№ 161/9644/19

Постанова

Іменем України

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 161/9644/19

провадження № 61-11938св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне підприємство «Мустангл», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяна Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року в складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Бовчалюк З. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Мустангл», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяни Олексіївни про визнання недійсними правочинів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доПриватного підприємства «Мустангл» (далі - ПП «Мустангл»), ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. про визнання недійсними правочинів.

На обґрунтування позову зазначала (з урахуванням уточненої позовної заяви), що із 27 серпня 1977 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який є засновником ПП «Мустангл».

Договорами про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. за реєстровими №№ 231, 233, укладеними між ОСОБА_2 та ПП «Мустангл» визначено спосіб задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 до іпотекодавця ПП «Мустангл» (далі - спірні договори), шляхом передачі права власності на передане в іпотеку майно - склад вапна з вапняною установкою, загальною площею 609,2 кв. м, бетонно-розчинний вузол № 1, загальною площею 122,7 кв. м, земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0021, та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:164:0022 (далі - майно), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належали іпотекодацю на праві власності.

Вказані договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року підлягають визнанню недійсними, оскільки предметом даних договорів є майно, що перебувало у власності ПП «Мустангл», єдиним засновником якого є ОСОБА_3 , а відтак таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Проте, при укладенні спірних договорів, позивач не давала своєї згоди, в тому числі у нотаріальній формі, хоча такі договори передбачають перехід права власності на вказане майно. Таким чином, спірні договори були укладеними з порушенням приписів статті 65 СК України, що є підставою для визнання їх недійсними.

Крім того, за умовами договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року до ОСОБА_2 перейшло право на іпотечне майно без сплати різниці його вартості. Ринкова вартість переданого майна складає 2 087 046,00 грн, а зазначена в спірних договорах загальна вартість цього майна вказана 469 600,00 грн. При цьому, у справі № 161/15816/13-ц рішенням Апеляційного суду Волинської області від 25 лютого 2014 року було встановлено, що зобов`язання ПП «Мустангл» перед ВАТ «Держаний ощадний банк України», а в послідуючому перед ОСОБА_2 , як новим кредитором, становило 344 537,17 грн. Однак, укладаючи спірні правочини їх сторони достовірно знаючи, що право на майно, яке було предметом оскаржуваних договорів, має ОСОБА_1 , діючи в порушення її прав та без її згоди на укладення таких договорів, в рахунок погашення заборгованості в сумі 344 537,17 грн, ПП «Мустангл» передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність майно вартістю 2 087 046,00 грн. Крім того, реєстрація права власності за ОСОБА_2 на майно була проведена попри те, що на усе належне ПП «Мустангл» майно було накладено арешт в межах зведеного виконавчого провадження № 30015148.

Посилаючись на те, що на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на майно та посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати недійсними договори про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року, посвідченими приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. за реєстровими №№ 231, 233, укладеними між ОСОБА_2 та ПП «Мустангл», та, як наслідок, скасувати відповідні реєстраційні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких за ОСОБА_2 було зареєстрованим право власності на майно, а також стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати по справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно, яке було предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року, набуте ПП «Мустангл» після проведення його державної реєстрації, тому спірне майно є приватною власністю ПП «Мустангл», оскільки воно було набуте під час здійснення підприємством господарської діяльності, і не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому при його відчуженні, згода позивача не потребувалася.

Крім того, ОСОБА_1 , на підставі статей 60 65 СК України, надала свою письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 , як засновником ПП «Мустангл», договору іпотеки від 13 серпня 2007 року та договору іпотеки від 13 листопада 2007 року, відповідно до яких в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк України» було передано спірне майно, яке придбане ними за кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Умови кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 відомі. Таким чином, надавши згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду на реалізацію цього майна у разі невиконання ПП «Мустангл» умов кредитного договору на користь третіх осіб, а також на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.

Щодо підстав позову про відсутність відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то суд зазначив, що позивач ОСОБА_1 не є іпотекодавцем і не може претендувати на вказане відшкодування, навіть за умови доведення такого перевищення вартості, оскільки іпотекодавцем є саме ПП «Мустангл».

Постановою Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що спірне майно, яке було предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, набуте ПП «Мустангл» під час перебування сторін у шлюбі, тому майно ПП «Мустангл», набуте в результаті господарської діяльності слід вважати об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Надавши згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду на реалізацію цього майна у разі невиконання ПП «Мустангл» умов кредитного договору на користь третіх осіб, а також на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.

Також апеляційний суд зазначив, що висновок суду про те, що спірне майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя хоча і є помилковим, однак не вплинув на правильність вирішення спору по суті позовних вимог.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що хоча майно ПП «Мустангл» перебувало у спільній сумісній власності подружжя, позивач надавала свою згоду на укладення договору іпотеки від 13 листопада 2007 року № 4397 за яким ПП «Мустангл» передало в іпотеку будівлі складу вапна з вапняною установкою /літер Г-2 загальною площею 609,2 кв. м, при цьому апеляційний суд не навів в постанові доказів на підставі яких він дійшов такого висновку. Таких доказів не наведено і в рішенні суду першої інстанції і таких доказів суди не досліджували.

Наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_1 від 02 лютого 2006 року в якій остання дала свою згоду на передачу в іпотеку будівлі складу вапна з вапняною установкою, не є належним доказом, оскільки дана заява стосувалась укладення договору іпотеки від 02 лютого 2006 року, що мало місце майже на два роки раніше, і відповідно до якого згадане приміщення складу передано ПП «Мустангл» в іпотеку для забезпечення виконання останнім зобов`язання за кредитним договором від 02 лютого 2006 року № 1842. Окрім того зобов`язання за ним кредитним договором ПП «Мустангл» виконало та іпотека припинилась.

Тому ця заява не свідчить про згоду ОСОБА_1 на передання в іпотеку складу вапна при укладенні договору іпотеки від 13 листопада 2007 року. Будь-яка інша заява ОСОБА_1 щодо згоди про передачу в іпотеку складу вапна з вапняною установкою в матеріалах справи відсутня.

Отже висновок судів першої та апеляційної інстанцій про надання ОСОБА_1 згоди на укладення договору іпотеки від 13 листопада 2007 року не є обґрунтованим.

Крім того, заявник зазначає, що суди в своїх рішеннях в супереч приписам статті 263 ЦПК України не навели жодних мотивів з яких не взяли до уваги рішення Господарського суду Волинської області у справі № 9/128-50 від 24 січня 2011 року та висновки експерта щодо вартості майна, а також апеляційний суд відхиливши доводи апеляційної скарги про порушення приписів статті 3 ЦК України щодо недотримання засад справедливості, добросовісності та розумності не навів в постанові жодних мотивів з яких відхилив такі доводи апеляційної скарги.

Суди залишили поза увагою, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірне майно є порушенням приписів статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на все рухоме і нерухоме майно ПП «Мустангл» постановою заступника начальника другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Бондарука П. В. від 07 жовтня 2013 року накладено арешт в межах зведеного виконавчого провадження № 30015148.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (щодо застосування статті 65 СК України та статті 369 ЦК України), у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 640/2800/18.

Також ОСОБА_1 обґрунтовує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 641/1262/16 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2020 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 27 серпня 1977 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що 23 жовтня 2002 року було проведено державну реєстрацію ПП «Мустангл», єдиним засновником (підписантом, керівником) якого є ОСОБА_3 . Розмір внеску до статутного фонду підприємства становить 100, 00 грн (т. 1 а. с. 8-10).

13 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Мустангл» було укладено кредитний договір № 923 та договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП «Мустангл» з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором № 923, передало в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: земельну ділянку № 1190, площею 1193 кв. м, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 для обслуговування виробничих земель; земельну ділянку № 1190, площею 1819 кв. м, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022 для обслуговування виробничих земель; бетонно-розчинний вузол № 1 (S-1), площею 122,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 51-56).

13 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Мустангл» було укладено договір іпотеки нерухомого майна, за умовами якого ПП «Мустангл» з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором № 923 від 13 липня 2007 року, передало в іпотеку належне останньому на праві власності майно, а саме: будівлю складу вапна з вапняною установкою /F-2/, загальною площею 643,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 57-62).

06 серпня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав (прав вимоги боргу) № 1137, за умовами якого ОСОБА_2 набув право вимоги до ПП «Мустангл», які випливають з кредитного договору від 13 серпня 2007 року № 923 із всіма змінами та доповненнями до нього (т. 1 а. с. 101-105).

20 серпня 2013 року ПАТ «Державний ощадний банк України» відступив ОСОБА_2 всі права за договорами іпотеки згідно договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки (т. 1 а. с. 124-126).

Таким чином, ОСОБА_2 набув права іпотекодержателя у правовідносинах, які виникли між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Мустангл» за договорами іпотеки нерухомого майна від 13 серпня 2007 року та від 13 листопада 2007 року.

06 березня 2014 року між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ПП «Мустангл», як іпотекодавцем було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О., зареєстрований в реєстрі за № 231, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається. За умовами договору, ПП «Мустангл» передало ОСОБА_2 право власності на склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/, загальною площею 609,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) (т. 1 а. с. 11-12).

Крім того, 06 березня 2014 року між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ПП «Мустангл», як іпотекодавцем було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О., зареєстрованого в реєстрі за № 233, відповідно до якого сторони цього договору вирішили застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі даного договору, що укладається. За умовами вказаного договору ПП «Мустангл» передало ОСОБА_2 право власності на наступне майно, а саме: бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/, загальною площею 122,7 кв. м; земельну ділянку, площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021; земельну ділянку, площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022. Усе майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) (т. 1 а. с. 16-17).

Майно, яке було предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року, набуте ПП «Мустангл» після проведення його державної реєстрації, а саме:

склад вапна з вапняною установкою /літер F-2/ набуте на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2003 року № 20, укладеного між ПП «Мустангл» та ВАТ «Волиньзалізобетон» та акту передачі від 29 серпня 2003 року (т. 1 а. с. 199-202);

бетонно-розчинний вузол № 1 /літер S-1/ набутий на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 05 жовтня 2004 року у справі № 04/22-75 (т. 1 а. с. 130);

земельні ділянки площею 0,1193 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0021 та площею 0,1819 га, кадастровий номер 0710100000:11:164:0022, набуті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2007 року № 1190 (ВЕІ № 794984) (т. 1 а. с.142-143, 148-149).

З витребуваних у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т. І. заяв, встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі статей 60 65 СК України, надала свою письмову згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_3 в іпотеку спірного нерухомого майна, яке було придбане ними за кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Умови кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 відомі (т. 1, а. с. 75-76).

Відповідно до пунктів 6.6. договорів іпотеки від 13 серпня 2007 року та від 13 листопада 2007 року зазначено, що згідно з цими договорами іпотекодержатель ВАТ «Держаний ощадний банк України» має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі даного договору або договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в порядку встановленому чинним законодавством.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 цього Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта).

Разом з тим за правилами статті 69 цього Кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно статті 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Тобто особливістю приватного підприємства, заснованого фізичною особою, є можливість використання його власником на свій розсуд як своєї, так і найманої праці, який одночасно здійснює повноваження власності й управління підприємством. Приватне підприємство як юридична особа є власником майна, переданого йому у власність засновником.

Разом з тим, спеціальний закон, яким регулюється діяльність приватних підприємств, відсутній. Тобто всі питання організації та діяльності приватних підприємств слід вирішувати виходячи з загальних норм ЦК України та ГК України, інших законів.

Як і інші підприємства, приватне підприємство має право від свого імені вчиняти правочини (угоди), мати та набувати майнові і особисті немайнові права й обов`язки, вступати в зобов`язання, бути власником рухомого та нерухомого майна, а також виступати позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

Приватне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним йому майном, на яке згідно з законом може бути накладено стягнення. Власник не відповідає своїм майном за зобов`язаннями заснованого ним приватного підприємства, а підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника.

Відповідно до частини третьої статті 62 ГК України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі статуту.

Згідно зі статтею 113 ЦК України та статтею 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Відповідно до статті 115 ЦК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством.

Висновок щодо застосування зазначеної норми права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, викладено висновок відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 23 жовтня 2002 року було проведено державну реєстрацію ПП ««Мустангл», єдиним засновником якого є ОСОБА_3 . Розмір внеску до статутного фонду підприємства становить 100, 00 грн.

Спірне майно, яке було предметом договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 06 березня 2014 року, набуте ПП «Мустангл» після проведення його державної реєстрації, а отже, це майно є приватною власністю ПП «Мустангл», оскільки воно було набуте під час здійснення підприємством господарської діяльності.

Виходячи з зазначеного висновки суду першої інстанції про те, що майно приватного підприємства, яке придбане за кошти від господарської діяльності та використовується в його підприємницькій діяльності, з метою отримання прибутку, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя є правильними та обґрунтованими. А висновки апеляційного суду про те, що майно ПП «Мустангл» набуте в результаті господарської діяльності під час перебування сторін у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя - є помилковими.

Аналогічний правовий висновок, у частині визначення майна ФОП спільною сумісною власністю подружжя, викладений у Постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року в справі № 6-1327цс15.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що на укладення оспорюваних договорів про задоволення вимог іпотекодержателя вона не давала своєї згоди, хоча такі договори передбачають перехід права власності на вказане майно, яке є спільною власністю подружжя.

Згідно частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Як встановлено судами ОСОБА_1 , на підставі статей 60 65 СК України, надала свою письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 , як засновником ПП «Мустангл», договору іпотеки від 13 серпня 2007 року та договору іпотеки від 13 листопада 2007 року, відповідно до яких в іпотеку ВАТ «Державний ощадний банк України» було передано спірне нерухоме майно, яке було придбане ними за кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Умови кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 відомі.

Крім того відповідно до пунктів 6.6. обох договорів іпотеки від 13 серпня 2007 року та від 13 листопада 2007 року зазначено, що згідно з цими договорами іпотекодержатель ВАТ «Держаний ощадний банк України» має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі даного договору або договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в порядку встановленому чинним законодавством.

Враховуючи вищезазначене, надавши згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду на реалізацію цього майна у разі невиконання ПП «Мустангл» умов кредитного договору на користь третіх осіб, а також на звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 641/1262/16.

Виходячи з вищезазначеного висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що у разі надання другим з подружжя згоди на укладення договору іпотеки, повторна згода на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надається - є правильними та обґрунтованими.

За наведених обставин немає підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справах № 641/1262/16.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договори іпотеки від 13 серпня 2013 року та від 13 листопада 2007 року, яким передбачено можливість звернення стягнення на іпотечне майно та на підставі якого укладено оспорювані договори не були визнані недійсними, а тому, в силу положення статті 204 ЦК України, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки - виконуватися.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, та відсутність такого відшкодування не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Право на відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, згідно частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», належить виключно іпотекодавцю.

Позивачка ОСОБА_1 не є іпотекодавцем і не може претендувати на вказане відшкодування, навіть за умови доведення такого перевищення вартості, оскільки іпотекодавцем є саме ПП «Мустангл».

Наслідком недотримання вимог частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», є виникнення права на відшкодування іпотекодержателем компенсації, а не недійсність договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Подібні висновки мстяться у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 133/1866/14-ц.

Суд касаційної скарги також відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 640/2800/18, з огляду на те, що фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Отже, вирішуючи спір, суди правильно застосували вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень, ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо їх оцінки, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук