Постанова
Іменем України
31 липня 2023 року
м. Київ
справа № 161/11801/22
провадження № 61-3089св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В. Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Солтисюком Андрієм Петровичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 16 серпня 1989 року працювала у
КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» та наказом від 27 травня 2021 року № 78-ос її з 31 травня 2021 року її було звільнено з роботи з посади логопеда у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Зазначала, що при звільненні з роботи їй виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за 25 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 16 серпня 2020 року до 31 травня 2020 року. За час роботи у закладі вона щорічно використовувала відпустку повної тривалості терміном 56 календарних дні.
Вказувала, що за період роботи з 16 серпня 2020 року до 15 серпня 2021 року вона використала 19 календарних днів відпустки, однак за 12 календарних днів невикористаної відпустки відповідачем їй не виплачено грошову компенсацію.
Вважає, що розмір компенсації за невикористану відпустку має складати 5 614,47 грн, а оскільки з нею розрахунок при звільненні не був повністю проведений, то відповідач зобов`язаний також сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» на свою користь 5 614,47 грн грошової компенсації за 12 календарних днів невикористаної відпустки та 93 625,53 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» при звільненні ОСОБА_1 з роботи провів повний розрахунок з нею, жодних заборгованостей немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 лютого 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що роботодавець при розрахунку з нею повинен був врахувати час, за який вона не використала відпустку за попереднім місцем роботи у період з 01 червня 1989 року до 15 серпня 1989 року. Посилається на частину другу статті 81 КЗпП України у редакції, чинній на 15 серпня 1989 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року КП «Волинський обласний будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки»подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки з позивачем було проведено повний розрахунок при звільненні, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
03 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про відпустки» визначено, що державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 2 Закону України «Про відпустки» встановлено беззастережне право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Кабінетом Міністрів України 14 квітня 1997 року прийнято постанову № 346, якою затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
Статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що ОСОБА_1 за період з 16 серпня 2020 року до 31 травня 2021 року було надано 44 дні щорічної основної відпустки, 19 днів з яких вона використала, а за 25 днів відповідачем їй у повному розмірі була виплачена грошова компенсація, а за попередні періоди роботи повністю використала щорічні основні відпустки, період роботи з 01 червня 2020 року до 15 серпня 2021 року не є фактично відпрацьованим часом, за який ОСОБА_1 могла бути надана відпустка, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не набула права на 12 днів відпустки, за які, як вона вважає, відповідач не виплатив їй грошову компенсацію, у зв`язку із чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за 12 днів щорічної відпустки та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Єдиним доводом касаційної скарги ОСОБА_1 є те, що суди попередніх інстанцій не врахували та не надали правової оцінки тій обставині, що роботодавець при розрахунку з нею повинен був врахувати час, за який вона не використала відпустку за попереднім місцем роботи у період з 01 червня 1989 року до 15 серпня 1989 року, з посиланням на частину другу статті 81 КЗпП України у редакції, чинній на 15 серпня 1989 року.
Проте, Верховний Суд не може взяти вказаний довід до уваги та надавати йому правову оцінку, оскільки відповідних підстав не було заявлено ОСОБА_1 у позовній заяві (предметом дослідження був період з 16 серпня 2020 року до 15 серпня 2021 року, за який, на думку позивача, їй не виплатили компенсації за 12 днів відпустки), а, відповідно, вказані обставини не були предметом дослідження судом першої та апеляційної інстанцій (статті 13 367 ЦПК України), а суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Солтисюком Андрієм Петровичем, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник