04.02.2023

№ 160/4187/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2022 року

м. Київ

справа №160/4187/19

адміністративне провадження №К/9901/1504/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційному порядку справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» про стягнення господарсько-адміністративних санкцій, за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю. від 10.12.2019,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також відділення Фонду, відповідач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» (далі також ТОВ «Ливарно-механічний завод», Товариство, відповідач), у якому просило стягнути з ТОВ «Ливарно-механічний завод» адміністративно-господарські санкції у розмірі 3355143,74 гривень.

2. У позовній заяві наводились аргументи про те, що середньооблікова кількість штатних робітників, що працювали у ТОВ «Ливарно-механічний завод» у 2018 році становила 1380 осіб, у зв`язку з чим, відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача складає 55 робочих місця.

3. Позивач вказував, що зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично у 2018 році на підприємстві відповідача була працевлаштовані 29 осіб, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Враховуючи середньорічну заробітну плату на підприємстві відповідача, позивачем розраховано суму штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Розмір адміністративно-господарських санкцій дорівнює 3355143,74 грн., які і просив стягнути позивач з відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 позов задоволено.

5. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок підприємства стосовно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

6. Суд першої інстанції також підкреслював, що норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» покладають на підприємство лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

7. Розглядаючи справу, суд першої інстанції установив, що відповідачем неналежно виконано покладені на нього обов`язки щодо подачі до державної служби вказаної інформації, а саме - підприємством подано до служби зайнятості звіти за формою 3-ПН, але не подано наказу про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, надані відповідачем докази не дозволяли встановити фактичну кількість працевлаштованих осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

8. Окрім цього, суд першої інстанції врахував, що 31.05.2018 на підприємстві звільнено одну особу з інвалідністю, однак звіт за формою 3-ПН подано лише у вересні 2018.

9. Такі обставини, на переконання суду першої інстанції, свідчили про наявність передбачених законом підстав для стягнення з Товариства спірних адміністративно - господарських санкцій, а отже й для задоволення цього позову.

10. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

11. У мотивувальній частині вищевказаного судового рішення зазначалось про те, що в силу приписів частини 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

12. Виходячи з аналізу норм вищевказаного Закону суд апеляційної інстанції підкреслив, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

13. За висновками апеляційного суду, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

14. Суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що порядок подання інформації про наявність вакансій для працевлаштування, у тому числі, осіб, яким встановлено інвалідність, врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».

15. Апеляційний суд підкреслив, що вказаним вище наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

16. Під час апеляційного перегляду цієї справи враховано встановлені судом першої інстанції обставини справи, які свідчать про те, що відповідачем до служби зайнятості подавалися звіти за формою №3-ПН.

17. У оскаржуваній у касаційному порядку постанові апеляційного суду визнано помилковими твердження суду першої інстанції про неналежність виконання відповідачем покладених на нього обов`язків щодо подачі до державної служби вказаної інформації з огляду на неподання наказу про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

18. З приводу таких висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначав про те, що чинне законодавство не передбачає обов`язку роботодавця подавати до служби зайнятості, окрім звітності за формою 3-ПН, накази про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

19. Необґрунтованими апеляційний суд вважав й викладені судом першої інстанції мотиви про те, що надані відповідачем докази не дозволяють встановити фактичну кількість працевлаштованих осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, оскільки у матеріалах справи наявні копії наказів, трудових книжок щодо працевлаштування у 2018 році 42 осіб, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність.

20. Окрім цього, даючи оцінку вищенаведеним висновкам суду першої інстанції, апеляційним судом звернуто увагу на те, що підставою для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, визначено недотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (згідно із звітом за формою 10-ПІ), а не надання доказів щодо фактичної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю.

21. Критично оцінив апеляційний суд й викладені у рішенні суду першої інстанції висновки про недотримання відповідачем обов`язку щодо подання звітів до служби зайнятості, зокрема, стосовно факту звільнення 31.05.2018 на підприємстві однієї особи з інвалідністю й поданням звіту за формою 3-ПН лише у вересні 2018.

22. З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначав, що встановлені обставини справи свідчать про те, що 31.05.2018 на підприємстві дійсно звільнено одну особу з інвалідністю - ОСОБА_1 , який був прийнятий на посаду слюсаря, але вказана посада не створювалася для працевлаштування особи з інвалідністю, у зв`язку з чим після звільнення ОСОБА_1 у підприємства не виникло обов`язку подавати звіт за формою №3-ПН.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» покладено обов`язок щорічно подавати до відділення Фонду соціального захисту інвалідів відомості про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

25. 28.01.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, в якому зазначено про створення 55 робочих місць для інвалідів.

26. За звітом відповідача форми №10-ПІ у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 1 380 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - « 29» осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 55 осіб.

27. У рядку 6 звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 0 грн., тобто адміністративно-господарські санкції на підприємство нараховуватись не повинні.

28. Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод», останнім не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 3355143,74 грн. за не працевлаштування 26 інвалідів в 2018 році.

29. Відповідачем вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів сплачено не було, у зв`язку з чим відділення Фонду звернулось до суду з цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

30. У касаційній скарзі позивач висловлює позицію про те, що роботодавець не звільняється від обов`язку сплачувати штрафні санкції на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки, на думку відділення Фонду, зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа, якій встановлено інвалідність, не працює на підприємстві.

31. Скаржник вважає, що частина друга статті 19 вищевказаного Закону, окрім обов`язку самостійно розрахувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, покладає на підприємство й обов`язок забезпечити працевлаштування цих осіб, а виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній законом, вважається працевлаштуванням інвалідів. На думку скаржника невиконання такого нормативу зумовлює накладення адміністративно - господарських санкцій.

32. Позивач, з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, акцентує увагу й на тому, що періодичність подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

33. Касаційна скарга містить посилання й на викладену у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №804/8007/16 правову позицію про те, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у встановленому законом порядку.

34. Зважаючи на те, що 31.08.2018 на підприємстві було звільнено одну особу, якій встановлено інвалідність, однак звіт за формою 3-ПН було подано лише 06.09.2018, позивач наполягає на тому, що Товариством допущено порушення вимог законодавства стосовно інформування про це органів зайнятості населення у триденний строк з дня відкриття відповідної вакансії.

35. Оцінку таких обставин і висновки щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права позивач вважає помилковими і необґрунтованими, а тому вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

36. Відповідач з викладеними позивачем аргументами не погоджується й у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що положеннями Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

37. Відповідач також звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, відповідно до якої якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

38. Відзначає відповідач і те, що згідно з висновком Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постановах від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі №819/639/17, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

39. Також відповідач, наводить у відзиві на касаційну скаргу й висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, у якій вказано, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

40. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги встановлені апеляційним судом обставини цієї справи, якими підтверджено виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, відповідач вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з нього спірних адміністративно - господарських санкцій, у зв`язку з чим просить залишити це судове рішення без змін.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

41. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій застосували такі норми права.

42. Частини перша - третя Закону України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

43. Частина третя статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

44. Частини перша- третя, п`ята, восьма, десята статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

45. Частини перша, четверта, дев`ята статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

46. Абзаци перший, другий пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення».

Роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

47. Наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України 05.12.2016 № 1476), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, яким затверджено звітність - Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у формі №3-ПН та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

48. Пункт 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

49. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

51. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

52. Справи у правовідносинах, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається, неодноразово були предметом розгляду у Верховному Суді як суді касаційної інстанції.

53. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №825/1790/18, прийнятій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведено такі висновки щодо застосування норм права.

54. Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

55. Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

56. Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

57. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

58. Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

59. Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

60. Так, загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

61. Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

62. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

63. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

64. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

65. За наведеного, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

66. Проаналізувавши приписи статей 18, 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі №825/1790/18 дійшов висновку про те, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

67. Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

68. Верховний Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 №803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01.01.2013, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

69. З огляду на це, з 01.01.2013 періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

70. Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.03.2013 №316.

71. Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.03.2013 №316 (зі змінами)).

72. Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

73. Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Проте, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

74. У касаційній скарзі позивач наголошував на тому, що Товариство не виконало належним чином і в установлені законодавством строки свого обов`язку стосовно інформування центрів зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) за формою звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

75. Такі доводи скаржник аргументує тим, що як вбачається з установлених у цій справі обставин, наказом директора ТОВ «Ливарно-механічний завод» від 30.08.2018 №128а «Про внесення змін у ШР структурних підрозділів» створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за професією «підсобний робітник (особа з інвалідністю) у кількості 15 одиниць, однак про відкриття цих вакансій Товариство повідомило відповідний центр зайнятості лише 06.09.2018, тобто, на думку відділення Фонду, з порушенням встановленого законом триденного строку.

76. В обґрунтуванні вищевказаних аргументів касаційної скарги наводяться мотиви і про те, що згідно з обставинами цієї справи, встановленими її судовим розглядом у судах попередніх інстанцій, 31.05.2018 на підприємстві було звільнено одну особу, якій встановлено інвалідність, однак звіт за формою 3-ПН було подано лише 06.09.2018.

77. Надаючи оцінку таким аргументам, колегія суддів підкреслює, що у розумінні пункту 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

78. Суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом наказу директора ТОВ «Ливарно-механічний завод» від 30.08.2018 №128а «Про внесення змін у ШР структурних підрозділів» для його реалізації, а саме - розробки і затвердження змін до штатного розпису структурних підрозділів підприємства, з урахуванням уведених цим наказом 15-ти робочих місць, передбачено строк упродовж десяти робочих днів з дати видання наказу.

79. Тобто, за таких обставин справи і правової регламентації спірних правовідносин, дата видання вищевказаного наказу не є датою фактичного створення робочих місць, як помилково вважає позивач.

80. Водночас, з викладених у оскаржуваній постанові апеляційного суду мотивів і встановлених у цій справі обставин не вбачається того, що звіт за формою №3-ПН про інформування центру зайнятості про відкриття 15-ти вакансій, створених на підставі наказу директора ТОВ «Ливарно-механічний завод» від 30.08.2018 №128а «Про внесення змін у ШР структурних підрозділів», було подано за межами встановленого законом триденного строку для подання такого звіту, а саме - з наступного дня після створення робочого місця.

81. Цих обставин не спростовують й доводи, викладені відділенням Фонду у касаційній скарзі.

82. Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що для правильного вирішення даного конкретного спору судам попередніх інстанцій необхідно було перевірити, чи виконало Товариство належним чином наявний у нього обов`язок щодо подання центру зайнятості даних про наявність вакансій саме для працевлаштування інвалідів з метою забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

83. Суди попередніх інстанцій установили, що 31.05.2018 на підприємстві було звільнено одну особу з інвалідністю - ОСОБА_1 , який був прийнятий на посаду слюсаря.

84. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, вказана вище посада не створювалася для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому неподання у межах триденного строку з дня відкриття такої вакансії звіту за формою №3-ПН як про таку, що передбачена для працевлаштування інвалідів, не свідчить про допущення Товариством господарського правопорушення та, відповідно, наявності підстав для стягнення спірних адміністративно - господарських санкцій.

85. Ураховуючи вищевикладене, колія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність заявлених у цій справі позовних вимог.

86. Наведені ж у касаційній скарзі мотиви таких висновків не спростовують і не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б давали підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, свідчили про її незаконність та необґрунтованість, дозволяли стверджувати про неправильне вирішення цього спору і порушення судом норм матеріального і процесуального права.

87. Колегія суддів вважає, що прийнята судом апеляційної інстанції постанова не суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постановах від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17 та від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, посилання на які наявні у касаційній скарзі та відзиві на неї.

88. Так, згідно з викладеними у вищевказаних постановах Верховного Суду висновками щодо застосування норм права, законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; - в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

89. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

90. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме - не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

91. Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

92. Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

93. Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, які підтверджують фактичне створення Товариством у 2018 році робочих місць (вакансій) для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, відповідно до визначеного законом нормативу, належне і своєчасне інформування центру зайнятості про такі робочі місця, а також відсутності фактів необґрунтованої відмови у працевлаштування інвалідів, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом вищевикладених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права та погоджується з доводами відповідача про те, що приймаючи оскаржувану постанову судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права з урахуванням наявної правозастосовчої практики Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. За правилами частин першої, другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

95. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.

96. Керуючись статтями 340 341 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик