17.12.2023

№ 160/12150/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 160/12150/22

адміністративне провадження № К/990/9946/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/12150/22

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»

до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича

про визнання протиправними та скасування постанов

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року (головуючий суддя: Чепурнов Д.В., судді: Сафронова С.В., Ясенова Т.І.).

УСТАНОВИВ:

ВСТУП

У цій справі Верховний Суд розв`язував такі питання:

- чи обумовлене застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (визначає випадки, коли не стягується виконавчий збір) фактом включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»;

- чи дозволяє частина третя статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» (приписує, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору) поширити дію обмеження щодо стягнення виконавчого збору, передбаченого пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», на стягнення основної винагороди приватного виконавця.

На перше питання Верховний Суд відповів: так, на друге питання - ні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2022 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (далі також - «АТ «Дніпрогаз») пред`явило позов до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича, у якому просило суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 22 липня 2022 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесену в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу (дублікату) Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18;

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 22 липня 2022 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в сумі: 37215,00 грн;

2. Обґрунтовуючи протиправність постанови про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі: 38288,13 грн, АТ «Дніпрогаз» зазначало, що заборгованість за виконавчим документом підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а тому постанова про стягнення такої винагороди протирічить приписам пункту 6 частини п`ятої статті 27, частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження». Також позивач указував на наявність судового рішення про скасування попередньої постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

2.1. Обґрунтовуючи протиправність постанов про визначення розмірів додаткових витрат виконавчого провадження, АТ «Дніпрогаз» зазначало, що приватний виконавець протиправно відніс свої витрати на сплату судового збору у справі №160/5784/22 до складу додаткових витрат виконавчого провадження ВП НОМЕР_1. Цю позицію позивач мотивував тим, що указані витрати не пов`язані із організацією та проведенням виконавчий дій. Також позивач наголошував на тому, що приватний виконавець програв судовий спір у справі №160/5784/22, тож включення його судових витрат до складу додаткових витрат виконавчого провадження протирічить принципу покладання судових витрат на сторону, яка програла спір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 22 липня 2022 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі: 37215,00 грн;

- у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено;

- стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» судові витрати зі сплати судового збору у сумі: 4962,00 грн.

4. Розв`язуючи позовні вимоги, які стосуються питання правомірності двох постанов про визначення розмірів додаткових витрат виконавчого провадження, суд першої інстанції встановив, що приватний виконавець включив до додаткових витрат виконавчого провадження суми судового збору, сплачені ним за оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №160/5784/22, якими була визнана неправомірною і скасована його постанова про стягнення основної винагороди з АТ «Дніпрогаз» у межах виконавчого провадження НОМЕР_1.

4.1. У цьому контексті суд дійшов висновку, що суми судового збору, сплачені приватним виконавцем, не пов`язані із організацією та проведенням виконавчий дій щодо забезпечення саме примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

4.2. Також суд виснував, що включення судового збору до додаткових витрат виконавчого провадження порушує принцип покладення витрат зі сплати судового збору на сторону, яка програла судову справу і рішення якої визнано протиправним.

4.3. На основі цих обставин і міркувань суд першої інстанції констатував, що обидві постанови відповідача про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 22 липня 2022 року у ВП НОМЕР_1 є протиправними та мають бути скасовані.

5. Розв`язуючи позовну вимогу, яка стосується питання правомірності постанови про стягнення з боржника основної винагороди, суд першої інстанції виходив з того, що за правилом пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» умовами, коли не стягується виконавчий збір, є: 1) наявність заборгованості, яка відповідає переліку, зазначеному в статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»; 2) така заборгованість повинна бути наявна у суб`єкта, на якого поширюється дія зазначеного Закону.

5.1. У цьому контексті суд зауважив, що відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

5.2. Одночасно з цим, місцевий суд установив, що АТ «Дніпрогаз» не є суб`єктом ринку природного газу, що включений до зазначеного реєстру.

5.3. За таких висновків і обставин місцевий суд констатував, що обмеження, передбачені пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

5.4. Крім цього, суд дійшов висновку, що виконавчий збір не є тотожним основній винагороді приватного виконавця, а тому останній не підпадає під обмеження пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Цей висновок суд мотивував тим, що законодавець не відносить основну нагороду приватного виконавця до виконавчого збору, і, як наслідок, регулювання статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не розповсюджується на основну винагороду приватного виконавця.

5.5. Одночасно з цим, суд визнав необґрунтованими покликання АТ «Дніпрогаз» на приписи частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Суд виходив з того, що ця норма встановлює послідовність і черговість розподілу стягнутих з боржника сум та не ототожнює основну винагороду із виконавчим збором.

5.6. На цій основі суд констатував, що постанова відповідача про стягнення з боржника основної винагороди від 22 липня 2022 року є правомірною, а тому позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року задоволено апеляційну скаргу АТ «Дніпрогаз», скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено:

- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 22 липня 2022 року про стягнення з боржника основної винагороди, винесену в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу (дублікату) Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18;

- стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі: 11164,50 грн.

7. АТ «Дніпрогаз» оскаржувало рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині спору.

8. У цьому контексті апеляційний суд дійшов висновку, що на стягнення основної винагороди приватного виконавця поширюються норми частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», які визначають обставини, за яких виконавчий збір не стягується. Цей висновок суд мотивував тим, що згідно з вимогами частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

8.1. Крім цього, розтлумачивши пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підставою для нестягнення виконавчого збору є лише наявність заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

8.2. Водночас апеляційний суд виснував, що пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» не містить будь-яких додаткових застережень або залежності від факту включення АТ «Дніпрогаз» до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

8.3. Зрештою суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість позивача підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Цей висновок суд мотивував приписами статті 1 указаного Закону, зазначивши, що виконавчий документ виданий стосовно примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості з оператора газорозподільних систем за договором купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеним ПАТ «Дніпрогаз» з акціонерним товариством «НАК «Нафтогаз України», і ця заборгованість не погашена до 31 грудня 2020 року.

Короткий зміст касаційної скарги

9. Приватний виконавець Сивокозов О.М. просить Верховний Суд скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року в повному обсязі, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

10. Підстави касаційного оскарження обґрунтував доводами з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

11. Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо протиправності постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

11.1. Цю позицію скаржник мотивує тим, що пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» є відсильним до положень Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а тому слід брати до уваги сферу дії зазначеного Закону.

11.2. У цьому контексті скаржник зауважує, що статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» прямо передбачено, що його дія поширюється на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

11.3. Одночасно з цим, скаржник наголошує на наявності судової практики (постанова Верховного Суду від 1 лютого 2022 року у справі №902/368/16), висновки якої суд апеляційної інстанції не врахував, стосовно необхідності включення боржника до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, для набуття статусу учасника процедури врегулювання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Також указує на наявність різної судової практики в цьому питанні в межах апеляційного округу.

11.4. На основі таких доводів скаржник зазначає, що на момент винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди (22 липня 2022 року) АТ «Дніпрогаз» не було включено у відповідний реєстр, тому на нього не поширювалася дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», відтак і обмеження, передбачені пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження, не могли бути застосовані у випадку АТ «Дніпрогаз».

12. Окремо скаржник відстоює позицію про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження». Ця позиція скаржника полягає в тому, що указана норма не може бути правозастосовною до визначених законом випадків нестягнення виконавчого збору.

12.1. У цьому контексті скаржник зазначає, що приписи частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» стосуються випадків нестягнення саме виконавчого збору, а не основної винагороди. Натомість норма частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» не ототожнює правову природу виконавчого збору і основної винагороди, а є відсильною до порядку розподілу грошових сум та черговості задоволення вимог стягувача, оскільки розмір виконавчого збору та основної винагороди може відрізнятися через їхнє регулювання різними законодавчими актами.

13. Зрештою скаржник указує на те, що суд апеляційної інстанції зробив помилку під час розподілу судових витрат, внаслідок чого допустив подвійне стягнення з нього судового збору. Цей довід скаржник мотивував тим, що суд першої інстанції у рішенні вже стягнув з нього витрати у сумі: 4962,00 грн, проте суд апеляційної інстанції вдруге присудив їх до стягнення, включивши до суми: 11164,50 грн.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

14. АТ «Дніпрогаз» просить Верховний Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

15. Позиція АТ «Дніпрогаз» полягає в тому, що доводи касаційної скарги стосуються нерелевантної практики Верховного Суду.

15.1. Також зазначає, що на момент розгляду апеляційної скарги АТ «Дніпрогаз» перебувало в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

15.2. Крім цього, позивач вважає, що у частині п`ятій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець концентрує увагу виключно на об`єкті виконавчого документу, не висуваючи конкретних вимог до суб`єктивної сторони за виконавчим листом. Тож стверджує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

16. У відповідь на відзив приватний виконавець подав додаткові пояснення, виклавши у них аргументи на користь своєї позиції про правомірність постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Дніпрогаз» укладено договір №13-118-ВТВ від 4 січня 2013 року на купівлю-продаж природного газу для використання його та Публічним акціонерним товариством «Дніпрогаз» виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних витрат цього товариства.

18. 19 лютого 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області у справі №904/1224/18 видав наказ (дублікат) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 100931333,53 грн заборгованості; 3437195,64 грн пені; 340124,85 грн 3% річних; 616700,00 грн судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області; 925050 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2018 року у справі №904/1224/18.

19. Цей наказ був виданий на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13 лютого 2019 року у справі №904/1224/18.

20. Станом на 31 грудня 2020 року (розрахункова дата, встановлена Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу») заборгованість Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» у повному обсязі не погашена.

21. Позивач є оператором газорозподільних систем та має ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу.

22. Наказ (дублікат) Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18 про стягнення заборгованості перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича (ВП НОМЕР_1).

23. Позивач у добровільному порядку погасив суму судового збору у розмірі: 616700,00 грн за подання позову до господарського суду Дніпропетровської області; суму судового збору у розмірі: 925050,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2018 року у справі №904/1224/18.

24. У вказаній частині наказ господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18 визнано таким, що не підлягає виконанню, згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 7 лютого 2022 року у справі №904/1224/18.

25. 7 лютого 2022 року приватний виконавець Сивокозов О.М. у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 прийняв постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі: 10470865,40 грн; виконавчий документ - наказ (дублікат) господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18; залишок не стягнутої заборгованості становить 104708654,02 грн; саме із не стягнутої суми розміром 104708654,02 грн приватний виконавець вирахував 10%.

26. Ця постанова визнана протиправною та скасована рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2022 року, у справі №160/5784/22 за позовом АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз».

27. 22 липня 2022 року приватний виконавець Сивокозов О.М. у рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 прийняв постанову про стягнення з боржника основної суми винагороди у сумі: 38288,13 грн.

28. Також 22 липня 2022 року приватний виконавець Сивокозов О.М. у рамках цього ж виконавчого провадження прийняв дві окремі постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у розмірах 49620,00 грн та 37215,00 грн.

29. Не погодившись із правомірністю постанов, прийнятих приватним виконавцем 22 липня 2023 року, АТ «Дніпрогаз» звернулось до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII

30. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

31. Статтею 3 Закону №1404-VIII установлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

1-1) судові накази;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

3) виконавчих написів нотаріусів;

4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

32. Частина друга статті 5 Закону №1404-VIII визначає, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України);

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб`єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.

Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

33. Частина перша статті 27 Закону №1404-VIII визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

34. Частина п`ята статті 27 Закону №1404-VIII передбачає випадки, коли виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

35. Стаття 45 Закону №1404-VIII регулює питання розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Частиною третьою цієї статті установлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

36. Пункт 15 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII установлює, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

37. Частина одинадцята статті 35 Закону №1404-VIII передбачає, що у випадку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з таких підстав не підлягає.

38. Пунктами 19, 20 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII установлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

- врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили;

- врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно.

Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII

39. Стаття 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII (далі також - «Закон №1403-VIII», у редакції на день виникнення спірних правовідносин) установлює, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

40. Статтею 16 Закону №1403-VIII встановлено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

41. Частинами першою і другою статті 31 Закону №1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

42. Частина третя статті 31 Закону №1403-VIII установлює, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

43. Частина четверта статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

44. Згідно з частиною п`ятою статті 31 Закону №1403-VIII, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

45. Частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII обумовлює, що основна винагорода, яка встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

46. Абзац 1 частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року №1639-IX

47. Стаття 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року №1639-IX (далі також - «Закон №1639-IX», у редакції на день виникнення спірних правовідносин) визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

48. Абзац 15 статті 1 Закону 1639-IX визначає, що реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

49. Частина перша статті 3 Закону 1639-IX обумовлює, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

50. За змістом частини другої статті 3 Закону 1639-IX, для включення до Реєстру суб`єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються відповідні документи. Рішення про включення або про відмову у включенні до Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.

ІV. ОЦІНКА СУДУ

51. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

52. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

53. У касаційній скарзі приватний виконавець поставив під сумнів правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та обґрунтованість висновків цього суду в частині розв`язання спору щодо правомірності постанови про стягнення з боржника основної винагороди. Саме у цій частині спору суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого суду.

54. У іншій частині позовних вимог, яка стосувалася питань правомірності двох постанов відповідача про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, рішення місцевого суду в апеляційному порядку не переглядалося. У касаційній скарзі відсутні доводи, які б ставили під сумнів правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в цій частині. Указані обставини обумовлюють межі касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

55. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, а також надавши оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і процесуального права, виходить із такого.

56. На стадії касаційного перегляду справи предмет спору стосується правомірності постанови приватного виконавця від 22 липня 2022 року про стягнення з боржника (оператора газорозподільної системи) основної винагороди, що прийнята у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу (дублікату) Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у справі №904/1224/18.

57. Суди першої й апеляційної інстанції дійшли розбіжних висновків щодо правомірності указаної постанови. Це обумовлено тим, що суди по-різному застосували пункт 6 частини п`ятої статті 27, частину третю статті 45 Закону України «Про виконавче провадження».

58. Враховуючи аргументи сторін та висновки судів попередніх інстанцій, у цій справі Верховний Суд має відповісти на такі питання:

1) чи обумовлене застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (визначає випадки, коли не стягується виконавчий збір) фактом включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»;

2) чи дозволяє частина третя статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» (приписує, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору) поширити дію обмеження щодо стягнення виконавчого збору, передбаченого пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», на стягнення основної винагороди приватного виконавця.

59. Розв`язуючи перше питання, Верховний Суд звертає увагу на таке.

60. Пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

61. Дія пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», серед іншого, обумовлюється тією обставиною, що заборгованість боржника за виконавчим документом має бути предметом урегулювання відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

62. Отже, передумовою застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слугує той факт, що боржник має статус суб`єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Відтак сам по собі факт примусового стягнення заборгованості з боржника автоматично не свідчить про наявність підстав для застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

63. У цьому контексті Суд зауважує, що стаття 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

64. У своїй практиці Верховний Суд уже надавав оцінку сфері дії Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

65. Так, Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 23 червня 2022 року у справі №904/92/20, від 18 липня 2023 року у справі №906/1357/20, від 5 вересня 2023 року у справі №922/3220/20 дійшов висновку, який узагальнено полягає в такому:

«Сфера дії Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» поширюється виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб`єкт ринку природного газу, включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону».

66. Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 1 лютого 2022 року у справі №902/368/16 (на яку посилається приватний виконавець), відхиляючи доводи касаційної скарги оператора газорозподільних систем про необхідність формування висновку щодо застосування норм Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», зазначив таке:

« 29.08.2021 набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

При цьому, статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів того, що на момент апеляційного перегляду у цій справі судом апеляційної інстанції відповідач був включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, останнім не надано. Не надано таких доказів і до касаційної скарги.

Відтак, оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на нього дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» не поширюється».

67. Висновки щодо застосування статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» Верховний Суд зробив у господарських справах. Втім, це не перекреслює того, що вказані висновки прямо стосуються і повинні застосовуватися у цій справі, оскільки наведені положення були сформульовані Судом на тлі обставин включення (не включення) товариств газорозподільної галузі до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, та пов`язані з конкретними фактами справи, яка переглядається.

68. У цьому контексті Суд також зважає на приписи пункту 15 частини першої статті 34, частини одинадцятої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом яких зупинення вчинення виконавчих дій у відповідному випадку пов`язане з фактом перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

69. На основі аналізу наведених норм матеріального права і практики їхнього тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлюється обставиною включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

70. Застосовуючи цей висновок до обставин справи, яка переглядається, Верховний Суд враховує той факт, що на час прийняття приватним виконавцем постанови від 22 липня 2022 року про стягнення з боржника основної винагороди АТ «Дніпрогаз» не мало статусу суб`єкта ринку природного газу, який включений до реєстру до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

71. Указану обставину встановив суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції цієї обставини не спростував та необґрунтовано залишив її поза увагою під час застосування ним матеріального права.

72. За таких висновків і обставин Верховний Суд вважає помилковим тлумачення та неправильним застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», які обрав суд апеляційної інстанції. У питанні інтерпретації та застосування цієї норми права колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом першої інстанції.

73. Розв`язуючи друге з поставлених питань, Верховний Суд звертає увагу на таке.

74. Як було зазначено, це питання стосується того, чи є обмеження по стягненню виконавчого збору, передбачене пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», перешкодою для стягнення основної винагороди приватного виконавця.

75. Це питання по своїй суті стосується правильності тлумачення й застосування судами частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження».

76. Так, частина третя статті 45 Закону України «Про виконавче провадження установлює, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

77. Суди першої й апеляційної інстанції цю норму права трактували по-різному, дійшовши розбіжних висновків щодо можливості за її допомогою поширити на основну винагороду обмеження на стягнення виконавчого збору, що встановлене пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

78. У цьому контексті Суд зауважує, що в цілому предметом регулювання статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» є питання розподілу стягнутих з боржника грошових сум.

79. Натомість частина третя статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» стосується порядку, а не підстав стягнення основної винагороди. Ці поняття нетотожні за змістом.

80. Зрештою частина п`ята статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» стосується випадків нестягнення саме виконавчого збору. Її норми не поширюють дію на основну винагороду приватного виконавця, а тому не установлюють випадки, коли ця винагорода не стягується.

81. На тлі спірних правовідносин Верховий Суд не бачить підстав для іншого трактування цих норм, аніж буквальне, і вважає, що інший підхід до їхнього тлумачення здатний атакувати право приватного виконавця на одержання винагороди за виконану працю.

82. Цей висновок Суд пояснює тим, що за загальними правилами, установленими статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у випадку стягнення заборгованості за виконавчим документом основна винагорода приватного виконавця встановлюється у виді відсотка суми, що була ним фактично стягнута. Тому факт включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», не може позбавити приватного виконавця основної винагороди за часткове виконання виконавчого документа, що було здійснене до настання вказаного факту.

83. На основі аналізу наведених норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обмеження по стягненню виконавчого збору, передбачене пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не є перешкодою для стягнення основної винагороди, якщо приватний виконавець частково стягнув заборгованість до моменту включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

84. Застосовуючи цей висновок до обставин справи, яка переглядається, Верховний Суд враховує, що позовна заява не містила заперечень стосовно часткового виконання приватним виконавцем виконавчого документа чи доводів про помилковість визначеної ним суми основної винагороди. У цій частині спору доводи позивача були обґрунтовані по суті тим, що постанова про стягнення такої винагороди протирічить приписам пункту 6 частини п`ятої статті 27, частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження».

85. За таких висновків і обставин Верховний Суд вважає помилковим тлумачення частини третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», здійснене судом апеляційної інстанції, і неправильним висновок цього суду про можливість за допомогою зазначеної норми поширити на основну винагороду дію обмеження, встановленого пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» для виконавчого збору.

86. На противагу цьому, колегія суддів Верховного Суду констатує, що суд першої інстанції правильно інтерпретував і застосував до спірних правовідносин пункт 6 частини п`ятої статті 27, частину третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтовано відхилив доводи позивача стосовно того, що винесення постанови про стягнення основної винагороди протирічило вказаним нормам.

87. На основі викладеного колегія суддів визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування цим судом релевантної практики Верховного Суду.

88. Крім цього, колегія суддів визнає обґрунтованим довід касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час розподілу судових витрат.

89. Вивчивши у цьому питанні матеріали справи, Суд з`ясував, що:

- за подання позовної заяви АТ «Дніпрогаз» сплатило судовий збір у сумі: 7443,00 грн (по 2481 грн за три вимоги немайнового характеру);

- частково задовольнивши позов у межах двох вимог, суд першої інстанції стягнув з приватного виконавця судовий збір у сумі: 4962,00 грн;

- за подання апеляційної скарги АТ «Дніпрогаз» сплатило судовий збір у розмірі: 3721,50 грн;

- задовольнивши скаргу АТ «Дніпрогаз» у частині однієї вимоги, скасовувавши в цій частині рішення місцевого суду й ухваливши нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції стягнув з приватного виконавця судовий збір у сумі: 11164,50 грн;

90. Втім, з огляду на викладені обставини, у випадку задоволення апеляційної скарги позивача судовий збір, належний до стягнення з відповідача, мав би становити: 6202,40 грн (3721,50 грн судового збору за подачу апеляційної скарги; 2481,00 грн судового збору за вимогу немайнового характеру, задоволену на стадії апеляційного перегляду справи).

91. Відтак скаржник слушно зазначає про те, що суд апеляційної інстанції порушив правила розподілу судового збору, установлені статтею 139 КАС України, і дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача судового збору у сумі: 11164,50 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

92. Підстави касаційного оскарження знайшли підтвердження.

93. Під час вирішення позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення основної винагороди, суд апеляційної неправильно застосував норми матеріального права, а саме: пункт 6 частини п`ятої статті 27, частину третьої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», а під час розподілу судових витрат порушив процесуальні норми, установлені статтею 139 КАС України.

94. Внаслідок цього суд апеляційної інстанції помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно й правильно встановив обставини справи та ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови про стягнення основної винагороди.

95. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

96. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

97. З огляду на результат розгляду справи судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року скасувати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду