27.05.2024

№ 161/1147/16-ц

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 161/1147/16-ц

провадження № 61-37720св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Сбербанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» на постанову Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року в складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк Росії»), перейменованого в Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що згідно з наказом від 06 жовтня 2010 року за № 504-П позивача з 11 жовтня 2010 року прийнято на роботу на посаду керуючого відділенням Луцького відділення № 1 Акціонерного товариство «Сбербанк Росії» (далі - АТ «Сбербанк Росії»).

Наказом від 22 грудня 2015 року позивача звільнено з посади з 28 грудня 2015 року з огляду на відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). З даним наказом позивача ознайомлено 04 січня 2016 року.

Зазначений наказ і звільнення з роботи позивач вважає незаконними, оскільки: 1) у відповідача не відбулося змін істотних умов праці щодо посади керівника відділення банку; 2) якщо такі зміни існували, керівництвом банку вони їй доведені не були; 3) позивач звільнена під час перебування на лікарняному.

Фактичними підставами свого звільнення позивач вважає те, що вона особисто не влаштовувала новопризначене керівництво банку.

29 квітня 2015 року відповідач видав наказ № 194 про закриття 03 серпня 2015 року Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» згідно з рішенням правління від 27 квітня 2015 року в зв`язку із «недостатньою ефективністю роботи даного відділення», який наказом від 10 червня 2015 року № 262 скасований.

Наказом відповідача від 11 червня 2015 року № 263 відкрито Луцьке відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії», пунктом 11 якого зобов`язано позивача як керівника відділення № 1 організувати перевід клієнтських рахунків з відділення № 1 у відділення № 2.

Наказом від 15 червня 2015 року за № 377 позивача зобов`язано здійснити всі необхідні дії для передачі відділенню № 2 матеріальних цінностей, грошових коштів, документації тощо. Всі працівники Луцького відділення № 1 були переведені на аналогічні посади із збереженням всіх попередніх істотних умов праці та гарантій в Луцьке відділення № 2, крім неї і фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів, яка в подальшому також була переведена на аналогічну посаду у відділення № 2 із збереженням посадового окладу.

Таким чином, позивач вважає, що відбулося фактичне її усунення від роботи без законної підстави, тому вона повинна бути поновлена на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того відповідач заподіяв позивачу моральну шкоди, яку вона оцінює в 20 000,00 грн і яка полягає в тому, що відповідач позбавив її права на працю, можливості заробляти на життя собі та своїй сім`ї, що призвело до втрати засобів для забезпечення належного рівня життя сім`ї, душевного спокою, перебування у неврівноваженому стані, суттєвої зміни життєвих умов, погіршення здоров`я та приниження професійної гідності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2016 року позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді керуючого відділенням Луцького відділення № 1 ПАТ «Сбербанк» з 28 грудня 2015 року. стягнуто з ПАТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 130 400,20 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3 000,00 грн моральної шкоди, вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в даному випадку мала місце зміна в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці не відбулися, тому відповідач не мав підстав звільняти ОСОБА_1 саме за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України - відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Крім того, відповідачем не дотримана вимога закону щодо повідомлення не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці в розумінні пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що, перебуваючи на роботі до обіду 28 грудня 2015 року, після обіду пішла на лікарняний в зв`язку з погіршенням стану здоров`я, про що попередила керівництво банку. Представник відповідача в судовому засіданні даний факт не спростував. Тому звільнення ОСОБА_1 є незаконним і вона підлягає поновленню на попередній посаді із 28 грудня 2015 року. Порушенням трудових прав ОСОБА_1 відповідачем заподіяна моральна шкода, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв`язків позивача, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також душевних страждань, які вона зазнала у зв`язку із протиправним звільненням.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року зазначене рішення залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що продовження роботи із позивачем за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою відповідач не передбачав, а фактично скорочувалася посада керуючого відділенням Луцького відділення № 1, тому зміни істотних умов праці не відбулися, у зв`язку з чим підстав для звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України не було. Позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягала у незаконному звільненні, заподіяна моральна шкода, що полягала у перенесенні душевних страждань, приниженні честі, гідності. Тому виходячи з принципів розумності й справедливості, характеру і обсягу моральних страждань, яких зазнала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про стягнення з ПАТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 05 липня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Сбербанк» задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала ВССУ мотивована тим, що не встановлені у повному обсязі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки доказам у їх сукупності, тому суд дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на посаді керуючого відділенням Луцького відділення № 1 ПАТ «Сбербанк» з 28 грудня 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з закриттям Луцького відділення № 1 ПАТ «Сбербанк» у відповідача мала місце зміна в організації виробництва і праці, змін істотних умов праці не відбулося, залишивши поза увагою, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною лише, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Суд не надав оцінки наказу ПАТ «Сбербанк Росії» від 15 жовтня 2015 року № 532, який свідчить про зміну в організації виробництва і праці. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на недотримання відповідачем при звільненні позивача частини третьої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, не звернувши уваги на те, що ці норми не поширюються на спірні відносини, оскільки позивача звільнено через її відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, а не у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, а вимог про зміну формулювання звільнення позивач не заявляла. Судом першої інстанції не перевірено які саме вакансії були вільні на момент звільнення відповідача з займаної посади та які пропонувались особисто їй, які б відповідали її кваліфікації, спеціальності, посаді. Поновлюючи позивача на посаді керуючого Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії», суд першої інстанції залишив поза увагою, що дане відділення закрито. Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року в позові ОСОБА_1 до ПАТ «Сбербанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в зв`язку з закриттям Луцького відділення № 1 ПАТ «Сбербанк» не відбулося процедури скорочення чисельності або штату працівників, що підтверджується, зокрема, довідкою ПАТ «Сбербанк» від 22 червня 2016 року. Закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» і одночасне створення нового відділення банку свідчить про зміну внутрішньої (організаційної) структури банку, а отже і про зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці, оскільки передбачають продовження роботи осіб за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Відповідачем було дотримано порядок повідомлення позивача про зміну істотних умов праці. З штатних розписів відповідача вбачається відсутність вакантних місць, які могли бути запропоновані позивачу у зв`язку із змінами істотних умов праці. Банком були запропоновані позивачу такі вакансії, які могли бути створені спеціально для позивача у разі надання нею згоди без її звільнення шляхом переведення. Всі запропоновані посади відповідали її кваліфікації, спеціальності, посаді та були запропоновані з урахуванням доцільності введення таких посад з огляду на розвиток бізнесу відповідно до порядку формування штатного розпису АТ «Сбербанк Росії» від 01 липня 2015 року № 1111/15 та з урахуванням підпунктів 3.1.6., 3.1.12 вказаного документу, однак позивачем не було надано згоди на переведення. Свою відмову від запропонованих вакансій позивач в судовому засіданні обґрунтувала значно меншим розміром заробітної плати на цих посадах, необхідністю переїзду в іншу місцевість, збільшенням навантаження, враховуючи особливості розташування деяких відділів банку, та фактичною відсутністю цих вакансій на момент надходження пропозицій від банку, посилань на невідповідність вищезазначених посад її кваліфікації та спеціальності. Відсутні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки не надані докази її заподіяння позивачу діями відповідача.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 лютого 2018 року скасовано, позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді керуючого відділенням Луцького відділення №1 ПАТ «Сбербанк» з 28 грудня 2015 року, стягнуто з ПАТ «Сбербанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130 400,20 грн, 2 000,00 грн за заподіяну моральну шкоду, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за один місяць у розмірі 21 915,97 грн допущено до негайного виконання, стягнуто з ПАТ «Сбербанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 3 334,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зпосадових інструкцій керуючого відділенням закритого Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» і нововідкритого Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» встановлено, що посадові обов`язки, трудові функції їх керівників не змінилися, що свідчить про відсутність змін істотних умов праці щодо працівника, який займав зазначену посаду у закритому відділенні банку. Встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права дають підстави вважати, що внаслідок реорганізації Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» і утворення на його основі універсального Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» щодо посади керівника відділення банку жодних змін істотних умов праці не відбулося. Банк не попереджав позивача про зміну істотних умов праці, які б стосувалися посади, яку вона займала до звільнення, і яка була збережена у новоствореному відділенні та позивачу з невідомих причин не пропонувалася. Натомість позивачу пропонувались інші посади в інших відділеннях банку та іншій місцевості, що є властивим для звільнення за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, від яких ОСОБА_1 відмовилась. Тому у ПАТ «Сбербанк» не було правових підстав для звільнення позивача саме за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, як за відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Оскільки незаконним звільненням з роботи позивачу ОСОБА_1 завдано моральних страждань і це потребувало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та враховуючи вимоги розумності і справедливості, її вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково в сумі 2 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 червня 2018 року АТ «Сбербанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 14 лютого 2018 року, а також зупинити виконання постанови Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Сбербанк», клопотання АТ «Сбербанк» про зупинення виконання судового рішення задоволено частково, відмовлено в зупиненні постанови Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць і поновлення на роботі, в іншій частині зазначене судове рішення зупинено до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у відповідача змінилася структура банку, що призвело до зміни в умовах праці. Про зміни в умовах праці позивач була попереджена. Від запропонованих посад позивач відмовилася. Такий висновок відповідає позиції ВССУ, викладеній в ухвалі від 05 липня 2017 року в цій справі.

Зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою обумовлюється змінами в організації виробництва і праці: раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі переходом на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що змінами в організації виробництва і праці, зокрема, є ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Це стосується як підприємства, так і його структурного підрозділу, за винятком понять «ліквідація», «реорганізація», «банкрутство», «перепрофілювання», що застосовуються лише до підприємства як юридичної особи. У цій же справі мова йшла саме про структурний підрозділ. Проте апеляційний суд не дослідив положення про Луцьке відділення № 1 та № 2, не послався на вказані положення у своєму рішенні, не взяв до уваги те, що ці відділення створені в різні часи, працювали паралельно та незалежно одне від одного, що виключало реорганізацію відділення, яке закрито.

Таким чином, твердження апеляційного суду про реорганізацію Луцького відділення № 1 є припущенням, що суперечить статтям 80 104 110 111 ЦК України, статтям 62-66 79-92 ГК України, статтям 1-22 Закону України «Про господарські товариства». Реорганізація підрозділу не відбувалася, а мала місце зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи.

Апеляційний суд зазначив про відсутність змін у обов`язках керівника відділення, оскільки у позивача вони співпадають з обов`язками керівника відділення № 2. При цьому апеляційний суд порушив пункт 3 статті 32 КЗпП України, який передбачає, що про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна умов праці відображаються не лише посадовими інструкціями, а й у інших документах, зокрема, наказах про закриття структурного підрозділу. Умови праці - це не лише посадові функції і обов`язки, але й сукупністю факторів виробничого середовища, зокрема, пільги, режим роботи, зміна розрядів і найменування посад.

Посадові інструкції керівників не можуть відображати сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров`я і працездатність людини в процесі праці та не містить інформацію про сукупні умови праці, не відображають розмір оплати праці.

Суд першої інстанції встановив, що судом дотримано порядок повідомлення позивача про зміну істотних умов праці. Банком запропоновано кілька вакансій позивачу, всі запропоновані посади відповідали її кваліфікації, спеціальності, посаді, однак позивачем не нею надано згоди на переведення.

Обидві судові інстанції встановили, що з 23 жовтня 2015 року до 17 листопада 2015 року позивач попереджався відповідачем про майбутні зміни істотних умов праці та переведення на посаду з встановленням нової заробітної плати у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці на підставі наказу № 532 від 15 жовтня 2015 року «Про закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії».

Апеляційний суд виходив з того, що позивач мала право на зайняття аналогічної посади у новоствореному відділенні, проте їй запропонували інші посади, що властиве для зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Такий висновок апеляційного суду суперечить частині третій статті 32 КЗпП України, що зобов`язує роботодавця запропонувати вакантні посади за два місяця до зміни істотних умов праці.

Згідно з штатним розписом банку за два місяця до зміни істотних умов праці в банку взагалі не було вакантних місць, що встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин пункт перший частини першої статті 40 КЗпП України, що не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Апеляційний суд порушив статтю 417 ЦПК України, не врахувавши вказівки суду касаційної інстанції стосовно того, що необхідно було перевірити та встановити у цій справі.

Неправильно апеляційним судом розраховано розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до повідомлення Державного центру зайнятості позивач отримала 55 332,52 грн на підставі частини четвертій статті 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», що не було враховано під час стягнення середнього заробітку.

Вимоги щодо стягнення моральної шкоди не підлягали задоволенню, оскільки апеляційний суд не дав оцінку відповідності стягнутої суми завданим позивачу моральним стражданням, не врахував, що районний суд поновив на роботі позивача, стягнув середній заробіток.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

Згідно з наказом від 06 жовтня 2010 року № 504-П ОСОБА_1 прийнята на роботу з 11 жовтня 2010 року на посаду керуючого відділенням Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії».

29 квітня 2015 року ПАТ «Сбербанк Росії» видано наказ № 194 про закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» 03 серпня 2015 року згідно з рішенням правління, протокол від 27 квітня 2015 року № 27, у зв`язку із недостатньою ефективністю роботи даного відділення, який наказом від 10 червня 2015 року № 262 був скасований.

Відповідно до наказу ПАТ «Сбербанк Росії» від 11 червня 2015 року № 263 відкрито Луцьке відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» та зобов`язано керівника відділення № 1 організувати переведення клієнтських рахунків з відділення № 1 у відділення № 2.

11 червня 2015 року наказом № 505-од виконання обов`язків керуючого відділенням Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» покладено на ОСОБА_2 з 15 червня 2015 року до дати закриття вакансії керуючого цього відділення.

За заявами працівників Луцького відділення № 1 від 12 червня 2015 року вони переведені на відповідні посади до Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» з 15 червня 2015 року згідно з наказом від 12 червня 2016 року № 526-пр.

Розпорядженням від 15 червня 2015 року № 377 позивача зобов`язано здійснити всі необхідні дії для передачі відділенню № 2 матеріальних цінностей, грошових коштів, документації тощо.

18 червня 2015 року наказом № 281 змінено тип Луцького відділення № 1 з «Універсальне відділення» на «Відділення по обслуговуванню роздрібних клієнтів».

28 вересня 2015 року наказом № 332-П на посаду керуючого відділенням Луцького відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії» прийнятий ОСОБА_3 з 29 вересня 2015 року постійно.

29 вересня 2015 року наказом № 891-од скасована дія наказу №505-од від 11 червня 2015 року про покладання виконання обов`язків керуючого відділенням Луцького відділення №2 «Сбербанк Росії» на ОСОБА_2

15 жовтня 2015 року ПАТ «Сбербанк Росії» видано наказ № 532 про закриття Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії» 28 грудня 2015 року згідно з рішенням правління АТ «Сбербанк Росії», протокол засідання від 07 жовтня 2015 року № 68-1. Відповідно до цього наказу надано доручення управлінню з роботи з персоналом внести зміни до штатного розпису АТ «Сбербанк Росії», відповідно до пункту першого наказу у строк до 28 жовтня 2015 року здійснити всі необхідні дії для вивільнення осіб, які займають скорочувані посади, із дотриманням вимог КЗпП України.

Відповідно до листа ПАТ «Сбербанк Росії» від 22 червня 2016 року № 6859/4/04-1, у зв`язку із закриттям Луцького відділення №1 в ПАТ «Сбербанк Росії» не відбулося процедури скорочення чисельності або штату працівників.

З 23 жовтня 2015 року до 17 листопада 2015 року позивач попереджалася ПАТ «Сбербанк Росії» про майбутні зміни істотних умов праці та переведення за її згодою на посаду з встановленням нової заробітної плати у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: на підставі наказу від 15 жовтня 2015 року № 532 «Про закриття Луцького відділення №1 АТ «Сбербанк Росії». ОСОБА_1 пропонувалося переведення на посаду: фахівця по залученню партнерів сектору організації роздрібного та малого бізнесу Полтавського відділення №3, фахівця по залученню партнерів відділу організації роздрібного та малого бізнесу Дніпропетровське РУ, фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів Луцького відділення № 2, керуючого відділенням Іллічівського відділення № 1 та 17 грудня 2015 року її попереджено, що якщо у строк до 21 грудня 2015 року від неї не надійде заява на переведення, її буде звільнено 28 грудня 2015 року на підставі пункту шостого статті 36 КЗпП України.

Наказом від 22 грудня 2015 року позивача звільнено з посади з 28 грудня 2015 року з огляду на відмову продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

28 грудня 2015 року внесено запис до Державного реєстру банків про виключення Луцького відділення № 1 АТ «Сбербанк Росії».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП Українипередбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Зміна істотних умов праці може бути визнана законною лише в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справа № 582/1001/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що «звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням, однак позивач у визначений законом двомісячний термін не відмовлявся від роботи в нових умовах праці».

Зміна істотних умов праці за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15).

У статті 32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.

Твердження заявника про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про незаконність наказу про звільнення є безпідставними з огляду на наступне.

Так, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Судами встановлено, що створивши Луцьке відділення № 2 АТ «Сбербанк Росії», відповідач здійснив переведення клієнтських рахунків з відділення № 1 у відділення № 2 відповідно до наказу ПАТ «Сбербанк Росії» від 11 червня 2015 року № 263.

За заявами працівники відділення № 1 переведені на відповідні посади до відділення № 2 з 15 червня 2015 року згідно з наказом від 12 червня 2016 року №526-пр.

Також розпорядженням від 15 червня 2015 року № 377 позивача зобов`язано здійснити всі необхідні дії для передачі відділенню № 2 матеріальних цінностей, грошових коштів, документації тощо.

Проте позивач не була переведена на посаду керівника відділення № 2, відповідна посада їй відповідачем не пропонувалася.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивача безпідставно звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України в зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Отже, у АТ «Сбербанк Росії» не було правових підстав для звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про неправильне обрахування судом апеляційної інстанції середнього заробітку та стягнення моральної шкоди не свідчать про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК Українизнаходиться за межами розгляду справи касаційним судом, який лише перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про порушення апеляційним судом норм матеріального права та неправильного застосування норм процесуального права, що вплинули на правильність по суті та законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року зупинено постанову Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року за винятком стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць і поновлення на роботі, то у зв`язку з залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити дію зазначених судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 409 410 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 рокув зупиненій частині.

Постановасуду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Ігнатенко Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов