№ 161/13343/18

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/13343/18

провадження № 61-13483св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Прокуратура Волинської області, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Прокуратури Волинської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що слідчим відділом Маневицького РВ УМВС України у Волинській області у 2014 році проводилося досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 120140301600004111 за фактом вчинених крадіжок з торгових закладів, які мали місце у листопаді 2014 року в смт. Маневичі Волинської області. В ході проведення досудового розслідування 13 лютого 2015 року йому оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України та матеріали досудового розслідування скеровано до суду для проведення досудового розгляду.

Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 11 липня 2016 року його було виправдано за відсутністю доказів вини у вчиненні злочину, ухвалою апеляційного суду від 17 січня 2017 року вказаний вирок залишено без змін. У зв`язку із поданням касаційної скарги на вирок суду остаточне рішення у справі касаційною інстанцією було прийнято 12 жовтня 2017 року. Таким чином, період, за який він незаконно був притягнутий до кримінальної відповідальності та в судовому порядку був змушений доводити свою невинність становить 31 місяць.

Внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового слідства та прокуратури йому було спричинено моральну шкоду, зокрема, було принижено його честь та гідність, він жив у постійному страху за своє майбутнє, оскільки очікував, що може бути засуджений за діяння, яких не скоював. Перед кожним відвідуванням слідчого та суду відчував душевні переживання, його мучило безсоння. Знайомі, дізнавшись про притягнення його до кримінальної відповідальності, практично перестали спілкуватися з ним, що призвело до душевних страждань та порушення звичного ритму життя.

В ході проведення досудового розслідування проводився обшук за місцем його проживання, обмежувалися його права і свободи, прослуховувався телефон, було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 18 години вечора до 08 години ранку.

Будучи неповнолітнім, учнем 10 класу, усе перераховане у сукупності спричинило йому великі душевні страждання, він не міг нормально вчитися, здобувати освіту, належним чином готуватися до зовнішнього незалежного тестування, що вплинуло на неможливість у подальшому вступити в обраний вуз.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з Держаного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його користь 1 500 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України в рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 92 562,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що моральна шкода завдана позивачу внаслідок неправомірних дій органів досудового розслідування і прокуратури, а також вірно урахував вимоги розумності та справедливості, положення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», обставини справи, характер порушень прав позивача та їх тривалість, наслідки таких порушень.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2019 року змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн моральної шкоди.» У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що під час досудового розслідування було порушено право на захист позивача, як неповнолітньої особи, яка у силу свого віку та вимог закону не могла самостійно себе захищати, а на органи досудового розслідування законом було покладено обов`язок забезпечити неповнолітньому правничу допомогу адвоката. Таким чином, з урахуванням усіх обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 200 000,00 грн, який у вказаному випадку є розумним та справедливим щодо неповнолітньої особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника прокурора Волинської області на постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Волинської області.

12 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У зв`язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру.

Жодних доказів про заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань у більшому розмірі, матеріали справи не містять.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача грошових коштів у розмірі 200 000,00 грн, що відповідає обсягу моральних страждань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що слідчим відділом Маневицького РВ УМВС України у Волинській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 12014030160000411 від 04 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

13 березня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та на підстав ухвали Маневицького районного суду обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком 60 днів.

Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 11 липня 2016 року, залишеним без змін апеляційним судом Волинської області від 17 січня 2017 року та 12 жовтня 2017 року касаційною інстанцією, ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 185 КК України (а. с. 5-20).

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 13 березня 2015 (з часу проголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 17 січня 2017 року (дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 1 рік 10 місяців 4 дні, тобто, 22 місяці 4 дні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій, другій статті 1176 ЦК визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суди правильно встановили, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебував під слідством та судом протягом 22 місяці 4 дні - з 13 березня 2015 року (оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення) до 17 січня 2017 року (дата набрання законної сили вироком суду).

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього закону випадках.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 468/901/17-ц у постанові від 09 грудня 2019 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції врахував, що під час досудового розслідування порушено право на захист позивача, як неповнолітньої особи, яка у силу свого віку та вимог закону не могла самостійно себе захищати, а на органи досудового розслідування законом покладено обов`язок забезпечити неповнолітньому правничу допомогу адвоката.

З урахуванням встановлених фактичних обставин, положень закону та правового висновку Верховного Суду, правильним є висновок про те, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 200 000,00 грн, який у вказаному випадку є розумним та справедливим щодо неповнолітньої особи.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, але не встановлено граничний розмір такої шкоди.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про визначення розміру стягуваної моральної шкоди.

Висновок суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованим, тому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заступника прокурора Волинської області із ухваленим у справі судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваного судового рішення.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Слід зазначити, що Верховним судом у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 серпня 2019 року помилково відкрито касаційне провадження щодо рішення суду першої інстанції та зупинено виконання цього рішення, оскільки у касаційній скарзі не було заявлено відповідних вимог.

Враховуючи те, що касаційна скарга заступника прокурора Волинської області підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання постанови Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Волинського апеляційного суду від 13 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко