ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 545/903/22
провадження № 51-3683км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030580000504 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду від 9 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду від 9 березня 2023 року ОСОБА_6 засуджена за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК до покарання:
- за ч.1 ст.190 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ч.2 ст.190 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона у невстановленому у ході досудового розслідування місці, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, під приводом продажу товару за попередньо розміщеним оголошенням у соціальній мережі «Facebook», шляхом обману, не маючи на меті виконувати зобов`язання щодо відправлення обраного потерпілими товару, незаконно заволоділа їх грошовими коштами, які потерпілі добровільно перерахували на вказану у переписці у «Messenger» ОСОБА_6 банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 , видану на її ж ім`я, чим спричинила потерпілим майнової шкоди. У такий спосіб ОСОБА_6 заволоділа:
- 19 вересня 2021 року грошима ОСОБА_8 в сумі 264 грн, які потерпіла перевела 19 вересня 2021 року о 15:48;
- у період з 19 до 20 вересня 2021 року грошима ОСОБА_9 в сумі 370 грн, які потерпіла перевела 19 вересня 2021 року о 13:23;
- у період з 25 до 27 вересня 2021 року грошима ОСОБА_10 у сумі 910 грн , які потерпіла 25 вересня 2021 року о 05:37 та о 08:12 перерахувала двома транзакціями відповідно у сумі 540 грн та 370 грн;
- 28 жовтня 2021 року о 18:54 грошима потерпілої ОСОБА_11 в сумі 670 грн;
- 31 жовтня 2021 року о 14:27 грошима потерпілої ОСОБА_11 в сумі 255 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року вирок залишений без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої через суворість, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та призначити їй покарання у виді штрафу.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає що:
- у суду були всі підстави для призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, оскільки остання вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставинами, що пом`якшують її покарання, є активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданих збитків, які теж були враховані судом при прийнятті рішення, що, на переконання захисника, узгоджується з положеннями статей 50 65 КК, а також правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 617/775/20;
- висновок апеляційної інстанції про неможливість заміни призначеного місцевим судом покарання на штраф з підстав погіршення правового становища засудженої, оскільки ОСОБА_6 звільнена від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням, а захід примусу у вигляді штрафу підлягає виключно реальному виконанню, є помилковим;
- ст. 53 КК не ставить в залежність штраф, як грошове стягнення, від джерела доходів, з яких він буде сплачений. Водночас ОСОБА_6 пропонувала прокурору укласти угоду про визнання винуватості і сплатити штраф у розмірі 35 000 грн. У судовому засіданні вона пояснювала, що має кошти для сплати штрафу.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення вимог касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК у касаційній скарзі не оспорюються, тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до вимог ст.12 КК є кримінальним проступком, а інше - не тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , яка мала постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у нарколога чи психіатра не перебувала, потерпілі не наполягали на суворій мірі покарання, а також активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданих збитків, які суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, та не встановив обставин, які обтяжують покарання.
Разом з тим суд першої інстанції взяв до уваги те, що ОСОБА_6 частково визнала свою винуватість, а отже не розкаялася у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного місцевий суд, обираючи серед альтернативних видів покарань, передбачених санкцією інкримінованих ОСОБА_6 правопорушень, дійшов висновку про необхідність призначити останній покарання у виді обмеження волі на строк ближче до мінімальної межі.
Суд першої інстанції також надав оцінку можливості призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, виправних робіт, та зазначив, що не вбачає таких підстав, оскільки обвинувачена не працювала, не мала стабільного джерела доходів, востаннє була працевлаштованою в 2019 році, кримінальні правопорушення вчинила з метою заволодіння коштами потерпілих на загальну суму 2469 грн, а отже призначення мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією закону, за яким останню визнано винуватою, на думку цього суду, є безпідставним, оскільки не відомі джерела доходів, з яких вона буде сплачувати штраф.
Суд апеляційної інстанції своєю ухвалою від 30 травня 2023 року, залишив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.
На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, крім іншого, послався на неможливість призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу за наявності вироку суду першої інстанції, яким обвинувачену було звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки була відсутня апеляційна скарга прокурора чи потерпілих, а, на переконання суду апеляційної інстанції, вимога захисника про призначення засудженій покарання у виді штрафу (коли покарання необхідно відбувати реально), за таких обставин, погіршує становище засудженої.
Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він суперечить правовому висновку про застосування норм права, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 617/775/20, відповідно до якого призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК не є: «застосуванням більш суворого покарання» в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК; «неправильним звільненням від відбування покарання» в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК; «іншим погіршенням становища обвинуваченого» в розумінні ч. 2 ст. 404 і ч. 1 ст. 421 цього Кодексу, у зв`язку із чим задоволення відповідних апеляційних вимог сторони захисту з огляду на приписи ст. 420 КПК не вимагає скасування у відповідній частині вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку. Таке рішення суд апеляційної інстанції постановляє у формі ухвали.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника, викладені в касаційній скарзі, щодо необхідності заміни призначеного ОСОБА_6 покарання з обмеження волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК на штраф.
Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
У частині 1 ст. 53 КК штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК, відповідно до якої розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, як убачається з вироку місцевого суду, цим судом з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 65 КК, наведено обґрунтування про те, чому суд не знайшов підстав для призначення більш м`яких видів покарання, передбачених санкцією ч. 2 ст. 190 КК, оскільки ОСОБА_6 востаннє була працевлаштованою в 2019 році, з тих пір не працювала, не мала стабільного джерела доходів та вчинила правопорушення з метою заволодіння коштами на загальну суму 2469 грн, у зв`язку з чим невідоме джерело походження коштів для сплати штрафу.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 має кошти на сплату штрафу, не спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу.
Отже, призначене засудженій покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів, та таким, що не суперечить ст. 65 КК. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.
З урахуванням наведеного касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 9 березня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3