ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2025 року
м. Київ
справа №160/8292/23
адміністративне провадження № К/990/41163/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Кравчук В.М., Стеценко С.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 (суддя Калугіна Н.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 (судді Семененко Я.В., Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.)
у справі №160/8292/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Житлово-будівельний кооператив №295, Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 11.04.2023 за № 1297/5 "Про задоволення скарги".
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 закрито провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 11.04.2023 за № 1297/5 "Про задоволення скарги".
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.03.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11.04.2023 за № 1297/5 "Про задоволення скарги" в частині пунктів 1, 3, 4, 5.
26.03.2024 позивач звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просила винести додаткове рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, заяву задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Постановляючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно умов укладеного між адвокатом і позивачем договору на надання правничої допомоги винагорода адвоката визначена у формі гонорару.
Також суди виходили з того, що згідно квитанції від 19.04.2023 №630319 адвокату Пащенко В.І. сплачено готівкою 10000,00 грн адвокатські послуги згідно рахунку №1 від 17.04.2023 на підставі договору №1 від 17.04.2023.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх обґрунтованість, розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам адвокатських послуг, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка розглядалася в загальному позовному провадженні, обсяг та характер доказів у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн, є обґрунтованою, співмірною, реальною та адекватною наданим у справі правничим послугам, та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
При цьому, судом першої інстанції відхилено доводи відповідача щодо необґрунтованості та неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання відшкодування судових витрат.
Зокрема, покликається на те, що надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат документи датовані задовго до ухвалення судового рішення, однак позивачем не зазначено причин, з яких такі докази не могли бути подані до закінчення судових дебатів.
Також покликається на те, що постановляючи додаткове рішення, суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги частини третьої статті 143 КАС України, що виявилось у прийнятті рішення про стягнення судових витрат на підставі документів, які були подані після судових дебатів за відсутності поважних на те причин.
Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
Копія ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги та доданими до неї матеріалами доставлена до електронних кабінетів позивача та третіх осіб 18.11.2024 о 04:19, однак останні не скористались правом подати відзиви на касаційну скаргу.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:
«…склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».
Вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу, Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 340/2449/19 виходив з наступного:
«…Судом першої інстанції правильно зауважено, що з огляду на приписи частини третьої статті 143 КАС України, докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів. При цьому суд враховує, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, докази судових витрат за загальним правилом мають бути надані до вирішення справи по суті.
…Отже, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що за умови відсутності будь-яких належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України строку подання доказів понесених стороною судових витрат не можливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, вказана заява підлягає залишенню без розгляду.».
Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:
«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».
В постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, в ухвалах від 08.01.2024 у справі №580/3758/19 та від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Крім того, вирішуючи питання відшкодування витрат на правову допомогу, Верховний Суд у постанові від 22.11.2024 у справі №420/15183/23 сформував наступні висновки:
«…за загальними правилами частини першої статті 143 КАС України, питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні, постанові або ухвалі.
Як виключення з цього правила, частиною 3 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.
Визначення частиною 7 статті 139 КАС України судових витрат не лише таких що сплачені, а й таких, що мають бути сплачені, не відміняє положень статті 143 КАС України, якою передбачено загальні підходи до порядку вирішення розподілу судових витрат саме під час постановлення рішення, постанови, ухвали.
Застосування положень статей 139 та 143 КАС України передбачає обов`язкове системне тлумачення цих норм, яке передбачає, що учаснику справи недостатньо лише «задекларувати» понесення в майбутньому судових витрат, а тим паче витрат на правову допомогу, а необхідно також довести неможливість з поважних причин оплатити її до прийняття рішення (постанови, ухвали) і на підтвердження таких причин надати відповідні докази.
Інакший підхід до розуміння природи судових витрат (зокрема витрат на правову допомогу) та порядку їх відшкодування, певною мірою узалежнить їх розмір від результатів розгляду справи і ускладнить можливість ревізії судом їх розміру на предмет розумності та співмірності відповідно до вимог частини 5 статті 134 та частини 9 статті 139 КАС України.
Крім того, визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, невирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.
Відтак, відсутність на момент ухвалення рішення у суду доказів понесених судових витрат (в т.ч. на правову допомогу), виключає можливість ухвалення додаткового рішення з підставі передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.».
У справі, яка розглядається, докази понесення судових витрат були надані позивачем після судових дебатів та постановлення судового рішення, однак поважних причин, з яких такі докази не могли бути надані раніше, позивачем не зазначено.
При цьому, квитанція, на яку позивач покликався як на доказ понесення витрат на правову допомогу, була видана йому ще 19.04.2023 - більш ніж за рік до постановлення судового рішення.
Крім того квитанція від 19.04.2023 №630319 містить лише найменування послуги та її вартість, однак інформацію про оплату наданої послуги та підпису позивача як замовника квитанція не містить.
За таких обставин, передбачені частиною 3 статті 143 КАС України підстави вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог були відсутні.
Покликання позивача та судів попередніх інстанцій в обґрунтування своїх висновків на акт прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.03.2024 № 25/03/24 є безпідставним, оскільки такий акт підтверджує лише факт надання зазначених у ньому послуг, однак не містить інформацію про їх оплату, відтак в розумінні частини 7 статті 139 КАС України не є належним доказом понесення позивачем витрат по оплаті послуг адвоката щодо надання правової допомоги.
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі №160/8292/23 скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Кравчук
С.Г. Стеценко