФОРМАЦІЯ_14»; «ІНФОРМАЦІЯ_15»; «ІНФОРМАЦІЯ_16».

Авторами цієї статті є депутати Шаргородської міської ради Вінницької області та депутат Шаргородської районної ради Вінницької області.

Частина інформації, яку просить спростувати позивач, стосується дій міського голови щодо земельної ділянки, яка виділялась комунальному закладу ДНЗ №2.

Стосовно цієї земельної ділянки Шаргородською міською радою Вінницької області на 14 сесії 7 скликання прийнято рішення від 11 квітня 2017 року №155 «Про надання дозволу на виготовлення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок комунальної власності в межах міста на території Шаргородської міської ради», відповідно до якого надано дозвіл Шаргородській міській раді виготовити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність Шаргородському ДНЗ № 2 для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти із земель житлової та громадської забудови орієнтовною площею 1,54 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Також затверджено Додаток №1 до договору №140 від 28 серпня 2017 року - завдання на виконання робіт щодо складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти. Місце розташування об`єкту - АДРЕСА_1 .

Виконання робіт по складанню проекту землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування ДНЗ № 2, площа якої менша на 0,17 га від тієї, яка вказана у рішенні міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою, стало приводом для написання депутатами міської ради відповідної статті.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Аналізуючи вказану норму закону, суд приходить до висновку, що предметом судового захисту не є оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судами установлено, що ОСОБА_1 є Шаргородським міським головою та є публічною особою, відомим у суспільстві політичним діячем, відповідно межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

Крім того, відповідно до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради.

У частині другій статті 2 вказаного Закону зазначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

В даному випадку, враховуючи актуальність питання - виділення землі для дитячого садочка, який перебуває у комунальній власності, це питання було висвітлене у пресі, автори статті - це депутати міської ради (один депутат районної ради), які, висловлюючи свою думку та бачення (навіть якщо це припущення) проблеми, діяли в законних межах, представляючи при цьому місцеву громаду, захищаючи її інтереси та права.

Таким чином апеляційний суд прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та інформацію, яку позивач вважає недостовірною та просить спростувати, є оціночним судження депутатів міської ради, які є представниками місцевої громади та діють в межах законних повноважень.

За положеннями частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що є поза межами суду касаційної інстанції, та, відповідно, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров