ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2020 року
Київ
справа №160/8902/18
адміністративне провадження №К/9901/18108/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградінвестбуд"
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Віхрової В.С. від 27.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючої судді Малиш Н.І., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А. від 27.05.2019
у справі № 160/8902/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградінвестбуд"
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградінвестбуд" (далі також - позивач, ТОВ "Павлоградінвестбуд") звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018, складену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М..
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. 27.06.2019 до Верховного Суду від позивача надійшла касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019, в якій просить такі скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
5. 26.07.2019 від відповідача до Верхового Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні такої відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 04.10.2018 по 05.10.2018 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Павлоградському районі Старіковою Н.П. проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю ТОВ "Павлоградінвестбуд" з питань оформлення трудових відносин за адресою: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Промислова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ: 31898297.
7. За результатами інспекційного відвідування складений Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 05.10.2018 №ДН1537/739/АВ, яким встановлено порушення частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі також- КЗпП України), частини третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу".
8. Згідно з вказаним Актом інспекційного відвідування на підприємстві укладено цивільно-правові договори з наступними особами: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - в червні, липні-вересні; ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - в січні-березні, квітні-травні, серпні-вересні; ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) - в липні; ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) - в січні-березні.
9. Зазначені договори укладені протягом 2018 року і мають типову форму.
10. Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 "Предмет договору" Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): "нагляд за об`єктами на території вул. Тернівська , 9" (виконавці ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ); "нагляд за об`єктами на території по вул. Промислова, 1а (виконавці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ).
11. Згідно з абзацом другим пункту 1.1. розділу 1 "Предмет договору" Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під правила внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
12. Відповідно до пункту 2.1. розділу 2 "Розмір і порядок оплати" за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду за домовленістю (в кожному договорі розмір сплати відрізняється без зазначення, який саме обсяг роботи необхідно виконати за кожним конкретним договором).
13. Пунктом 2.2. розділу 2 "Розмір і порядок оплати" передбачено, що оплата виконується не пізніше 10 днів з дня прийняття Замовником роботи за актом.
14. Відповідно до пункту 3.1. розділу 3 "Відповідальність сторін" сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань згідно з чинним законодавством.
15. Пунктом 6.1. розділу 6 "Термін дії договору" передбачено, що терміни дії зазначених договорів встановлені з першого по останнє число відповідних місяців.
16. В наданих актах здачі-приймання виконаних робіт зазначено, що роботи згідно з цивільно-правовим договором виконано якісно і в повному обсязі.
17. Акт підписаний уповноваженою особою об`єкта відвідування 05.10.2018.
18. На підставі акта інспекційного відвідування щодо порушень ТОВ "Павлоградінвестгруп" законодавства про працю 25.10.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664.
19. Постановою про накладення штрафу вирішено накласти на ТОВ "Павлоградінвестбуд" штраф у розмірі 446760,00 грн на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України. Зазначена сума штрафу підлягає сплаті протягом одного місяця з дня прийняття постанови. Строк пред`явлення постанови до виконання до 25.01.2019 (включно). Постанову про накладення штрафу надіслано листом з повідомленням про вручення 26.10.2018.
20. Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
21. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що висновки позапланової перевірки, які оформлені актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, №ДН1537/739/АВ від 05.10.2018 не відповідають дійсності та обставинам подій, а ТОВ "Павлоградінвестбуд" не було допущено порушення законодавства про працю. Позивач звертає увагу, що підставою для проведення інспекційного відвідування було направлення на проведення інспекційного відвідування №118 від 02.10.2018, яке було складено відповідно до наказу №817-І від 02.10.2018 та за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року. З ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені цивільно-правові договори, які не перевищували терміну дії більше року. Інспекційне відвідування ТОВ "Павлоградінвестбуд" є незаконним та безпідставним, оскільки при його проведенні не було враховано умови розпорядження Кабінету Міністрів України №649-р від 05.09.2018.
22. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН1537/739/АВ/ТД-ФС/664 від 25.10.2018 є законною та обґрунтованою, складеною на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, підстави для її скасування відсутні. При проведенні інспекційного відвідування Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області діяло лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підставою для проведення інспекційного відвідування слугував лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.09.2018 №1711/5.8/19, тому посилання позивача на розпорядження Кабінету Міністрів України №649-з від 05.09.2018 є помилковим. Помилковими є посилання позивача на норми Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012, оскільки даний нормативно-правовий акт втратив чинність 29.07.2017. Інспекційне відвідування ТОВ «Павлоградінвестбуд» було проведено відповідно до положень Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
23. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладеними договорами та актами прийому-передачі виконаних робіт не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Зазначені в акті особи підпорядковувались видам внутрішнього трудового розпорядку. Предметом цих договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Обов`язки з охорони будь-яких об`єктів можливо виконувати лише перебуваючи у трудових відносинах з підприємством. Враховуючи відсутність порушення органом Держпраці порядку проведення інспекційного відвідування позивача, а також встановлення факту допуску позивачем до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
24. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що такі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а висновки судів не відповідають обставинам справи. Відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договори, укладені з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , є трудовими договорами (у таких не передбачені обовязки для вказаних осіб бути присутніми у визначені робочі години, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, відсутній обовязок підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, не передбачено регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу). Відповідачем не проводилось опитування виконавців даних договорів та не зясовувалось питання порушення їх прав. Спір щодо правомірності укладеного договору повинен вирішуватися у судовому порядку за позовом особи, чиї права порушено. Суди попередніх інстанцій неналежно оцінили докази у даній справі, а саме: цивільно-правові договори, акти здачі-приймання виконання робіт. За підсумками виконання договору про надання послуг замовник отримує від виконавця не сам результат, а певні дії. В наданих актах здачі-приймання виконання робіт зазначено, що роботи згідно з цивільно-правовим договором виконано якісно і в повному обсязі. Надання послуг не може вимірюватися обсягом роботи, якщо послуга споживається по мірі надання.
25. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для їх скасування.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
27. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
29. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
30. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
31. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
32. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
33. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
34. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
35. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
36. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.
37. В той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).
38. Згідно із статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
39. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
40. У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
41. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
42. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
43. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
44. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
45. В той же час, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
46. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
47. При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
48. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
49. У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
50. З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
51. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
52. Натомість судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності у цивільно-правових угодах, укладених між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ознак нікчемних правочинів, не встановлено волевиявлення зазначених осіб на укладення саме цивільно-правової угоди.
53. Колегія суддів зауважує, що судження про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.
54. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №806/2064/18.
55. У межах правовідносин, що є предметом дослідження, спірним є питання укладання саме цивільно-правових договорів.
56. Натомість судами попередніх інстанцій не встановлено, чи зазначено у акті інспекційного відвідування або ж у інший спосіб про непідтвердження фактів укладення цивільно-правових договорів безпосередньо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; не з`ясовано, чи не заперечують вказані особи правомірність укладених з ними цивільно-правових угод.
57. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що відповідно до укладених позивачем з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договорів виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під правила внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
58. Разом із тим, суди дійшли висновку, що в процесі нагляду за об`єктами на відповідних територіях, який проходив в нічний час, фізичні особи не мали покидати визначені території в зручний для себе час, тобто підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, однак судами не зазначено, на підставі яких саме доказів ними зроблено даний висновок, оскільки, як зазначено вище, досліджуючи зміст укладених позивачем з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договорів, такі встановили, що вказані особи не підпадають під правила внутрішнього трудового розпорядку.
59. Судами також не встановлено, за яких обставин припинялися договірні відносини між сторонами, яким чином здійснювалася оплата за надані послуги, чи велися табелі обліку робочого часу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , чи були у штатному розписі позивача посади охоронця, сторожа та чи були вони вакантними на момент укладення договорів із ними.
60. Крім того, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов висновку, що діяльність, яка виконувалась за укладеними цивільно-правовими договорами підпадає під ознаки діяльності, визначеної Законом України «Про охоронну діяльність», проте судом наявність необхідних ліцензій не встановлена.
61. Разом із тим, зі змісту судового рішення не зрозуміло, на підставі яких саме доказів судів дійшов вказаного висновку.
62. Так, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 №4616-VI (далі - Закон №4616-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до абзацу 4 частини першої статті 1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього
63. Частина третя статті 4 Закону №4616-VI передбачає, що центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, зокрема, видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними.
64. Згідно з частиною 8 вказаного Закону суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони.
65. Згідно зі статтею 13 Закону №4616-VI передбачено, що персонал охорони під час виконання функціональних обов`язків зобов`язаний: забезпечувати цілісність об`єктів охорони та недоторканність майна, що на них зберігається, недоторканність фізичних осіб; припиняти шляхом здійснення заходів реагування правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об`єктів охорони; негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про вчинення протиправних дій щодо власності, фізичних осіб та інших незаконних дій, що мають ознаки кримінального правопорушення, у місцях здійснення заходів охорони; зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб`єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про особисте і сімейне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв`язку з виконанням службових обов`язків, крім випадків, передбачених законодавством; не вчиняти дій, що порушують громадський порядок.
66. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 1.1. розділу 1 "Предмет договору" Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): "нагляд за об`єктами на території вул. Тернівська , 9" (виконавці ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ); "нагляд за об`єктами на території по вул. Промислова, 1а (виконавці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ).
67. Разом із тим, дійшовши висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснювали обовязки з охорони обєктів, суди попередніх інстанцій не встановили, які саме обовязки виконували вказані особи, як співвідноситься виконання функцій зі здійснення «нагляду за обєктами території» із здійсненням функцій з охорони (чи належали до функціональних обовязків вказаних осіб такі як забезпечення цілісності об`єктів охорони та недоторканність майна, що на них зберігається, недоторканності фізичних осіб; припинення шляхом здійснення заходів реагування правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об`єктів охорони; повідомлення відповідних правоохоронних органів про вчинення протиправних дій щодо власності, фізичних осіб та інших незаконних дій, що мають ознаки кримінального правопорушення, у місцях здійснення заходів охорони; тощо), а відтак судами не встановлено, виконання яких саме робіт (послуг) було предметом угод, що у свою чергу свідчить про передчасність висновку про укладення позивачем із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 трудових договорів.
68. Крім того, позивач на обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що факт віднесення правовідносин, що склалися між ним та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до цивільно-правових підтверджується сплатою єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими розрахунками, квитанціями, однак такі судами попередніх інстанцій дослідженими не були.
69. Відповідно до частини пятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 даного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
71. Відповідно до статті 167 Податкового кодексу України ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
72. Пунктом 16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент). Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.
73. Відповідно до статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об`єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
74. З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що податкове навантаження, пов`язане з нарахуванням обов`язкових платежів до бюджету на заробітну плату або винагороду за цивільно-правовою угодою, однакове.
75. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
76. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
77. При цьому, при новому розгляді справи, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).
78. Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота: виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; виконується працівником особисто; виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; має характерну тривалість/продовжуваність; вимагає особисту присутність працівника; передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
79. При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи: періодичність виплати винагороди працівнику; той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника; виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів; реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку; оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи; відсутність фінансового ризику у працівника.
80. Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.
81. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
82. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
83. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
84. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
85. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
86. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
87. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
88. У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; пункт 30).
89. У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30).
90. У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
91. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
92. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
93. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення вищевказаних обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості.
94. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно взяти до уваги викладене у цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам, аргументам учасників справи та постановити законне та обґрунтоване рішення.
95. Враховуючи, що суд касаційної інстанції повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 353 356 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградінвестбуд" задовольнити частково.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 скасувати, а справу №160/8902/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко