№ 160/7027/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 160/7027/22

адміністративні провадження № К/990/8917/23, № К/990/11351/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Міністерства юстиції України, Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (суддя: Ільков В.В.) та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року (судді: Чепурнов Д.В., Ясенова Т.І., Сафронова С.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа: Первинна професійна спілка «Правозахисники країни», Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

17 травня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (далі - відповідач), третя особа: Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» (далі - третя особа-1), Міністерство юстиції України (далі - третя особа-2), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо невиплати начальнику Новокодацького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн., щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні;

зобов`язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити начальнику Новокодацького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області ОСОБА_1 додаткову винагороду у в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона, підполковник внутрішньої служби, проходить службу на посаді начальника Новокодацького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України. Позивачка уважає, що має право на отримання додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30 000 гривень щомісячно починаючи з 24 лютого 2022 року до дня припинення та/або скасування воєнного стану в Україні. Однак, відповідач протиправно не виплачує їй додаткову винагороду у зазначеному розмірі, з часу запровадження воєнного стану в Україні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 починаючи з 24 лютого 2022 року по 17 травня 2022 року включно, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Зобов`язано Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити додаткову винагороду ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 17 травня 2022 року включно, у розмірі 30 000 грн. щомісячно, з відрахуванням податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка починаючи з 24 лютого 2022 року має право на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

При цьому судом першої інстанції не взято до уваги покликання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 20 травня 2022 року №38144/16.3.2/32-22 щодо визначення розміру та порядку виплати додаткової винагороди, оскільки такі роз`яснення Міністерства юстиції України мають рекомендаційний характер.

Оцінюючи аргументи відповідача про відсутність цільових бюджетних асигнувань для здійснення виплат додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про те, що суб`єкт владних повноважень не може посилатись на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу не виплати додаткової винагороди, передбаченої чинним на час вирішення спору підзаконним нормативно-правовим актом.

Також відхилено судом апеляційної інстанції доводи відповідача про те, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає призначення їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», оскільки положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час: несуть гарнізовану та вартову службу, тощо.

З приводу покликань Міністерства юстиції України на пропуск позивачкою місячного строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції указав на те, що у даних спірних правовідносинах вимоги позивачки не обмежені будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України, покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник покликається на відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції від 07 травня 2022 року) та пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

На думку скаржника, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» є таким, що не поширюється на позивачку.

Так, скаржник зазначає, що право на додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн. мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної служби.

Поняття «несення служби», за твердженням скаржника, включає в себе чергування у складі наряду чергової частини, участь в оперативних заходах, несення варти тощо.

Виходячи з наведеного, стверджуючи, що позивачка не несла службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби України, скаржник доводить, що вона не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції від 22 березня 2022 року).

У цьому зв`язку, скаржник додатково зазначає, що для виплати винагороди служба має бути несена в органах та установах, на території яких надається допомога в рамках програми «єПідтримка», а в даному випадку останнім днем подання запитів для отримання допомоги в рамках програми «єПідтримка» було 31 березня 2022 року, з огляду на що, уважає, що підстави для задоволення вимог по 17 травня 2022 року у судів були відсутні.

Також, за доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанції, помилково застосували до спірних правовідносин приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції від 07 травня 2022 року), оскільки питання грошового забезпечення позивачки регулюються спеціальним законодавством, а передбачені законодавством про працю норми не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

З огляду на наведене скаржник уважає, що в даному випадку застосуванню підлягає частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак наполягає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами у цій справі.

Крім того, скаржник наполягає на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які убачає у тому, що суд апеляційної інстанції розглянув на підставі пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення учасників (в порядку письмового провадження) справу, яка розглядалась у порядку загального позовного провадження.

У касаційній скарзі Державна установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України, покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник послався на відсутність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно розтлумачено дану норму матеріального права, оскільки, з погляду скаржника, право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники Державної установи «Центр пробації», які навіть не мають посадових завдань та обов`язків дотичних до несення служби.

При цьому скаржник зазначає, що поняття «проходження служби» і «несення служби» не є тотожними.

Під несенням служби скаржник розуміє залучення до участі в оперативних заходах, несення варти, в тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, входження до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.

З цих підстав скаржник переконує, що відповідна норма права не повинна застосовуватися до позивачки, оскільки остання не відповідає вимогам, котрі передбачені зазначеною нормою права, оскільки ОСОБА_1 не несла службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби, а тому не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції від 22 березня 2022 року).

Крім того, скаржник зауважує, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а відтак за відсутності таких наказів підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні.

До того ж, скаржник зазначає, що для виплати винагороди служба має бути несена в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Звертає увагу на те, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 року № 213-р «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року № 204» Дніпропетровська області була включена до переліку територій, на яких надається допомога застрахованим особам в рамках програми «єПідтримка» з 11 березня 2022 року.

Позиція інших учасників справи

Від позивача - ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 березня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі № 160/7027/22.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску Державною установою «Центр пробації» Міністерства юстиції України строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі № 160/7027/22.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 24 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №160/7027/22.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 24 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №160/7027/22.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 24 травня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходить службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді начальника Новокодацького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України.

Позивачка, уважаючи, що їй протиправно не виплачено додаткову винагороду за службу в умовах воєнного стану, звернулась з даним позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи оцінку доводам касаційних скарг Міністерства юстиції України та Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, Верховний Суд уважає першочерговим необхідність надання оцінки доводам Міністерства юстиції України щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині безпідставного розгляду без повідомлення учасників (в письмовому провадженні) справи, яка розглядалась судом першої інстанції у порядку загального позовного провадження.

Так, статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, всі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 306 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду:

1) з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

2) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень;

3) з`ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються учасниками справи;

4) пропонує учасникам справи подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; вирішує інші письмово заявлені клопотання учасників справи;

7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;

8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Згідно зі статтею 307 Кодексу адміністративного судочинства України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

З аналізу наведених норм вбачається, що учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб тощо.

Водночас зі змісту статей 194 307 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд, який призначає справу до розгляду в судове засідання, зобов`язаний повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання.

Своєю чергою, статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано право суду апеляційної інстанції розглянути справу без повідомлення учасників (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Частиною першою цієї норми встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Аналіз статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що передумовою для розгляду справи судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа відповідно до вимог цього Кодексу повинна розглядатись з їхнім повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законом.

Крім цього, законодавець визначив виключний перелік обставин, за наявності яких апеляційний суд має право ухвалити рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Такими обставинами є: відсутність клопотань учасників щодо розгляду справи за їх участю; неприбуття учасників у судове засідання; перегляду в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року, суд першої інстанції перейшов до розгляду справи № 160/7027/22 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання. Вказана ухвала суду мотивована тим, що з наданих до суду заяв по суті справи та доказів неможливо встановити обставини справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

На підставі положення частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України та ураховуючи клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі, суд першої інстанцій перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, посилаючись на статтю 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

У свою чергу, в апеляційній скарзі Міністерством юстиції України заявлялось клопотання про розгляд справи за участю останнього, проте, відповідно до ухвали від 10 січня 2023 року, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання Міністерства юстиції України.

Зокрема, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи його участю дійшов висновку, що з огляду на те, що дана справа має незначну складність, розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження, та участь в судовому засіданні апеляційної інстанції не є обов`язковою, обґрунтованим є розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Верховний Суд уважає помилковим вказаний висновок суду апеляційної інстанції, оскільки наведені вище обставини, зокрема, розгляд справи судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження та наявність клопотання скаржника про розгляд справи в суді апеляційної інстанції за його участю, спростовують наявність підстав передбачених частиною 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України для розгляду даної справи судом апеляційної інстанції в спрощеному провадженні без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Суд зауважує, що право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

У межах цієї справи апеляційний суд не забезпечив дотримання таких прав скаржника.

Позаяк ця справа розглядалася у суді першої інстанції за правилами загального позовного провадження, то повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання є обов`язковим. У цьому разі апеляційний суд міг провести розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їхньою участю.

Та обставина, що суд першої інстанції перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження не позбавляє обов`язку суду апеляційної інстанції призначити розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення учасників справи, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене у цій справі не в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, а за правилами загального провадження.

Відтак, розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції у спосіб, у який суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, на думку колегії суддів Верховного Суду, не відповідає принципам адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи як передумови для апеляційного перегляду справи по суті.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції обов`язку завчасного і належного повідомлення учасників справи, зокрема Міністерство юстиції України, про дату, час і місце розгляду справи. Це є безумовною підставою для констатації порушення норм процесуального права, що, у свою чергу, тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу у порядку письмового провадження, позбавивши його права на справедливий апеляційний перегляд справи, є обґрунтованими.

У цьому контексті Суд вважає необхідним повторити свою позицію, висловлену у пунктах 48-52 постанови від 21 квітня 2021 року у справі №640/8411/19 про те, що надана суду процесуальним законом можливість розглянути справу у порядку письмового провадження не є беззастережною і має корелюватися з іншими вимогами процесуального закону (як-от з наданим учасникам справи правом брати участь у судовому засіданні), трактувати які потрібно у сукупності й через призму принципів адміністративного судочинства.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

Тож, за наведеного правового регулювання і обставин справи, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, не дають можливості перевірити обґрунтованість інших аргументів касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами частини четвертої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає питання попереднього розгляду справи, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

При цьому в силу частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Верховний Суд звертає увагу, що в силу вимог частини шостої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Зважаючи на викладене та приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №160/7027/22 скасувати.

Справу №160/7027/22 направити до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов