Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 161/7095/21
провадження № 61-14587св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
заінтересована особа (боржник) - Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2021 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Карпук А. К.,Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року стягувач ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (далі - Відділ) Трофимюка П. В.
Скаргу обґрунтовано тим, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 24 січня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/15851/19, про стягнення з Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» (далі - ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2») на його користь заробітної плати та інших виплат, пов`язаних із трудовими правовідносинами, у розмірі 133 166,02 грн.
Постановою державного виконавця Відділу Трофимюка П. В. від 13 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 вказаний виконавчий лист повернено стягувачу без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), оскільки боржник належить до сфери управління Державного агентства резерву, а згідно зі статтею 4 Закону України «Про державний матеріальний резерв» встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника.
За відсутності коштів, на які можливо звернути стягнення, державний виконавець не мав права повертати без виконання виконавчий лист, а мав передати виконавчий документ з іншими матеріалами виконавчого провадження керівнику для направлення до органів казначейства і після виплати йому коштів винести постанову про заміну стягувача.
Він звертався до начальника Відділу зі скаргою на постанову про повернення стягувачу виконавчого листа від 13 жовтня 2020 року та до начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповідно до статті 74 Закону, однак у задоволенні скарг йому було відмовлено.
У лютому 2021 року він подав скаргу до Луцького міськрайонного суду Волинської області, яку ухвалою суду від 22 лютого 2021 року повернено без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Просив: визнати поважними причини пропуску строку та поновити його на подання скарги на дії державного виконавця; визнати постанову державного виконавця від 13 жовтня 2020 року про повернення йому виконавчого документа неправомірною та скасувати; зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання рішень».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, провадження у справі закрито.
Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, зокрема, адміністративної.
Під час виконання судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.
Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. Таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням. У суду таких повноважень немає.
Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц та від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 про розгляд справ щодо зведених виконавчих проваджень з виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (у тому числі судом адміністративної юрисдикції), за правилами адміністративного судочинства.
Виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 161/15851/19, виданого 24 січня 2020 року, виведене із зведеного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 13 жовтня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував Інструкцію з організації примусового виконання рішення, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2015 року № 512/5, оскільки вона має не рекомендаційний характер, а обов`язковий.
Суди не застосували норми статті 74 Закону.
Аргументи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Підставою касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України заявник зазначає: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, статтю 74 Закону; суд апеляційної інстанції неправильно застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, провадження № 14-19цс18, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, провадження № 12-213гс18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційноїскарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 січня 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав виконавчий лист № 144 у справі № 161/15851/19 про стягнення з ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» на користь ОСОБА_1 заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з трудовими правовідносинами, у розмірі 133 166,02 грн.
Постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Луцького ВДВС) Будя С. Л. від 28 січня 2020 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 24 січня 2020 року № 144, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/15851/19 (ВП № НОМЕР_1) на підставі заяви ОСОБА_1 .
Виконавче провадження № НОМЕР_1 було приєднано до складу зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 за виконавчими документами про стягнення заборгованості із ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» на користь працівників цього підприємства заробітної плати та інших виплат, пов`язаних із трудовими правовідносинами на загальну суму 3 769 159,88 грн.
На підставі постанови заступника начальника Управління про передачу зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 за виконавчими документами про стягнення заборгованості із ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 24 березня 2020 року було передано з Луцького ВДВС.
Постановою державного виконавця Відділу Трофимюка П. В. від 24 березня 2020 року ВП № НОМЕР_1 у складі зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 прийнято до виконання.
Постановою державного виконавця Відділу Трофимюка П. В. від 13 жовтня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 виконавчий лист від 24 січня 2020 року № 144, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/15851/19, повернено стягувачу без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).
Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_2 ).
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається Законом.
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Предмет скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу - виконавчого листа від 24 січня 2020 року № 144, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/15851/19.
Закриваючи провадження у справі за вказаною скаргою, суди попередніх інстанцій виходили з того, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, зокрема, адміністративної.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
У разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами цивільного судочинства.
Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Законодавством України не врегульовано порядок розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Відповідно до частини п`ятої статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Тобто, частина п`ята статті 287 КАС України встановлено загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.
Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження
№ 12-41гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
Так, оскаржувані судові рішення, якими закрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, мотивовано тим, що стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що предмет скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 (з виконання виконавчого листа від 24 січня 2020 року № 144, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/15851/19), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2.
Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження постановою державного виконавця Відділу Трофимюка П. В. від 13 жовтня 2020 року виконавче провадження № НОМЕР_1 виведенно зі зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Будь-які дії в межах зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 чи дії державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 зі зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 не оскаржуються. Тобто скарга ОСОБА_1 не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2.
Отже, скарга ОСОБА_1 щодо винесення державним виконавцем постанови від 13 жовтня 2020 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ЦПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства.
За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про підвідомчість цього спору суду цивільної юрисдикції є обґрунтованими.
Суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі
№ 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, в яких оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження та обрахування виконавчого збору відповідно, що унеможливлює розгляд цих справ у порядку цивільного судочинства.
Суди не врахували висновки постанови Великої Палати Верховного Суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19), в якій визнано помилковим закриття провадження у справі судом апеляційної інстанції, оскільки предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково визначили характер спірних правовідносин, неправильно застосували норми процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 411 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 липня 2021 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко