Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 161/5814/13-ц
провадження № 61-7267св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Місюрою Іриною Василівною, ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,Федонюк С. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивований тим, що 25 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк») та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 3643, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 400 000,00 грн під 16 % річних з терміном остаточного погашення не пізніше 24 грудня 2017 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором між банком та ОСОБА_4 25 грудня 2007 року укладений договір поруки № 4168, відповідно до якого поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Оскільки відповідач ОСОБА_2 прострочив взяті на себе договірні зобов`язання за кредитним договором, не виконав їх належним чином, станом на 18 березня 2013 року у позичальника утворилась заборгованість перед банком у загальному розмірі 857 007,89 грн.
Позивач просив:
стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року у розмірі 857 007,89 грн, з яких: 400 000,00 грн заборгованість по кредиту; 291 492,96 грн заборгованість по відсотках; 165 514,93 грн заборгованість по пені;
стягнути з відповідачів на користь ПАТ «Ощадбанк» витрати по сплаті судового збору.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалась судами неодноразово
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором № 3643 від 25 грудня 2007 року в розмірі 839 688,96 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ощадбанк» по 1 720,05 грн судового збору з кожного.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 18 березня 2013 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 400 000,00 грн та по відсотках у розмірі 291 492,96 грн, яка, з урахуванням частини першої статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів пені, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пункту 7.8 кредитного договору, пеня підлягає стягненню в межах трирічного строку позовної давності, розмір якої станом на 18 березня 2013 року становить 148 196,06 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 08 серпня 2013 року в цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 серпня 2013 року у даній справі в частині позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасовано.
Закрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 серпня 2013 року в даній справі скасовано.
В позові ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості залишено без змін.
Суд касаційної інстанції зазначив, що у справі суди встановили, що 30 грудня 2008 року приватним нотаріусом Базалицькою О. Р. вчинений виконавчий напис, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 31 липня 2008 року та звернено стягнення на предмет іпотеки, щосвідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. Отже, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що банк шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на іпотечне майно змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду із зазначеним позовом звернувся лише 02 квітня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, що свідчить про припинення поруки.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року скасовано. Передано справу № 161/5814/13 в частині позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_2 ; за відомостями першої Луцької державної нотаріальної контори від 23 жовтня 2020 року спадкову справу № 253/2019 щодо майна ОСОБА_2 заведено 20 травня 2019 року на підставі заяви АТ «Ощадбанк» від 20 травня 2019 року, як кредитора з вимогою до спадкоємців боржника ОСОБА_2 , в якій просять завести спадкову справу за даною вимогою до спадкоємців, повідомити спадкоємців при їх зверненні за оформленням спадщини про дані вимоги АТ «Ощадбанк», а також повідомити банк чи зверталися спадкоємці із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину; у матеріалах спадкової справи наявна також заява ОСОБА_2 від 13 лютого 2020 року, в якій зазначено, що на момент смерті ОСОБА_2 останній без реєстрації проживав разом з ним, тому має намір реалізувати своє право на прийняття спадщини, та просить повідомити про можливість на даний час подачі, як спадкоємцем, заяви на прийняття спадщини. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що за аналогічних обставин у справі № 0308/2429/2012, ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 , як правонаступника після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача - ОСОБА_2 . За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 .
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2022 року залучено до участі у розгляді справи в якості правонаступника після смерті ОСОБА_2 його спадкоємця за законом - ОСОБА_2 .
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 серпня 2013 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» кредитну заборгованість у розмірі 432 517,30 грн з яких: 400 000,00 грн - сума непогашеного кредиту, 25 033,82 грн - відсотки за користування кредитом, 683,48 грн - пеня, у межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» 5 246,15 грн судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги.
Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 2 538,43 грн за подання апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що кредитор-банк спадкодавця пред`явив свої вимоги до спадкоємців померлого шляхом подання відповідної заяви до Першої Луцької державної нотаріальної контори, а син померлого позичальника ОСОБА_2 вчинив дії, які свідчать про прийняття ним спадщини, то саме він зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину, як це передбачено статтею 1282 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції вказав, що 30 грудня 2008 року приватним нотаріусом Базалицькою О. Р. вчинений виконавчий напис, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 31 липня 2008 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, та потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. Отже, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. За таких обставин, змінивши строк виконання зобов`язання, банк мав право ставити вимоги до позичальника про стягнення кредитної заборгованості, яка існувала саме на цей строк і становила 432517,30 грн, з яких з яких 400 000,00 грн - сума непогашеного кредиту, 25 033,82 грн - відсотки за користування кредитом, 683,48 грн - пеня.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені відсотки в розмірі 292 492,96 грн та пеня в розмірі 165 514,93 нараховані після припинення дії договору, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та такі не підлягають до стягнення.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву представника залученого правонаступника про застосування позовної давності, оскільки відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 08 серпня 2013 року, жодних дій протягом 5 років з моменту ухвалення заочного рішення до моменту смерті, боржник не вчинив, не подавав заяву про перегляд заочного рішення, не оскаржив рішення в апеляційному порядку, не подавав заяву про застосування строків позовної давності. Враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 200/11343/14, суд апеляційної інстанції вважав, що може за заявою відповідача застосувати строки позовної давності лише у випадку його не повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, оскільки зазначена заява містить мотивацію виключно щодо поручителя ОСОБА_1 та не містить жодного обґрунтування щодо боржника ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2022 року АТ «Ощадбанк» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Місюрою І. В., в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року; ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_2 , на користь АТ «Ощадбанк» кредитну заборгованість у розмірі 839 688,96 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якій просить: скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості у розмірі 432 517,30 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подають касаційні скарги
Касаційна скарга АТ «Ощадбанк» обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6- р(ІІ)/2022 у справі № 3-188/2020(455/20) відповідно до якого припис «якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу») визнано таким, що не обмежує права банку на отримання процентів, як плати за користування кредитом. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, відповідно до яких умови договору про нарахування процентів за користування кредитом до моменту фактичного повернення кредиту мають правомірно враховуватись. Позивач зазначає, що беручи до уваги висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц та аналізуючи мотиви відступу від установленої практики, можна дійти висновку, що існує необхідність відступу від висновку Верховного Суду, визначеного у постанові у справі № 444/9519/12, на яку послався суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, відповідно до якого у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки Верховного Суду, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Суд апеляційної інстанції не встановив коло спадкоємців, оскільки у померлого боржника є двоє дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; не встановив дійсний період нарахування процентів (строк платежу за зобов`язаннями настав 31 липня 2008 року, згідно розрахунку заборгованості станом на 10 листопада 2008 року заборгованість за відсотками становить 9 279,80 грн, тому проценти у розмірі 25 033,82 грн стягнуті неправомірно); суд не визначив обсяг відповідальності можливого спадкоємця ОСОБА_2 , який на даний час через знаходження поза межами України, не мав можливості власноручно подати заяву про вступ у спадщину, а тому фактично її не прийняв; судом в оскаржуваній постанові зазначено недостовірну інформацію про те, що ОСОБА_2 подана заява про вступ у спадщину, оскільки єдиним документом, з яким ОСОБА_2 звертався до нотаріальної контори є заява - запит про подачу заяви на вступ у спадщину, що не є тотожним подачі самої заяви; суд, пославшись в оскарженій постанові на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі № 200/11343/14, необґрунтовано не застосував їх щодо поданої представником відповідача ОСОБА_2 заяви про застосування позовної давності. Судом не враховано, що ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення першої інстанції в цілому, заява про застосування позовної давності ОСОБА_1 стосувалася не тільки її, як поручителя, а в цілому вимог позовної заяви.
Аргументи інших учасників справи
У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» за підписом представника ОСОБА_3, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування відзиву вказує, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що банк шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на іпотечне майно змінив строк виконання основного зобов`язання, який настав 31 липня 2008 року. Відтак, суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові дійшов законного висновку, що наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, і у такому разі положення частини другої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк», яка підписана представником Місюрою І. В., витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 161/5814/13-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 161/5814/13-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року задоволено заяву ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_7 , про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року. Зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 серпня 2022 року зазначено, що касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Місюрою І. В., містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду).
В ухвалі Верховного Суду від 20 вересня 2022 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 191/4771/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 461/10303/15-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 161/5814/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 25 грудня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 3643, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 400 000,00 грн під 16 % річних з терміном остаточного погашення не пізніше 24 грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 25 грудня 2007 року між ПАТ «Ощадбанк» та позичальником ОСОБА_2 укладений договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передане нерухоме майно, а саме: земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, загальною площею 0,14 га та розміщений на ній незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_1 25 грудня 2007 року укладений договір поруки № 4168, відповідно до якого поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.
Відповідач ОСОБА_2 , порушуючи умови договору, свої зобов`язання за договором в частині погашення заборгованості за кредитом та сплати відсотків за користування ним належним чином не виконував.
Станом на 18 березня 2013 року у ОСОБА_2 перед банком існує заборгованість в загальній сумі 857 007,89 грн, а саме: неповернений кредит 400 000,00 грн, строкова заборгованість 207 392,00 грн, прострочена заборгованість 192 608,00 грн, несплачені відсотки 291 492,96 грн, пеня 165 514,93 грн.
13 жовтня 2008 року та 11 листопада 2008 року банк звернувся до позичальника ОСОБА_2 з повідомленнями про наявну заборгованість по чергових платежах та проханням її погасити, які залишились без задоволення.
30 грудня 2008 року за заявою банку приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Базалицькою О. Р. вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на земельну ділянку та незавершений будівництвом житловий будинок, які є предметом іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна від 25 грудня 2007 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги банку в розмірі 432 517,30 грн, з яких 400 000,00 грн - сума непогашеного кредиту, 25 033,82 грн - відсотки за користування кредитом, 683,48 грн - пеня, 6 800,00 грн - витрати за вчинення виконавчого напису.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_2 помер.
Після смерті ОСОБА_2 у Першій Луцькій державній нотаріальній конторі Волинської області 20 травня 2019 року за заявою АТ «Ощадбанк» з грошовими вимогами до спадкоємців померлого була заведена спадкова справа № 253/2019. Спадкоємцем померлого відповідача ОСОБА_2 є його син ОСОБА_2 , який подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Постановою Волинського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 0308/2429/2012, стягнуто з правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» кредитну заборгованість у розмірі 336 658,71 грн у межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2021 року у справі № 161/17311/20 за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, треті особи: Перша Луцька нотаріальна контора Волинської області, ПАТ «Ощадбанк» про встановлення місця постійного проживання, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкоємцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 . Рішення суду набрало законної сили 06 травня 2021 року.
Позиція Верховного Суду
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено, що: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 161/5814/13 (провадження № 61-2574св21), яка прийнята колегією суддів у цій справі, зазначено, що «суди встановили, що 30 грудня 2008 року приватним нотаріусом Базалицькою О. Р. вчинено виконавчий напис, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 31 липня 2008 року та звернено стягнення на предмет іпотеки, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. Отже, банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що банк шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на іпотечне майно змінив строк виконання основного зобов`язання, а до суду із зазначеним позовом звернувся лише 02 квітня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, що свідчить про припинення поруки».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 711/2865/19 (провадження № 61-1730св22) зроблено висновок, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, хоча сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про безспірність заборгованості боржника».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі 204/3896/20 (провадження № 61-8009св22) зазначено, що «встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року у справі № 369/7752/19 (провадження № 61-10219св22) зроблено висновок, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 454/1996/15-ц (провадження № 61-21554св19) зазначено, що «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 203/3816/20 (провадження № 61-3797св22) зазначено, що «відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14, якщо відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції».
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 169/1080/18 (провадження № 61-15437св21) зазначено, що: «процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 200/16065/17 (провадження № 61-19484св21) зазначено, що: «процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника».
У справі, що переглядається:
АТ «Ощадбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року у розмірі 857 007,89 грн, яка виникла станом на 18 березня 2013 року, з яких: 400 000,00 грн заборгованість по кредиту; 291 492,96 грн заборгованість по відсотках; 165 514,93 грн заборгованість по пені;
встановивши, що ОСОБА_2 не виконував належно своїх зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року, а банк скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту шляхом вчинення 30 грудня 2008 року приватним нотаріусом Базалицькою О. Р. виконавчого напису, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 31 липня 2008 року, суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги позивача частково, у розмірі 432 517,30 грн, який був зазначений у виконавчому написі нотаріуса, з яких: 400 000,00 грн - сума непогашеного кредиту, 25 033,82 грн - відсотки за користування кредитом, 683,48 грн - пеня;
суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК Україниправо кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється;
проте, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність у позичальника заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 25 033,82 грн, зазначеному у виконавчому написі нотаріуса, залишив поза увагою, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, хоча сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про безспірність заборгованості боржника;
відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року, станом на 10 листопада 2008 року у ОСОБА_2 перед банком існувала заборгованість по відсотках за користування кредитом у розмірі 9 279,80 грн (графа «прострочені відсотки по кредиту»), доказів щодо розміру заборгованості станом на 31 липня 2008 року сторонами не надано, тому ОСОБА_2 повинен був повернути банку відсотки за користування кредитом у розмірі 9 279,80 грн;
таким чином, заборгованість ОСОБА_2 перед банком на момент зміни умов основного зобов`язання складала 409 963,28 грн, з яких: 400 000,00 грн - сума непогашеного кредиту, 9 279,80 грн - відсотки за користування кредитом, 683,48 грн - пеня. Отже, в частині стягнення відсотків в розмірі 282 213,16 грн позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню;
ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 травня 2022 року, відповідно до статті 55 ЦПК України залучено до участі у розгляді справи як правонаступника після смерті ОСОБА_2 його спадкоємця за законом - ОСОБА_2 . Тому, до ОСОБА_2 перейшли усі процесуальні права та обов`язки правопопередника ОСОБА_2 , він продовжив в цивільному судочинстві участь ОСОБА_2 , тому зобов`язаний повернути заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року у розмірі 409 963,28 грн;
відповідно до пункту 7.8 договору відновлювальної кредитної лінії № 3643 від 25 грудня 2007 року, укладеного між ВАТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_2 , сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені);
ОСОБА_1 не була належно повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брала участі у такому розгляді;
під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності, яка підписана представниками ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , у справі № 161/5814/13-ц за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_9 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, просила відмовити у задоволенні позову;
оскільки банк скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, шляхом вчинення 30 грудня 2008 року приватним нотаріусом Базалицькою О. Р. виконавчого напису, чим змінив строк виконання основного зобов`язання та початок перебігу позовної давності, тому строк на звернення банку до суду з цим позовом сплинув у грудні 2011 року,проте банк звернувся до суду з цим позовом 02 квітня 2013 року;
таким чином, вимоги банку про стягнення станом на 31 липня 2008 року суми непогашеного кредиту у розмірі 400 000,00 грн, відсотків за користування кредитом у розмірі 9 279,80 грн та пені у розмірі 683,48 грн, а всього на суму 409 963,28 грн, обґрунтовані, проте, заявлені банком після спливу позовної давності про застосування наслідків пропуску якої заявлено солідарним відповідачем ОСОБА_1 , тому у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційних скарг, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З метою необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 711/2865/19 (провадження № 61-1730св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі 204/3896/20 (провадження № 61-8009св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року у справі № 369/7752/19 (провадження № 61-10219св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі № 169/1080/18 (провадження № 61-15437св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 200/16065/17 (провадження № 61-19484св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 203/3816/20 (провадження № 61-3797св22), колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» слід залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, оскаржене судове рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідач ОСОБА_2 за подання касаційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 6 882 грн. Таким чином, з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 882 грн.
Ухвалою Верховного суду від 01 листопада 2022 року зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року до закінчення перегляду у касаційному порядку.
Оскільки оскаржене судове рішення скасоване, відсутні підстави для поновлення його виконання.
Керуючись статями 400, 409, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Місюрою Іриною Василівною, залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в сумі 6 882 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 рокувтрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук