ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 160/4646/21
адміністративне провадження № К/990/25191/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №160/4646/21
за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Юхно І. В.,
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 01 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовною заявою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), у якій просила:
1.1. визнати протиправним наказ Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ та скасувати його в частині дати відрахування зі штату суду ОСОБА_1 ;
1.2. змінити дату відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду ОСОБА_1 з 26.02.2021 на 12.03.2021;
1.3. зобов`язати Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області внести зміни до трудової книжки позивачки;
1.4. стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 22937,45 грн;
1.5. стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 1000000 грн відшкодування моральної шкоди.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зауважує, що відповідачем 1 протиправно винесено наказ від 26.02.2021 № 02-КГ про відрахування її зі штату суду на виконання рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 23.02.2021 № 428/0/15-21 про звільнення позивачки з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що був направлений їй на електрону адресу 26.02.2021 (п`ятниця) о 16 год 39 хв. У цьому зв`язку позивачка наголошує, що 26.02.2021 перебувала на лікарняному, про що заздалегідь повідомила керівництво суду. Пояснює, що про закриття лікарняного 01.03.2021 повідомила суд електронною поштою з одночасним направленням копії листка непрацездатності. У цьому ж листі зауважувала на незаконності звільнення під час тимчасової непрацездатності та необхідності зміни дати відрахування її зі штату суду на перший (після одужання) робочий день, поряд із цим надала згоду на направлення їй трудової книжки поштою.
2.1. Позаяк на її вимогу відповідач 1 так і не вніс змін до наказу про відрахування її зі штату суду в частині дати відрахування, а трудову книжку направив їй поштою лише 12.03.2021, тобто допустив затримку видачі трудової книжки у розумінні частини першої статті 47 КЗпП України та абзацу 5 пункту 4.1. Інструкції № 58, то позивачка уважає, що відповідач 1 ухилився від усунення допущених ним порушень її трудових прав, а тому вимушена звернутися до суду із цим позовом з вимогами про зміну дати відрахування зі штату (звільнення) та зобов`язання відповідача винести запис до її трудової книжки про нову дату відрахування зі штату.
2.2. Затримка видачі трудової книжки, яка полягає в тому, що відповідач направив їй трудову книжку поштою лише 12.03.2021, а не 01.03.2021, коли позивачка у листі надала на це згоду, на переконання останньої створює підставу для стягнення середнього заробітку відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України та абзацу 6 пункту 4.1. Інструкції № 58, який у розмірі 22937,45 грн просить стягнути з ТУ ДСА України у Дніпропетровській області.
2.3. Поруч із цим, позивачка стверджує, що діями відповідача 1, які полягають у її звільненні (відрахуванні зі штату) з порушенням основних гарантій захисту від незаконного звільнення, які передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, з ігноруванням усіх звернень позивачки про усунення допущених ним порушень, їй завдана моральна шкода, що виражається у відчутті нею певних страждань у вигляді тривоги, занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, власної безпорадності та приниження. Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінює у 1000000 грн, при визначенні якого враховує протиправну бездіяльність службової особи (голови Верхньодніпровського районного суду) - представника судової влади, який повинний демонструвати бездоганну поведінку та подавати позитивний приклад своїми вчинками, однак фактично його поведінка спрямована на демонстративне порушення її прав.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Указом Президента України від 24.02.2011 №246/2011 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та зараховано до штату суду наказом від 15.03.2011 № 06-К, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія дублікату трудової книжки позивачки НОМЕР_1 .
4. Електронним листом від 16.02.2021 ОСОБА_1 повідомила Верхньодніпровському районному суду про перебування на лікарняному.
5. Рішенням ВРП від 23.02.2021 № 428/0/15-21 позивачку звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
6. На виконання вищевказаного рішення наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 № 02-КГ суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 26.02.2021 відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, про що внесено запис № 5 до її трудової книжки.
7. Копія наказу від 26.02.2021 № 02-КГ направлена позивачці на електрону адресу 26.02.2021 о 16:39 год., про що свідчить наявна у матеріалах справи роздруківка електронного листа, в якому повідомлено позивачку про необхідність з`явитися 01.03.2021 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області для здачі матеріально-технічних цінностей та отримання трудової книжки.
8. Засобами телекомунікаційного зв`язку ОСОБА_1 надіслала до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області лист від 01.03.2021, де зазначила, що 26.02.2021 перебувала на лікарняному, а законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки, у зв`язку з чим просила змінити дату звільнення та направити на її адресу копію відповідного наказу. У цьому ж листі надала згоду на направлення трудової книжки поштою.
9. До вказаного листа також була додана копія листка непрацездатності серії АДЮ № 428276, відповідно до якого з 15.02.2021 по 26.02.2021 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Згідно з означеним листком непрацездатності стати до роботи: 27.02.2021.
10. Доказів розгляду вказаного листа та/або надання на нього відповіді відповідачем 1 в ході судового розгляду до матеріалів справи в порушення встановленого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування не надано.
11. Супровідним листом від 11.03.2021 №1/59/2021 Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області направив на адресу ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка направлена засобами поштового зв`язку 12.03.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справі копією конверту.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
12. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2023, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023, позовна заява ОСОБА_1 задоволена частково, визнаний протиправним та скасований наказ Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ в частині дати відрахування позивачки зі штату суду, зобов`язано відповідача 1 змінити дату відрахування позивачки зі штату Верхньодніпровського районного суду з 26.02.2021 на 12.03.2021 та внести відповідні зміни до її трудової книжки, стягнуто з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 по 12.03.2021 в сумі 16338,30 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12.1. Cуд першої інстанції уважав безпідставними доводи позивачки про протиправність наказу голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 №02-КГ про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду на підставі рішення ВРП від 23.02.2021 № 428/0/15-21 про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України з 26.02.2021 (в день перебування на лікарняному) з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 11.06.2020 у справі № 820/3333/18, від 28.09.2022 у справі № 420/2675/20. У цих постановах Верховний Суд указав, що дати прийняття рішення ВРП про звільнення з посади судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак це не змінює суті цих правовідносин, адже звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах. Отже, трудові відносини судді припиняються, якщо його звільнено з посади (на підставі рішення ВРП), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
12.2. Водночас, виходячи з того, що відповідачем 1 була допущена затримка видачі трудової книжки, яка полягала в тому, що останній направив позивачці трудову книжку поштою лише 12.03.2021, а не 01.03.2021, коли вона у листі надала на це згоду (тобто через 11 днів після отримання такої згоди), без наведення жодних обґрунтувань щодо такого несвоєчасного направлення цієї трудової книжки, суд першої інстанції уважав доведеними обставини несвоєчасного направлення трудової книжки з вини Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, а тому у цій ситуації мають бути застосовані наслідки, визначені частиною п`ятою статті 235 КЗпП України. У зв`язку з цим, суд цієї інстанції дійшов висновку, що належним способом порушених прав позивача є: (1) визнання протиправним та скасування Наказу Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ в частині дати відрахування зі штату суду ОСОБА_1 ; (2) зобов`язання Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області змінити дату відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду ОСОБА_1 з 26.02.2021 на 12.03.2021 та внести відповідні зміни до трудової книжки позивачки.
12.3. Поряд із цим суд першої інстанції на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України стягнув на користь позивачки середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 01.03.2021 по 12.03.2021 (11 календарних днів) у розмірі 16338,30 грн (1485,30 грн (середньоденна заробітна плата позивачки на час звільнення згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 17.11.2022 № Б-с-785) х 11 днів).
12.4. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачці в розмірі 1000000,00 грн, суд цієї інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів, які б прямо чи опосередковано підтверджували заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені нею.
12.5. Відмовляючи позивачці у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що на момент судового розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували розмір витрат на надання правової допомоги, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з відповідачів витрат на правничу допомогу. Заяв про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення витрат на правову допомогу з відповідачів на користь позивачки.
13. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому, колегія суддів звернула увагу, що відповідачі у справі не оскаржили рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а тому правомірність рішення суду в частині задоволених позовних вимог перевірялася в межах доводів апеляційної скарги позивачки.
13.1. Із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.04.2020, від 11.06.2020 у справі № 820/3333/18, від 28.09.2022 у справі № 420/2675/20, суд апеляційної інстанції зазначив, що дати прийняття рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення з посади судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак, це не змінює суті цих правовідносин, адже звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах. Таким чином, трудові відносини судді припиняються, якщо його звільнено з посади (на підставі рішення Вищої ради правосуддя), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
13.2. Суд цієї інстанції вказав на помилковість тверджень позивачки на необхідність застосування у спірних правовідносин положень частини третьої статті 40 КЗпП України відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), оскільки в спірному випадку звільнення позивача відбулося за рішенням Вищої ради правосуддя від 23.02.2021 № 428/0/15-21, яке в рамках цієї справи не оскаржується. Водночас відрахування позивачки зі штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відбулося на підставі наказу від 26.02.2021 № 02-КГ (який визначено предметом оскарження у цій справі).
13.3. При цьому, на думку суду, «Відрахування зі штату» та «звільнення» є змістовно різними поняттями, а тому, прийняття відповідачем 1 наказу від 26.02.2021 в період останнього дня перебування позивача на лікарняному, не свідчить про його незаконність чи протиправність у зв`язку з недотриманням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки правовідносини регулюються нормами іншого спеціального законодавства.
13.4. Щодо доводів апеляційної скарги позивачки в частині неналежного та невірного розрахунку судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд цієї інстанції зазначив, що доказів того, що суддівська винагорода позивачу обраховувалась та виплачувалась за фактично відпрацьовані години, про що зазначає у скарзі позивач, матеріали справи не містять. Самі по собі табелі обліку робочого часу, на які посилається позивач, фіксують час та дату перебування судді на робочому місці. З цих підстав, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що при обрахунку виплат, що належать позивачці у спірному випадку, необхідно застосовувати положення Порядку № 100.
13.5. В частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивачці в розмірі 1000 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачкою не надано суду доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру. Позивачка заявила до відшкодування суму у розмірі 1000000 грн, проте жодних розрахунків з чим саме пов`язується такий розмір у позові не наводить.
13.6. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині вирішення ним питання про стягненні витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
13.7. Водночас, як зазначив суд цієї інстанції, суду першої інстанції жодних актів про надання послуг та/або інших доказів, на підтвердження обсягу наданої позивачу адвокатом в межах розгляду даної адміністративної справи позивачкою надано не було. На момент закінчення розгляду справи судом першої інстанції докази, які б підтверджували розмір понесених позивачем витрат на надання правової допомоги, позивач до матеріалів справи не надала. Отже, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правничу допомогу.
13.8. Посилання позивачки на порушення судом процесуальних норм суд апеляційної інстанції також відхилив, оскільки, на його думку, такі доводи спростовуються матеріалами справи, а наведені у скарзі обставини не є самостійними підставами для скасування законного рішення суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
14. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023 у справі № 160/4646/21, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
14.1. Ця касаційна скарга подана з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на пункти 3, 4 частини третьої та пункт 3 частини 2 статті 353 КАС України.
14.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржниця вказує, що:
14.3. По-перше, справу розглянуто за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.
14.3.1. Як вказує касатор, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 відкрито провадження у справі № 160/4646/21 та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 19.01.2023 суд першої інстанції закрив підготовче провадження, прийняв рішення про розгляд справи в письмовому провадженні та призначив справу до розгляду по суті на 20.01.2023 (тобто на наступний день). При цьому, ухвала суду від 19.01.2023 була направлена позивачці через підсистему «Електронний суд» лише 30.01.2023. Водночас позивачка не подавала до суду жодної заяви про розгляд справи на стадії розгляду по суті за її відсутності. Навпаки, у раніше поданих клопотаннях до суду першої інстанції про відкладення розгляду справи від 07.12.2022 та від 20.12.2022 позивачка підтверджувала своє бажання приймати участь в судових засіданнях особисто.
14.3.2. Касатор акцентує увагу на тому, що змінюючи розгляд справи із загального провадження на письмове провадження суд першої інстанції послався на те, що учасники справи не виявили бажання брати безпосередню участь у відкритих засіданнях суду під час розгляду справи по суті. Проте, такий висновок суду не ґрунтується на нормах процесуального права та матеріалах справи. Оскільки справа розглядалася за правилами загального провадження, а відтак виклик та участь в судових засіданнях учасників справи презюмується, при цьому не потребується заява учасників про бажання приймати участь в судових засіданнях. Заява про бажання приймати участь у судовому засіданні подається лише при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження (частина п`ята статті 161 КАС України).
14.3.3. Позивачка, із посиланням на процесуальні норм КАС України зазначає, що розгляд справи в письмовому провадженні можливий лише при сукупності наступних умов: 1) вирішення питання розгляду справи в письмовому провадженні здійснюється лише під час розгляду справи по суті (а не в підготовчому засіданні); 2) учасники справи мають бути належним чином повідомлені про час та місце судового засідання; 3) усі учасники справи подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
14.3.4. Про вказані порушення норм процесуального права позивачка вказала у своїй апеляційній скарзі та, у тому числі, із цих підстав просила скасувати рішення першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції оцінки цим доводам апеляційної скарги не надав.
14.3.5. Крім того, як зазначає скаржниця, у своїй апеляційній скарзі позивачка заявляла клопотання про розгляд справи в апеляційній інстанції в судовому засіданні за її участю. Проте, ухвалою від 03.05.2023 апеляційний суд відмовив позивачці в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін, та всупереч статті 311 КАС України призначив справу до розгляду в письмовому провадженні попри те, що справа розглядалася в суді першої інстанції за правилами загального провадження.
14.4. По-друге, суди першої та другої інстанцій розглянули справу суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
14.4.1. Так, на переконання позивачки, оскільки, предметом спору, серед іншого, є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то до участі у справі має бути залучена в якості співвідповідача - ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, у віданні якої діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
14.5. По-третє, суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказу, яке має значення для правильного вирішення справи.
14.5.1. У цьому аспекті позивачка вказує, що підставою для відмови судом першої інстанції в відшкодуванні витрат на правову допомогу стало ненадання позивачем доказів понесення таких витрат (актів про надання послуг та/або інших доказів) на підтвердження обсягу наданої позивачу адвокатом в межах розгляду адміністративної справи.
14.5.2. Водночас враховуючи, що судом були порушені права позивачки щодо повідомлення про день, час та місце судового засідання, призначеного для розгляду справи по суті, а також на участь в судових засіданнях, остання була позбавлена можливості надати Акт про надання послуг - правової допомоги.
14.5.3. Вищевикладені доводи були зазначені в апеляційній скарзі та також було надане відповідне клопотання про долучення доказів, а саме Акт про надання послуг-правової допомоги від 31.01.2023. Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивачки щодо неможливості надання зазначеного акту суду першої інстанції, виключно через порушення цим судом норм процесуального права. Натомість суд цієї інстанції лише констатував, що вказаний Акт не був наданий до суду першої інстанції, не дослідивши та не надавши оцінку обставинам, що виключили можливість надання позивачем Акту.
14.6. Скаржниця також зазначає, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме Порядку № 100 при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, положень частини третьої статті 40 КЗпП України в частині надання оцінки правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивачки. Крім того, указує на порушення судом першої інстанції статті 9 КАС України в частині зміни судом визначеного позивачкою способу захисту, який, на її переконання, не відповідає критерію ефективності.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
17. Від ТУ ДСА України в Дніпропетровській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому цей відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.
18. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 отримано Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області 03.08.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до його «Електронного кабінету». Правом подати відзив на касаційну скаргу цей відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
19. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
20. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
21. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрите з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
23. Виходячи із порушених в касаційній скарзі питань, які поставлені перед судом касаційної інстанції, першочерговим є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки позивачка посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справи за її відсутності, не повідомивши належним чином про розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції правової оцінки таким порушенням не надав.
24. КАС України встановлює дві основні форми адміністративного судочинства: загальне та спрощене позовне провадження.
25. Так, відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
26. За змістом положень частини дев`ятої статті 171 та частини першої статті 260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами загального чи спрощеного позовного провадження вирішується судом в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі.
27. Тобто суд визначає форму адміністративного судочинства під час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду, про що обов`язково зазначається в ухвалі про відкриття провадження у справі.
28. Із матеріалів справи слідує, що суд першої інстанції приймаючи позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та обираючи форму адміністративного судочинства за якою суд буде здійснювати розгляд цієї справи, дійшов висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання, про що зазначив в ухвалі від 01.03.2022.
29. Розгляд справи в порядку загального позовного провадження передбачає проходження всіх передбачених кодексом стадій судового процесу, зокрема, 1) підготовче провадження, під час якого учасники подають суду заяви по суті справи, а також клопотання з процесуальних питань, 2) розгляд справи по суті (відкриття розгляду справи по суті, встановлення явки учасників, оголошення складу суду, роз`яснення учасникам їхніх прав та обов`язків, розгляд клопотань, з`ясування обставин справи та дослідження доказів, вступне слово учасників, питання, дослідження судом доказів, додаткові пояснення учасників, судові дебати, заключне слово учасників, репліки, ухвалення судом рішення по суті справи).
30. Частинами першою-третьою статті 194 КАС України визначено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
30.1. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
30.2. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
31. Частиною першою статті 11 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
32. Згідно із частинами першою - четвертою статті 124 КАС України судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями.
33. У свою чергу, враховуючи приписи статей 126 127 129 КАС України, колегія суддів зауважує, що належне сповіщення про розгляд справи можливе у разі вручення повістки особі не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, окрім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
34. З аналізу положень КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, якщо така справа відповідно до вимог КАС України повинна розглядатися з їх повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законом.
35. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.08.2022 у справі № 520/1282/21 право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.
36. Згідно із статтю 205 КАС України, яка визначає наслідки неявки учасників справи в судове засідання, зокрема, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
37. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев`ята статті 205 КАС України).
38. При цьому, загальнообов`язкові процесуальні правила статті 205 КАС України є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенство права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.
39. Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
40. Із наведених положень процесуального Кодексу слідує, що у разі призначення справи до розгляду в порядку загального провадження, її розгляд здійснюється в судовому засіданні (підготовчому та по суті) за участі учасників справи або, за наявності, випадків визначених статтями 194 205 КАС України, за їх відсутності.
41. З матеріалів цієї справи слідує, що на останнє підготовче судове засідання, призначене на 19.01.2023 ОСОБА_1 надіслала до суду клопотання про проведення цього засідання за її відсутності та, зокрема, повідомляла суд про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
42. Порядок проведення підготовчого засідання визначений статтею 181 КАС України, відповідно до частини сьомої якої якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 180 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
43. Згідно із частиною другою статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд, зокрема, постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
44. Відповідно до частини третьої цієї статті суд з`ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.
45. В силу положень частини сьомої статті 181, частини третьої статті 183 КАС України позивачка мала законні сподівання на те, що у разі закриття підготовчого провадження та початку розгляду справи по суті, вона буде про це повідомлена.
46. Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 192 КАС України).
47. Ухвалою від 19.01.2023 за наслідками проведення підготовчого судового засідання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження у справі № 160/4646/21 та призначення справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.
48. Призначення справи до розгляду по суті в порядку письмового провадження суд мотивував тим, що учасники справи не виявили бажання брати безпосередню участь у відкритих засіданнях суду під час розгляду справи по суті, відсутністю доцільності виклику для допиту свідків чи призначення експертизи, а також з метою збереження життя та здоров`я учасників судового процесу в умовах воєнного стану в України.
49. Разом із тим, із аналізу наведених вище норм КАС України слідує, що передумовою для розгляду справи судом по суті є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа, відповідно до вимог КАС України, повинна розглядатися із їх повідомленням. Зокрема, у цьому випадку, з огляду на обрання судом для її розгляду форми загального позовного провадження.
50. Водночас із матеріалів справи слідує, що позивачка не заявляла клопотання про розгляд справи № 160/4646/21 по суті без її участі. Клопотання Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області про розгляд справи без участі матеріали справи також не містять. Таке клопотання міститься лише у відзиві на позовну заяву відповідача 2, ТУ ДСА України в Дніпропетровській областіі.
51. З наведеного слідує, що на момент вирішення питання судом про призначення справи № 160/4646/21 до розгляду по суті, були відсутні умови, визначені частиною третьою статті 194 КАС України, для її розгляду в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів, а саме відсутні клопотання всіх учасників справи про її розгляд без їх участі.
52. Отже, суд першої інстанції, закривши підготовчого провадження мав призначити розгляд справи № 160/4646/21 по суті у судовому засіданні із повідомленням учасників про дату, час і місце цього засідання.
53. Поруч із цим, про призначення справи до розгляду по суті в порядку письмового провадження учасники справи судом не повідомлялися, ухвала від 19.01.2023 про закриття підготовчого провадження у справі № 160/4646/21 сторонам не направлялася, що підтверджується матеріалами справи та відповідно свідчить про порушення судом норм процесуального права, які істотно вплинули на реалізацію ОСОБА_1 права на участь у судовому процесі.
54. Із змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 20.01.2023 слідує, що справа була розглянута судом в порядку письмового провадження наступного ж дня після закриття 19.01.2023 підготовчого провадження та призначення її до розгляду, тобто вказане об`єктивно вплинуло на можливість учасників справи бути обізнаними про розгляд справи № 160/4646/21 по суті.
55. Відповідно, розгляд цієї справи в суді першої інстанції у спосіб, у який суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, на думку колегії суддів, не відповідає принципам адміністративного судочинства. Суд цієї інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи, як передумови для розгляду справи по суті.
56. Подібних висновків дійшов Верховний Суд за схожих обставин справи у постанові від 25.02.2020 у справі № 804/7736/17.
57. У цьому контексті принагідно зауважити, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
58. Такі принципи адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
59. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 761/14902/14-а, від 03.06.2020 у справі № П/811/2636/15, від 28.01.2021 у справі № 826/12804/17.
60. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, неповідомленого у визначений законом спосіб про розгляд справи, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
61. Своєю чергою, недотримання судом першої інстанції норм процесуального права в частині порядку призначення справи до розгляду по суті та повідомлення належним чином її учасників про дату, час та місце розгляду справи, як передумови для її розгляду, мало наслідком порушення норм процесуального права в частині вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу, понесених позивачкою у суді першої інстанції та права подати докази на підтвердження таких витрат в порядку частини сьомої статті 139 КАС України.
62. Так, вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачкою, суд першої інстанції зазначив, що до матеріалів справи ОСОБА_1 було подано відповідну заяву до якої додано копію договору про надання правової допомоги від 14.11.2018 №30/18, укладеного між ОСОБА_1 (Клієнтом) та Адвокатським бюро «Лихопьок Д.П.» (Бюро), строком дії відповідно до Додаткової угоди від 06.08.2019 №1 до 31.12.2024. Проте, жодних актів про надання послуг та/або інших доказів, на підтвердження обсягу наданої позивачці адвокатом в межах розгляду адміністративної справи надано не було.
63. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки на момент судового розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували розмір витрат на надання правової допомоги, у суду відсутні правові підстави для стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань з відповідачів витрат на правничу допомогу. Заяв про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять.
64. Поруч із цим, відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
65. Водночас, ураховуючи, що справу судом було призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників така стадія розгляду справи по суті як судові дебати у цьому випадку не передбачена, що об`єктивно вплинуло на можливість подання позивачкою на цій стадії відповідних доказів (Акту) на підтвердження обсягу наданих послуг або зробити про це відповідну заяву.
66. Повторно зауважимо, що справу розглянуто наступного дня (20.01.2023) після закриття підготовчого провадження, питання розподілу судових витрат, понесених позивачкою було вирішено судом у рішенні, а тому посилання суду на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні заяви про надання таких доказів (Акту) протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду є безпідставними та необґрунтованими.
67. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що внаслідок порушень норм процесуального права судом першої інстанції, позивачка була позбавлена можливості надати Акт про надання послуг - правової допомоги на стадії розгляду справи по суті, а також можливості надати таки доказі протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
68. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наводила доводи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у взаємозв`язку із пунктом 3 частини третьої статті 317 КАС України (обов`язкова підстава для скасування судового рішення та ухвалення нового).
69. Разом із тим судове рішення суду апеляційної інстанції не містить правової оцінки доводам позивачки про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанцій обмежився лише вказівкою на те, що такі доводи спростовуються матеріалами справи, а наведені у скарзі обставини не є самостійними підставами для скасування законного рішення суду.
70. При цьому, суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи № 160/4646/21 в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, відмовивши ОСОБА_1 ухвалою від 03.05.2023 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін. На обґрунтування обраного порядку розгляду апеляційної скарги суд послався на те, що справа судом віднесена до категорії незначних; характер спірних правовідносин у цій справі не вимагав проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, врахувавши при цьому, що рішення суду першої інстанції прийняте в порядку спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження).
71. Згідно з частиною першою статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (глава 1 розділу ІІІ КАС України «Перегляд судових рішень» - «Апеляційне провадження»).
72. За змістом частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
73. Отже, саме ця стаття визначає для суду апеляційної інстанцій вичерпний перелік випадків, коли суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, що і становить визначену у статті 310 КАС України одну із особливостей апеляційного провадження.
74. Оскільки ця справа розглядалася у суді першої інстанції за правилами загального позовного провадження з викликом осіб, які беруть участь у справі, то апеляційний перегляд судового рішення міг здійснюватися в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про дату, місце і час його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їх участю.
75. Водночас, як вказувалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про розгляд справи за її участю.
76. Та обставина, що суд першої інстанції перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження не позбавляє обов`язку суду апеляційної інстанції призначити розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення учасників справи, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене у цій справі не в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, а за правилами загального провадження.
77. Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 26.05.2022 у справі № 280/4678/20, від 25.05.2023 у справі № 160/7027/22, від 13.09.2023 у справі № 160/19280/22.
78. За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про порушення судом апеляційної інстанції обов`язку завчасного і належного повідомлення сторін, зокрема позивачку, про дату, час і місце розгляду справи.
79. Отже, доводи скаржниці про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу у порядку письмового провадження, є обґрунтованими.
80. Крім того, в апеляційній скарзі позивачка, обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права, звертала увагу суду апеляційної на порушення її права в частині подання доказів (Акту) на підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу у зв`язку із призначенням справи до розгляду по суті в порядку письмового провадження. З цих підстав ОСОБА_1 було подане відповідне клопотання про долучення доказів і доданий Акт про надання послуг-правової допомоги від 31.01.2023.
81. Проте, із змісту рішення суду апеляційної інстанції слідує, що оцінка вказаним доводам позивачки та рішенню суду першої інстанції на предмет дотримання ним норм процесуального права при вирішення питання розподілу судових витрат судом цієї інстанції не надавалася. Суд фактично обмежився вказівкою, що на момент закінчення розгляду справи судом першої інстанції докази, які б підтверджували розмір понесених позивачем витрат на надання правової допомоги, позивач до матеріалів справи не надала.
82. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині визначення провадження, в якому слід здійснювати перегляд рішення суду першої інстанції та дослідження доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не відповідають вимогами статті 242 КАС України.
83. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
84. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
85. Ураховуючи норми процесуального закону у зіставленні з обставинами справи, а також розгляд справи по суті та апеляційної скарги без участі позивачки, попри виявлене нею бажання брати участь у судових засіданнях, колегія суддів констатує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке згідно з частиною третьою статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
86. Під час нового судового розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, зокрема виконати обов`язок щодо належного повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час і місце розгляду справи та дослідження доказів.
87. При цьому, оскільки Верховий Суд встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зазначає, що не переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права у межах інших доводів скаржниці, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, позаяк повинен відбутися новий судовий розгляд справи.
88. З цих же підстав, не підлягає задоволенню клопотання позивачки про передачу справи № 160/4646/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
89. Таким чином суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а отже, наявні підстави для задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .
90. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року у справі № 160/4646/21 - скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.А. Губська