16.11.2023

№ 153/1541/19

Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

м. Київ

справа № 153/1541/19

провадження № 61-11347св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Клембівський сервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2020 року у складі судді Гаврилюк Т. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Марчук В. С., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Клембівський сервіс» (далі - ПП «Клембівський сервіс») про визнання незаконним рішення відповідача про тимчасове відсторонення від обов`язків директора.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно рішення від 20 травня 2013 року № 2 він прийнятий на роботу у ПП «Клембівський сервіс» і призначений на посаду директора цього приватного підприємства.

Приблизно у вересні 2018 року засновник ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2 в усній формі повідомив про те, що його тимчасово відсторонено від виконання обов`язків директора на невизначений термін у зв`язку з проведенням аудиторської повірки, на що він погодився.

Він неодноразово звертався до засновника ОСОБА_2 із питанням поновлення його у виконанні посадових обов`язків директора, на що від засновника чув лише обіцянки.

З метою захисту свого конституційного права на працю, він звернувся до суду із відповідним позовом (справа № 153/1379/19) за захистом своїх прав.

Просив визнати незаконним і скасувати рішення від 21 вересня 2018 року № 3, яким його тимчасово відсторонено від обов`язків директора ПП «Клембівський сервіс» з 21 вересня 2018 року на невизначений термін та обов`язки і права директора ПП «Клембівський сервіс» покладено на засновника ОСОБА_2 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Клембівський сервіс» про визнання незаконним та скасування рішення від 19 листопада 2018 року № 4.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що на його адресу надійшов відзив відповідача від 11 листопада 2019 року у даній справі. До цього відзиву відповідач додав незавірену фотокопію свого рішення від 19 листопада 2018 року № 4 «Про упорядкування штатного розпису ПП «Клембівський сервіс», де у пункті 2 зазначено, що у зв`язку з тимчасовим відстороненням ОСОБА_1 від керівництва підприємством на час перевірки, вивести його із штатного розпису підприємства із припинення виплати заробітної плати.

Внесення змін до штатного розпису шляхом виключення його із штатного розпису із припиненням виплати заробітної плати без його відома є незаконним та порушує його права на працю. У встановленому законом порядку з посади він не звільнений, тому виключення його як штатної одиниці із штатного розпису є незаконним.

Вважає, що таке рішення прийнято незаконно, без будь-якого мотивування та обґрунтування, відсутні посилання на нормативно-правові акти прийняття відповідачем такого рішення.

Відповідач не ознайомлював його із оскаржуваним рішенням від 19 листопада 2018 року № 4, не надавав йому копію цього рішення, що не дало йому змоги вчасно його оскаржити в судовому порядку, у зв`язку з чим він просив суд поновити йому строк звернення до суду з метою оскарження рішення від 19 листопада 2018 року № 4.

Тому позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення від 19 листопада 2018 року № 4 за підписом засновника ПП «Клембівський сервіс» ОСОБА_2

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року об`єднано в одне провадження за номером справи № 153/1541/19 позов ОСОБА_1 до ПП «Клембівский сервіс» про визнання незаконним рішення відповідача про тимчасове відсторонення від обов`язків директора та позов ОСОБА_1 до ПП «Клембівський сервіс» про визнання незаконним рішення відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Клембівський сервіс» про визнання незаконними рішень, відмовлено у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Суд першої інстанції вказав, що позивач довідався про порушення свого права ще у вересні 2018 року, проте за захистом порушеного права до суду не звертався.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

02 вересня 2020 року на адресу Верховного Суду від ПП «Клембівський сервіс» через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, та залишити оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач був призначений на посаду директора ПП «Клембівський сервіс» згідно рішення від 20 травня 2013 року № 2.

Відповідно до Статуту ПП «Клембівський сервіс» засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 (пункт 1.2); підприємство є юридичною особою (пункт 3.1); управління діяльністю підприємством здійснюється повністю та безпосередньо засновником в разі, коли він займає посаду директора підприємства, а при необхідності засновник може призначити директора, призначення та звільнення якого проводиться згідно КЗпП України (пункт 8.1).

Згідно рішення від 21 вересня 2018 року № 3, прийнятого засновником ПП «Клембівський сервіс» на підставі пунктів 8.1 та 8.2 Статуту підприємства, тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від обов`язків директора ПП «Клембівський сервіс» з 21 вересня 2018 року на невизначений термін; обов`язки та права директора підприємства ПП «Клембівський сервіс» покладені на ОСОБА_2 .

Згідно рішення від 19 листопада 2018 року № 4 про упорядкування штатного розпису ПП «Клембівський сервіс», у зв`язку з тимчасовим відстороненням ОСОБА_1 від керівництва підприємством на час перевірки виведено його із штатного розпису підприємства із припиненням виплати заробітної плати.

Із копії опису вкладення до експрес цінного листа 2453200028734 (форма 107) і копії квитанції за цим же номером вбачається, що ПП «Клембівський сервіс» на адресу позивача ОСОБА_1 було направлено це рішення і доставлено даний цінний лист.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Залежно від причин відсторонення заробітна плата на цей період, як правило, не зберігається.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Судами встановлено, що рішенням від 21 вересня 2018 року № 3, прийнятим засновником ПП «Клембівський сервіс», тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від обов`язків директора ПП «Клембівський сервіс» з 21 вересня 2018 року на невизначений термін; обов`язки та права директора підприємства ПП «Клембівський сервіс» покладені на ОСОБА_2 .

Встановивши, що рішення від 21 вересня 2018 року № 3 не містить визначеної законом підстави відсторонення працівника від роботи, а також в ньому відсутня вказівка щодо терміну відсторонення від роботи працівника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що оскаржуване позивачем рішення не відповідає вимогам трудового законодавства.

Також суди дійшли висновку і про незаконність рішення відповідача про виведення посади директора із штатного розпису підприємства, прийнятого 19 листопада 2018 року за № 4, оскільки фактичне припинення трудового договору між сторонами, що оформлено у вигляді рішення від 19 листопада 2018 року № 4, проведено відповідачем без дотримання вимог трудового законодавства.

Касаційна скарга не містить доводів проти вказаних висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційний суд в силу приписів статті 400 ЦПК України не досліджує питання щодо їх обґрунтованості.

Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що позивач пропустив строк для звернення до суду за захистом порушеного права і не навів поважних причин пропуску такого строку.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 233 КЗпП України визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного права. Такий строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 4 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 встановлені статтями 228 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з вересня 2018 року відповідач не допустив ОСОБА_1 до виконання його посадових обов`язків директора підприємства, відсторонивши від посади, і перестав виплачувати йому заробітну плату. Зазначене не заперечує позивач.

Також судами встановлено, що позивачу у листопаді було відомо і про оскаржуване рішення від 19 листопада 2018 року № 4, яким порушувалося його право на працю, проте він не звернувся в суд із відповідним позовом про захист такого порушеного права в межах строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.

Зокрема встановлено, що із копії опису вкладення до експрес цінного листа 2453200028734 (форма 107) і копії квитанції за цим же номером вбачається, що ПП «Клембівський сервіс» 21 листопада 2018 року на адресу позивача ОСОБА_1 було направлено рішення від 19 листопада 2018 року № 4 і даний цінний лист було доставлено адресату.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов до правильного висновку про пропуск позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

При цьому суди, з огляду на те, що позивачеві ще у листопаді 2018 року було достеменно відомо про порушення його прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод позивачеві у зверненні до суду за захистом порушених трудових прав, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку.

Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій принципу змагальності та права на справедливий суд є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій переглянули справу відповідно до таких висновків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев