Постанова
Іменем України
07 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 161/11484/17
провадження № 61-13112св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача - адвокат Мисюк Іван Володимирович, адвокат Носков Олександр Миколайович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
Позовна заява мотивована тим, що вона є наймачем ізольованої кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку працівників Луцького меланжевого комбінату з моменту заселення, а 10 листопада 2016 року відповідно до рішення Департаменту ЖКГ Луцької міської ради зазначена квартира була нею приватизована.
Вказувала, що наймачем сусідньої ізольованої кімнати № 171 гуртожитку є відповідач ОСОБА_2 . У спільному з відповідачем користуванні знаходяться душова, вбиральня та коридор.
Стверджувала, що 28 грудня 2016 року ОСОБА_2 без її згоди, без дозволу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, самовільно здійснила перепланування спільного санвузла, повністю перегородила вхід до вбиральні, збудувавши стіну із блоків, зробила окремий вхід до вбиральні для себе зі сторони коридора, чим позбавила її можливості користуватися спільними вбиральнею та душовою.
Посилалася на те, що ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення на підставі статті 150 КУпАП за самовільні дії з перепланування санвузла, однак, відповідач збудовану стіну не знесла.
Вважала дії ОСОБА_2 незаконними, оскільки перегородивши стіною санвузол, відповідач позбавила її права користування ним.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати дії ОСОБА_2 , яка допустила самовільне переобладнання санвузла квартири № 171-172, незаконними та зобов`язати ОСОБА_2 знести збудовану нею стіну санвузла і привести це приміщення за свій рахунок у попередній стан.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2019 року у складі судді Ковтуненка В. В., відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушень прав ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_2 немає, оскільки перешкоди в користуванні належною позивачу часткою приміщення вбиральні відсутні.
Районний суд зазначив, що ОСОБА_1 має безперешкодний доступ до відокремленого приміщення вбиральні, площею 1,85 кв. м через окремий вхід. Крім того, площа приміщення відокремленої вбиральні, яка перебуває у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 на 0,35 кв. м перевищує розмір її частки у приміщенні загальної вбиральні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Зобов`язано ОСОБА_2 знести збудовану нею стіну санвузла для квартир АДРЕСА_1 та привести у попередній стан приміщення санвузла квартир АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перепланування приміщення спільного користування відповідачем проведено без дотримання положень статей 100 152 ЖК України, статей 269 319 372 ЦК України.
Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що встановлення спірної перегородки у вбиральні не призвело до порушення прав позивача не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, оскільки ОСОБА_2 здійснила перепланування санвузла для квартир АДРЕСА_1 без погодження з іншим його співвласником та без дозволу виконавчого комітету місцевої ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції односторонньо та неповно з`ясував обставини справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Зазначає, що у ОСОБА_1 відсутні перешкоди у користуванні приміщенням санвузла та комунальними послугами, а крім постанови про притягненя ОСОБА_2 до відповідальності на підставі статті 150 КУпАП , позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження незаконності дій з перепланування приміщення.
Посилається на Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків», згідно з якою норму щодо необхідності отримання від органу місцевого самоврядування дозволу на переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень у житлових будинках і гуртожитках виключено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року Представник ОСОБА_1 - адвокат Носков О. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки факт протиправного переобладнання жилого приміщення, яке перебуває у спільній власності, є доведеним.
Зазначає, що порушене право на володіння та користування жилим приміщенням, яке перебуває у спільній сумісній власності, повинне бути поновлене шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, тобто шляхом зобов`язання відповідача знести збудовану перегородку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Частиною першою статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у спільній власності сторін знаходиться приміщення коридору площею 1,6 кв. м, душової площею 2, 7 кв. м, вбиральні площею 1, 0 кв. м.
При цьому, в кінці грудня 2016 року відповідачем ОСОБА_2 спільне приміщення санвузла, площею 3, 7 кв. м було переплановано шляхом встановлення стіни та поділу приміщення на дві частини, площею 1, 85 кв. м кожне з окремими входами, обладнанням унітазу та системи водовідведення.
Вважаючи, що ОСОБА_2 порушила права ОСОБА_1 на користування спільною власністю, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відновлення її прав шляхом знесення збудованої стіни та приведення приміщення санвузла до попереднього стану.
З такими висновками апеляційного суду погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.
Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.
Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
Оскільки адміністративною комісією при виконавчому комітеті Луцької міської ради 25 січня 2017 року розглянуто матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_2 за правопорушення, передбачене статтею 150 КУпАП та винесено постанову № 34, якою її визнано винною у вчиненні вказаного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді попередження, отже факт самовільного будівництва стіни у приміщеннях спільного користування є доведеним.
Ураховуючи наведене, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що збудована відповідачем стіна порушує права ОСОБА_1 на користування приміщеннями, що перебувають у спільній власності сторін, відтак, підлягає знесенню, а приміщення підлягає приведенню до попереднього стану.
Посилання заявника на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1024 «Про внесення змін до правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків», згідно з якою норму щодо необхідності отримання від органу місцевого самоврядування дозволу на переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень у житлових будинках і гуртожитках виключено, колегія суддів відхиляє, оскільки станом на дату здійснення перепланування вказані зміни не набули чинності та діяли положення про те, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його рішення не впливають.
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Волинського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк