Постанова
Іменем України
06 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 161/11434/17
провадження № 61-597св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - Другий відділ державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області,
стягувач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Данилюк В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Другий відділ ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області), стягувач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»).
На обгрунтування доводів скарги зазначала, що на виконанні у Другому відділі ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавче провадження
№ 34932860, відкрите на виконання виконавчого листа № 2-5518/11, виданого 25 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 190 989,17 грн; стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 190 989,17 грн; стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судових витрат.
Вказувала на те, що про наявність зазначеного виконавчого провадження їй стало відомо з усного повідомлення державного виконавця у ході розгляду цивільної справи № 161/6921/17 за її скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Суса Ю. В. про скасування постанов від 03 квітня 2014 року про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника у рамках виконавчого провадження
№ 53680686, зобов`язання державного виконавця зняти арешт з усього майна боржника та винести постанову про закриття виконавчого провадження, тоді як у порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» у рамках виконавчого провадження № 34932860 вона не отримувала копій постанов державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про закінчення виконавчого провадження.
Державний виконавець не звернув увагу на обставини фактичного виконання судового рішення у справі № 2-5518/11 у рамках виконавчого провадження №22668858, відкритого на виконання виконавчого листа від 15 жовтня
2010 року № 2-6180 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 137 703,03 грн та 469,01 грн судових витрат, на виконання якого було описано та арештовано майно боржника: автомобіль «Фольцваген Поло», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який у подальшому реалізовано на прилюдних торгах за ціною 71 000,00 грн, а виручені від його продажу грошові кошти спрямовано на погашення заборгованості боржника перед стягувачем за кредитним договором.
Крім того, державний виконавець не мав визначених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для прийняття у 2016 році до примусового виконання виконавого листа № 2-5518/11, виданого 25 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, строк пред'явлення до виконанняякого закінчився 01 серпня 2012 року.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області у рамках виконавчого провадження № 34932860 при винесенні постанов
від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та скасувати їх.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня
2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Воробей О. А. щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про винесення у рамках виконавчого провадження № 34932860 постанов від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Зобов`язано Другий відділ ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області усунути допущені порушення при винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підставою для винесення головним державним виконавцем Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Воробей О. А. постанови від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження № 34932860 на примусове виконання виконавчого листа № 2-5518/11, виданого 25 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, слугував виконавчий документ та заява стягувача від 25 червня 2012 року про примусове виконання рішення суду. Водночас, зважаючи на відсутність у матеріалах виконавчого провадження доказів на підтвердження надіслання боржнику ОСОБА_1 у строки та порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», копій постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та заборону його відчуження, суд першої інстанції вважав наявними підстави для визнання протиправними дій державного виконавця щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про винесення зазначених постанов, та зобов`язання Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області усунути зазначені порушення. Разом з тим, саме по собі встановлення факту неналежного повідомлення ОСОБА_1 про винесення оскаржуваних постанов державного виконавця не може слугувати достатньою підставою для визнання таких постанов протиправними та їх скасування.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу старшого державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області задоволено частково, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2018 року у частині задоволених вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
У решті ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2018 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про невідповідність дій державного виконавця, вчинених ним у виконавчому провадженні № 34932860 вимогам закону є необгрунтованими, оскільки матеріалами виконавчого провадження підтверджується направлення державним виконавцем супровідними листами від 06 липня 2012 року за вих.
№ 24384 та від 07 липня 2012 року вих. № 17170 копій постанов від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відсутність у матеріалах виконавчого провадження повідомлень про вручення ОСОБА_1 рекомендованих листів не свідчить про невиконання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо направлення боржнику копій оскаржуваних постанов. Фактична обізнаність боржника із наявністю оскаржуваних постанов державного виконавця у рамках виконавчого провадження підтверджується, як обставинами участі представника
ОСОБА_1 у розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження, що вбачається зі змісту ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 липня 2016 року, так і фактом звернення 30 травня 2014 року до Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 ,у якій вона просила скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у частині вирішення скарги про визнання протиправними дій державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Воробей О. А. щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 про винесення у рамках виконавчого провадження № 34932860 постанов від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та залишити у цій частині в силі ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог, та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції залишив поза увагою відсутність у матеріалах виконавчого провадження доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про винесення у виконавчому провадженні № 34932860 постанов від 06 липня 2012 року про відкриття виконавчого провадження і про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також те, що зазначені обставини були визнані державним виконавцем Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області при розгляді справи у суді першої інстанції. Оскаржувані постанови державного виконавця стали підставою для вирішення питання стягнення з неї виконавчого збору, з посиланням на те, що боржник у добровільному порядку не виконав судове рішення про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «УкрСиббанк», тоді як у разі встановлення судом відсутності доказів на підтвердження вручення боржнику у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій встановлено строк для самостійного виконання рішення суду боржником, відпадуть підстави для вчинення державним виконавцем виконавчих дій, зокрема накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також підстав для стягнення з боржника виконавчого збору у зв'язку з невиконанням рішення майнового характеру.
Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 707/28/17-ц (провадження № 14-354цс18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2018 року № 1/326-07.
Крім того, у порушення норм процесуального права, апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника та її представника, та відомостей про їх належне повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення апеляційного суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що на примусовому виконанні у Другому відділі ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській областіперебувало виконавче провадження № 34932860, відкрите на виконання виконавчого листа № 2-5518/11, виданого 25 жовтня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 190 989,17 грн; стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 190 989,17 грн; про стягнення із ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судових витрат.
Постановою головного державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Воробей О. А. від 06 липня 2012 року відкрито виконавче провадження № 34932860 на виконання зазначеного виконавчого документа, копію якої направлено боржнику ОСОБА_1 за адресою, що була зазначена у виконавчому листі: АДРЕСА_1 , що підтверджується супровідним листом від 07 липня 2012 року за вих. № 17070.
На виконання виконавчого документа державним виконавцем Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Воробей О. А., 06 липня 2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 06 липня 2012 року копію зазначеної постанови направлено боржнику ОСОБА_1 за адресою, що була зазначена у виконавчому листі: АДРЕСА_1 , що підтверджується супровідним листом за вих. № 24384.
Постановою головного державного виконавця Другого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Денисюка В. С. від 24 червня 2016 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 383 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час звернення зі скаргою до суду, якій кореспондують положення статті 447 чинного ЦПК України,сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
За змістом статті 1 Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на дату винесення державним виконавцем оскаржуваних постанов, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина перша статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній вище редакції).
Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній вище редакції, передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження», у зазначеній вище редакції,копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Системний аналіз наведених положень, дає підстави для висновку, що чинне законодавство України передбачало надіслання копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження боржнику саме за адресою, зазначеною у виконавчому листі.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції у частині задоволення витмог скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що копії постанов від 06 липня 2012 року державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження направлялися боржнику за адресою зазначеною у виконавчому листі, а їх неотримання боржником з незалежних від державного виконавця причин не може бути підставою для визнання його дій неправомірними та скасування прийнятих ним ним рішень.
Обов`язковими підставами визнання рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є не лише сам по собі факт недотримання ним вимог Закону України «Про виконавче провадження», а порушення прав сторони виконавчого провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що факт неналежного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження вплинув на можливість добровільного виконання нею рішення суду у наданий державним виконавцем строк не є переконливими, за відсутності доказів, які б свідчили про намір ОСОБА_1 добровільно виконати рішення суду про стягнення на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 190 989,17 грн, а також судових витрат.
За змістом частини першої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, а тому з урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у діях державного виконавця вимог діючого на час вчинення виконавчих дії законодавства.
Висновки, яких апеляційний суд дійшов у оскаржуваному судовому рішенні, не суперечать правовим висновкам щодо застосування Закону України «Про виконавче провадження», викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 707/28/17-ц (провадження № 14-354цс18). Крім того, правовідносини, які були предметом судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду у наведеній вище справі, не є подібними до тих є предметом судового спору у даній справі, оскільки стосуються оскарження стягувачем дій державного виконавця щодо незалучення його до участі у проведення виконавчих дій.
Щодо неналежного повідомлення про заявника про дату та час розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК УКраїни).
Відповідно до частин другої, четвертої, сьомою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
За змістом частини п'ятої статті 128 ЦПК України, судова повістка-повідомлення повинна бути вручена завчасно.
Судова повістка-повідомлення про судове засідання, призначене апеляційним судом на 06 грудня 2018 року, була вручена ОСОБА_1 04 грудня
2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового направлення, однак у судове засідання заявник та її представник не з`явилися.
Перевіряючи те чи можна вважати завчасним повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом, Верховний Суд виходить з того, що заявник мала достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі у судовому розгляді справи, з урахуванням того, що апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2018 року подавала саме вона, що не вимагало вжиття додаткових заходів для підготовки до участі у її розгляді, до того ж територіально Волинський апеляційний суд розташований у тому ж населеному пункті (місто Луцьк), у якому проживає заявник.
Зважаючи на наведене посилання ОСОБА_1 на те, що вона та її представник не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, є необгрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак