№ 160/18617/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 160/18617/23

адміністративне провадження № К/990/39204/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року (суддя: Врона О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року (судді: Чередниченко В.Є., Іванов С.М., Шальєва В.А.) у справі за адміністративним позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради, третя особа Дніпропетровська обласна рада про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

25 липня 2023 року Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - позивач, ГУ ДСНС у Дніпропетровській області) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (далі - відповідач, КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер»), третя особа: Дніпропетровська обласна рада (далі - третя особа), з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 12361, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Бехтерева, 12, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09 липня 2018 року «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту»;

зобов`язати Комунальне підприємство «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради привести у стан готовності до використання за призначенням захисну споруду цивільного захисту № 12361, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Бехтерева, 12, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09 липня 2018 року «Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту».

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що в ході реалізації функцій прокуратури встановлено, що захисна споруда цивільного захисту - сховище №12361, що розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Бехтерева, 12, перебуває в обмежено готовому до використання за призначенням стані, про що свідчить акт оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту №12361 від 19 травня 2021 року та від 02 червня 2022 року, а також складений протокол огляду місця події від 19 липня 2023 року в рамках кримінального провадження №42023042010000187 від 12 липня 2023 року, незважаючи на неодноразові ракетні удари по інфраструктурі міста Дніпра, через що вказане сховище не здатне забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням створює загрозу для життя та здоров`я людей.

Водночас ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, як спеціально уповноважений державою орган, знаючи про триваюче порушення КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» щодо ігнорування вимог по приведенню сховища № 12361 у відповідність до наказу МВС України №579, відповідних заходів для усунення порушення, не вживає.

У зв`язку з цим, у прокуратури виникло право і обов`язок вжити заходів з представництва інтересів держави в суді, враховуючи обізнаність позивача про порушення інтересів держави, а також беручи до уваги характер наданих на запити прокуратури відповідей, наявний виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжуються неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №160/18617/23 за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровській області до КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер», третя особа Дніпропетровська обласна рада про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року позовну заяву Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровській області залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності).

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор.

Зокрема, суд першої інстанції підкреслив, що здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено саме на органи ДСНС, які у визначений законом спосіб реалізують свої повноваження у цій сфері суспільних відносин.

Водночас прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що у цій справі орган ДСНС не мав об`єктивної можливості у законодавчо встановленому порядку звернутися до суду з відповідним позовом до КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» для усунення виявлених порушень.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що встановленим законом способом спонукання відповідного суб`єкта господарювання усунути виявлені порушення у сфері техногенної та пожежної безпеки є застосування заходів реагування, визначених статтями 67 68 Кодексу цивільного захисту України, а не покладення обов`язку вжити в межах компетенції заходи, направленні на усунення порушень протипожежної безпеки.

На підставі наведеного, суд першої інстанції констатував, що Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра не має адміністративної процесуальної дієздатності для подання цього позову в інтересах ГУ ДСНС у Дніпропетровській області.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року - без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Дніпропетровська обласна прокуратура, не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

У своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 17-1 68 Кодексу цивільного захисту України, а також не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16.

Скаржник визнає, що органом, який уповноважений діяти від імені держави у сфері цивільного захисту населення, є ДСНС, невід`ємною частиною повноважень якого є здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням. Водночас він зазначає, що відповідно до пунктів 48, 61 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України орган ДСНС в межах наданих повноважень має право звертатися до суду з будь-якими позовами.

Скаржник вказує, що ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, як спеціально уповноважений орган на здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту, знаючи про тривале ігнорування КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» вимог закону щодо приведення сховища №12361 у відповідність до наказу МВС України від 09 липня 2018 року, відповідних заходів з метою зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності шляхом звернення до суду із відповідним позовом, незважаючи на передбачені законом повноваження, не вживає.

З огляду на ці обставини та зміст відповідей, наданих на запити прокурора, скаржник стверджує, що в цій справі наявний виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури обов`язку вжити заходів щодо представництва інтересів держави в суді. Відтак, виникає обов`язок органів прокуратури вжити заходів щодо представництва інтересів держави в суді. З метою недопущення порушення державних інтересів прокурор реалізував свої представницькі повноваження та замінив у цьому судовому провадженні ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, яке всупереч вимогам закону не здійснило відповідного захисту інтересів держави.

Скаржник наголошує, що обраний прокурором спосіб захисту права спрямовано на охорону інтересів держави, захист життя та здоров`я людей в умовах збройної агресії, а також на спонукання відповідача належно виконувати покладені на нього законодавством обов`язки щодо утримання захисних споруд цивільного захисту у належному стані.

На підтвердження правомірності своїх дій скаржник вказує на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16, щодо можливості у органу ДСНС бути позивачем у справах щодо зобов`язання балансоутримувачів привести захисту споруду цивільного захисту у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), яка залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій.

Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі №810/3046/17, від 13 лютого 2019 у справі №810/2763/17, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №810/3165/18, від 03 грудня 2019 року у справі №810/3164/18 та від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18 щодо того, що центральний орган виконавчої влади в силу приписів статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділений правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень.

У цьому контексті скаржник також вказує на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17 та від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.

Окрім того, скаржник звертає увагу, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішення послалися на статтю 67 Кодексу цивільного захисту України, яка була виключена з 16 червня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту».

З огляду на викладене, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Третя особа подала пояснення щодо касаційної скарги, в яких наголошує, що порядок забезпечення виконання вимог органів ДСНС щодо усунення порушень у сфері техногенної та пожежної безпеки реалізується шляхом звернення органів ДСНС до суду з відповідним предметом позову, визначеним статтями 67 68 Кодексу цивільного захисту України. Підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в межах його представницьких повноважень не може тлумачитися відірвано від права самого суб`єкта владних повноважень на звернення до суду.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі №160/18617/23.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 29 січня 2025 року призначено справу до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відмовлено в задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення провадження у справі №160/18617/23.

Джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Згідно з частинами другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).

Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі -Закон №1697-VII).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Позиція Верховного Суду

Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, Суд виходить з такого.

Із змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність «не здійснення захисту» суб`єктом владних повноважень або «неналежність» такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо «не здійснення захисту» або «неналежність» такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне «не здійснення захисту» суб`єктом владних повноважень або «неналежність» такого захисту.

Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.

Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

З матеріалів справи вбачається, що звернення Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра до суду з цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.

У позовній заяві прокурор зазначив, що ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, яке мало би бути позивачем у цій справі, не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах ГУ ДСНС у Дніпропетровській області як позивача у цій справі.

У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділено ГУ ДСНС у Дніпропетровській області належним обсягом компетенції, що дозволяє йому набути статусу позивача у цій справі.

Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно із пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку №138).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

За пунктом 3 Положення №1052 основним завданнями ДСНС, зокрема є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Повноваження ДСНС як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.

Законом України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.

Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких Державна служба з надзвичайних ситуацій має право на звернення до суду.

Зокрема, пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ визначено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій на звернення до суду з підстав:

допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»),

та з інших підстав, визначених законом.

Заявник касаційної скарги обґрунтовує свою позицію тим, що формулювання «з інших підстав, визначених законом» в нормі пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ дає підстави вважати, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, має право звертатися до суду з вимогами про вжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.

Водночас Верховний Суд вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки Державна служба України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом.

Натомість, ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2025 року у справі №400/9970/23.

Крім того, у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, підкреслив, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.

Проаналізувавши чинне законодавство щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.

Відповідно, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, визначив орган, в інтересах якого подано позов, який не має права на таке звернення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Таким чином, суди попередніх інстанції, з`ясувавши, що Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра в особі ГУ ДСНС у Дніпропетровській області не має права на звернення до суду вказаним позовом, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення цього позову без розгляду.

Посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі ГУ ДСУНС у Харківській області про зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) № 78600 у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення) Суд вважає помилковим, з огляду на таке.

По-перше, як слідує з ухвали Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 820/4717/16, на яку посилається скаржник, та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у цій же справі, вказаний спір був переданий на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України - через оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

По-друге, Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу в межах касаційного оскарження, які не охоплювали спірність підстав звернення прокурора в інтересах держави.

По-третє, на момент звернення прокурора із позовом в інтересах держави у справі № 820/4717/16, діяльність органів прокуратури була врегульована розділом VII (статті 121 - 123) Конституції України (на час подання цього позову розділом VIIІ, стаття 131-1) та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», яка відмінна від діючої редакції цієї статті, на момент звернення прокурора із цим позовом.

Також необхідно зазначити, що правова позиція у справі № 820/4717/16 була сформована Великою Палатою Верховного Суду з урахуванням положень статті 67 Кодексу цивільного захисту України, яка на час звернення з цим позовом утратила чинність на підставі Закону України від 21 квітня 2022 року №2228-IX.

Крім того, обставини справи № 820/4717/16 (проведення органами ДСНС перевірки, внесення позивачу припису, накладення адміністративного штрафу, невиконання відповідачем вимог припису) є відмінними від обставин цієї справи.

Таким чином фактичні обставини у справі № 820/4717/16 та їх нормативне регулювання є відмінними від цієї справи, а тому і висновки суду у справі № 820/4717/16 не є релевантними до цієї справи.

Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на незастосування судами у цій справі правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі №810/3046/17, від 13 лютого 2019 у справі №810/2763/17, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №810/3165/18, від 03 грудня 2019 року у справі №810/3164/18 та від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18, позаяк правовідносини у наведених справах відрізняються від розглядуваної справи. Зокрема, у справах № 826/2793/18, № 810/3046/17, № 810/2763/17 предмет спору стосувався невиконання товариством рішення Державної авіаційної служби України про припинення будівництва на приаеродромній території та зобов`язання знести самочинне будівництво. У справах № 810/3165/18, № 810/3164/18, № 810/3160/18 предмет спору стосувався скасування містобудівних умов та обмежень, оскарження бездіяльності Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області, Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації щодо відсутності реагування на порушення вимог містобудівного законодавства та зобов`язання скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт.

Окрім того, Верховний Суд не приймає посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17 та від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, оскільки вони були зроблені за інших спірних правовідносин, зокрема в справах № 924/1237/17 та № 912/9/20 предметом розгляду було визнання недійсними угод, укладених за результатами проведених публічних закупівель.

Відтак, доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

Аргументація заявника касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішення послалися на статтю 67 Кодексу цивільного захисту України, яка була виключена з 16 червня 2022 року, не спростовує висновків судів у цій справі і не дає підстав для скасування їхніх судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі №160/18617/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов