01.11.2024

№ 160/4039/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 160/4039/23

адміністративне провадження № К/990/7291/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 (суддя - Кучма К. С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 (колегія суддів у складі: Білак С. В., Юрко І. В., Чабаненко С. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (далі - ДУ «Центр пробації», відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 18.10.2022, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 18.10.2022, відповідно до пункту 1 Постанови № 168.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач листом від 26.12.2022 на його запит повідомив, що ДУ «Центр пробації» не видавалися накази про нарахування та виплату йому додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, оскільки особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави не залучалися. Позивач уважає, що зазначені посилання відповідача є необґрунтованими та безпідставними, оскільки вимогами Постанови № 168 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) не визначено відповідних умов для отримання виплати працівникам Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 26.06.2018 № 61/к по філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області по Нікопольському міськрайонному відділу ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу 01.07.2018.

24.10.2022 позивача звільнено за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційній заходів).

На запит позивача від 14.12.2022 щодо виплати додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, відповідач листом від 26.12.2022 повідомив про відсутність правових підстав для проведення такого перерахунку. Окрім наведеного, у листі вказано, що особи начальницького складу уповноважених органів з питань пробації у період воєнного стану виконують службові обов`язки відповідно до посадових інструкцій, Положень про відділи (сектори) філій Державної установи «Центр пробації» та Колективного договору. До виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави не залучалися. Накази про нарахування та виплату додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, не видавалися.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період з 11.03.2022 по 17.10.2022 (включно). Зобов`язано ДУ «Центр пробації» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, за період з 11.03.2022 по 17.10.2022 (включно). У задоволенні решти частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Постановою № 168 передбачено право позивача на отримання додаткової винагороди під час дії воєнного стану. При цьому, з огляду на різні редакції Постанови № 168, у період з 11.03.2022 по 07.07.2022 (включно) розмір додаткової винагороди, зокрема для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, був фіксованим та становив 30 000 грн щомісячно; у період з 08.07.2022 2022 [день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 754)] по 18.07.2022 розмір такої винагороди становив 30 000 грн та виплачувався пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць; з 19.07.2022 [день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793)] по 17.10.2022 додаткова винагорода вплачувалась у розмірі до 30 000 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а порядок і умови її виплати мають визначатися керівником відповідного органу.

На підставі викладеного та з урахування розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р, яким доповнено розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» позицією Дніпропетровська область, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання додаткової винагороди саме у період з 11.03.2022 по 17.10.2022 (включно), на підставі Постанови № 168.

Щодо виплати указаної додаткової винагороди після 17.10.2022, то суди попередніх інстанцій зазначили, що з ухваленням постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 1146), яка набрала чинності 18.10.2022, якою вносилися зміни до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168, додаткова винагорода особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачувалася лише за умови залучення цих осіб Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Отже, суд дійшов висновку, що, відповідно до змін внесених Постановою № 1146, позивач саме з 18.10.2022 втратив право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). Касатор зазначає, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних до цієї справи правовідносинах є підставою для відкриття касаційного провадження та перегляду оскаржуваних судових рішень у частині задоволених позовних вимог.

Так, скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, що полягає у неправильному тлумаченні пункту 1 Постанови № 168, оскільки указана норма не поширюється на позивача. На думку скаржника, право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники ДУ «Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов`язків дотичних до несення служби. При цьому скаржник зазначає, що поняття «проходження служби» і «несення служби» не є тотожними. Під «несенням служби» скаржник розуміє залучення до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, входження до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Тому враховуючи, що позивач не здійснював несення служби в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, то не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022).

Окрім того, за доводами скаржника, суд першої інстанцій помилково застосував до спірних правовідносин приписи частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинна до 18.07.2022, оскільки питання грошового забезпечення позивача регулюється спеціальним законодавством, а передбачені законодавством про працю норми не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Скаржник уважає, що в даному випадку застосуванню підлягає частина п`ята статті 122 КАС України, а відтак наполягає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами у цій справі.

Позиція інших учасників справи

Позивач відзиву на касаційну скаргу ДУ «Центр пробації» не подав.

Рух касаційної скарги

26.02.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДУ «Центр пробації» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М, суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 160/4039/23.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ДУ «Центр пробації» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

У зв`язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.

Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 350) внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» доповнено словами «, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) в абзаці першому пункту 1 Постанови № 168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Як зазначено у Постановах № 350 і № 793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Пстанова № 754), яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, зокрема: слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 1146), яка набрала чинності 18.10.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, а саме: виключено слова «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні),» та «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)»; доповнено абзац реченням такого змісту: «Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», згідно з додатком.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 № 213-р внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204, та доповнено його після позиції Волинська область позицією Дніпропетровська область.

Частиною першою статті 6 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

У частині першій статті 2 Закону України від 05.02.2015 № 160-VIII «Про пробацію» (далі - Закон № 160-VIII) визначено, що пробація - система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.

Частиною першою статті 19 Закону № 160-VIII передбачено, що права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 затверджено Положення про Державну установу «Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін`юсту.

Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.

Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, таборах для тримання військовополонених, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), частини другої статті 233 КЗпП України, частини п`ятої статті 122 КАС України.

Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів керується таким.

Щодо питання строку звернення до суду з цим адміністративним позовом

У касаційній скарзі зазначено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Проте ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 у задоволенні указаного клопотання відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Посилаючись на правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 815/4421/15, від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі № 808/3200/17, від 29.09.2021 у справі № 160/8332/20, суд першої інстанції дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому позовні вимоги в межах справи охоплюються застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Разом із тим, на думку скаржника, суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норми права при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду, адже застосував частину другу статті 233 КЗпП України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Скаржник уважає, що строки звернення до суду з позовом у справах цієї категорії (грошове забезпечення військовослужбовців) визначаються спеціальним законом, яким у даному випадку є КАС України.

Перевіривши обґрунтованість указаних аргументів заявника касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом спору у зразковій справі № 260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, починаючи з 24.02.2022.

У рішенні від 06.04.2023 предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформовані висновки:

«Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику ССО ,передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19.07.2022.

Рішення Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

Верховний Суд зауважує, що незважаючи на те, що справа № 160/4039/23 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06.04.2023, наведені вище висновки щодо застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23.

Окрім того, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Кабінетом Міністрів України 27.06.2023 прийнято постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже позивач, звертаючись у лютому 2023 року до адміністративного суду з цим позовом не пропустив строк звернення до суду.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що доводи касаційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин не знайшли свого підтвердження.

Щодо права позивача на додаткову винагороду

Скаржник уважає, що позивач не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), оскільки він не відповідає вимогам, які передбачені зазначеною нормою матеріального права, а саме: не ніс службу в органах і установах зазначеної Служби, тобто не залучалася до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану; не входив до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

Оцінюючи аргументи касаційної скарги щодо не поширення на позивача дії пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), Суд зазначає таке.

Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 в аспекті доводів касаційної скарги, яку надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23, від 25.01.2024 у справі № 520/8343/22, від 21.03.2024 у справі № 160/12980/22, від 28.03.2024 у справі № 480/1364/23, від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22, від 25.07.2024 у справі № 400/1895/23.

У постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22, де позивач - підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області - оскаржував бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Верховний Суд вже надав оцінку схожим доводам ДУ «Центр пробації», який уважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і ДУ «Центр пробації»), які саме «несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби.

Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 зазначив, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.

У справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ «Центр пробації» щодо відмінності терміну «несення служби» від «проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку № 925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою «Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття «несення служби».

Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 «Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ «Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку № 925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов`язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.

У справі № 200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 з 01.07.20218 обіймав посаду начальника Нікопольського міськрайонного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області.

З викладеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, про те, що з 11.03.2022 по 07.07.2022 (включно) позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000,00 грн, встановленої Постановою № 168 (у редакції від 22.03.2022), - у зв`язку з несенням служби в установі, що розташована в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка» (Дніпропетровська область).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди, зокрема, за період з 11.03.2022 по 07.07.2022 (включно) у розмірі 30 000,00 грн щомісячно, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), а відтак наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За цих обставин доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовано обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук