ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа №156/418/17
адміністративне провадження №К/9901/37150/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Нос С. П., судді: Кухтей Р. В., Яворський І. О.) від 28 вересня 2017 року у справі № 156/418/17 за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України - начальника управління протидії митним правопорушенням Германа Василя Миколайовича про визнання протиправними дії та скасування постанови про порушення митних правил,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Іваничівського районного суду Волинської області з адміністративним позовом до заступника начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Волинська митниця ДФС) - начальника управління протидії митним правопорушенням Германа В. М., у якому просила визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову від 29 березня 2017 року № 0809/205160000/17.
Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 30 червня 2017 року позов задоволено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б підтвердили факт належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи про порушення митних правил.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС задоволено. Постанову Іваничівського районного суду Волинської області від 30 червня 2017 року в скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Апеляційний суд дійшов висновку, що постанова Волинської митниці ДФС у справі про порушення митних правил від 29 березня 2017 року № 0809/205160000/17 винесена відповідачем правомірно, а тому не підлягає скасуванню.
Не погодившись із вказаним вище судовим рішенням, ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що автомобіль марки MAZDA 626, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 на митну територію України не ввозила, не підписувала жодних документів щодо ввезення вище зазначеного автомобіля в режимі транзит. Крім того, позивачка стверджує, що її не було ознайомлено з протоколом про порушення митних правил, такий протокол їй не надсилався, а також остання не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи про адміністратвине правопорушення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 жовтня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 вересня 2020 року цю справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
13 листопада 2016 року о 02 год. 18 хв. ОСОБА_1 по смузі руху «зелений коридор», ввезла на митну територію України, через пункт пропуску «Устилуг» Волинської митниці ДФС, автомобіль марки MAZDA 626, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 в режимі транзит, що підтверджується інформацією з електронного журналу пасажирського ПП (а. с. 34). Термін вивезення (транзиту) вказаного автомобіля з митної території України закінчився 23 листопада 2016 року.
24 лютого 2017 року позивачці було направлено виклик від 23 лютого 2017 року щодо явки на 11:00 год. 11 березня 2017 року на митний пост «Устилуг» Волинської митниці ДФС для з`ясування обставин та причин невивезення зазначеного транспортного засобу та вирішення питання щодо складання протоколу про порушення митних правил (а. с. 26). Такий лист було отримано ОСОБА_1 06 березня 2017 року. Проте, позивачка на митний пост «Устилуг» не з`явилася.
Оскільки станом на 11 березня 2017 року ОСОБА_1 не вивезла автомобіль за межі митної території України, посадовою особою Волинської митниці ДФС складено протокол про порушення митних правил від 11 березня 2017 року № 0809/205160000/17.
29 березня 2017 року за результатами розгляду справи відповідачем було винесено постанову № 0809/205160000/17, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладено штраф в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.
Вважаючи вказану постанову про адміністративне правопорушення протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до ст. 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 91 МК України митний режим транзиту застосовується до товарів, які переміщуються, зокрема, прохідним транзитом від пункту ввезення (пропуску) на митну територію України до пункту вивезення (пропуску) за межі митної території України (у тому числі в межах одного пункту пропуску через державний кордон України).
Статтею 95 МК України установлені строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту, зокрема для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).
За положеннями ст. 102 МК України митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем органу доходів і зборів призначення (частина перша).
Поряд з цим, частиною 1 ст. 458 МК України визначено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
За ч. 3 ст. 470 МК України відповідальність за перевищення встановленого ст. 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари до органу доходів і зборів призначення більше ніж на десять діб в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз змісту наведених вище законодавчих норм дає підстави для висновку, що транспортні засоби, які переміщуються у митному режимі транзиту повинні бути доставлені до органу доходів і зборів призначення у строк, що не перевищує 10 діб, а у разі перевищення цього строку на особу, яка здійснювала таке перевезення настає відповідальність, передбачена ст. 470 МК України.
Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 стверджує, що її не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, а також відповідачем не було направлено на її адресу протокол про порушення митних правил від 11 березня 2017 року № 0809/205160000/17.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом апеляційної інстанції, 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 було направлено рекомендованим повідомленням виклик від 23 лютого 2017 року № 264/03-70-62 щодо її явки 11 березня 2017 року об 11:00 год. на митний пост «Устилуг» Волинської митниці ДФС для з`ясування обставин та причин невивезення вище зазначеного транспортного засобу та вирішення питання щодо складання протоколу про порушення митних правил. Згідно електронної бази даних «services.ukrposhta.ua» УД1І113 «Укрпошта» вказаний лист був вручений адресату ( ОСОБА_1 ) особисто (а. с. 59). Проте, позивачка у визначений день та час до митного посту не з`явилася, причини своєї неявки не повідомила.
В подальшому, 20 березня 2017 року ОСОБА_1 було надіслано лист від 18 березня 2017 року № 435/03-70-62 про направлення протоколу про порушення митних правил від 11 березня 2017 року № 0809/205160000/17. Крім того, у цьому листі також було зазначено, що розгляд справи призначено на 29 березня 2017 року. Відповідно до реєстру надісланих листів, вище зазначений лист отриманий ОСОБА_1 25 березня 2017 року особисто (рекомендоване повідомлення № 4500401345342).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про безпідставність вказаних вище доводів скаржниці, оскільки факт її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та ознайомлення з протоколом спростовується доказами, які містяться у матеріалах справи.
Що стосується аргументів позивачки про те, що ніякого транспортного засобу на митну територію України в режимі «транзит» вона не ввозила та ніколи не мала такого наміру, колегія суддів також погоджується з висновками апеляційного суду про їх необґрунтованість з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 366 МК України канал, позначений символами зеленого кольору призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.
Громадянин самостійно обирає відповідний канал («зелений коридор» або «червоний коридор») для проходження митного контролю за двоканальною системою.
Обрання «зеленого коридору» вважається заявою громадянина про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території та свідчить про факти, що мають юридичне значення.
Громадяни, які проходять (проїжджають) через «зелений коридор», звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обов`язкового дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України.
Як вірно встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, 13 листопада 2016 року автомобіль марки MAZDA 626, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 по смузі руху «зелений коридор» був ввезений на митну територію України через пункт пропуску «Устилуг» Волинської митниці ДФС саме ОСОБА_2 . Вказане підтверджується інформацією з електронного журналу пасажирського ПП (а. с. 34).
При цьому, кількість осіб, які знаходилися у транспортному засобі, зазначено - 2. Тобто, вказане не виключало об`єктивних можливостей ОСОБА_1 залучити для ввезення в Україну іншу особу в якості водія, оскільки законодавством такий спосіб не заборонений.
Зокрема, згідно наказ Державної міграційної служби України від 17 листопада 2005 року № 1118 «Про затвердження правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України») не передбачено вимагати від громадян наявність посвідчення водія або перевіряти вміння керувати транспортним засобом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що під час складання спірної постанови, відповідач діяв у межах, своїх повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ч. 2 розд. ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341 344 349 350 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна
Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк