№ 164/812/21

Постанова

Іменем України

26 січня 2023 року

м. Київ

справа № 164/812/21

провадження № 61-4527св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чайкою Олексієм Феофановичем, на постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2022 рокуу складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтований тим, що з 04 листопада 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 28 січня 2021 року.

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , 2007 року народження та дочка ОСОБА_4 , 2014 року народження.

Після розірвання шлюбу вона переїхала на постійне місце проживання у с. Оконськ Маневицького району, діти залишилися проживати із відповідачем у смт Маневичі Волинської області, який самовільно залишив дітей у себе.

Сину виповнилося чотирнадцять років, тому він має право сам вирішувати з ким з батьків проживати, дочка не досягла десятирічного віку і має проживати з матір`ю, проте відповідач заперечує її проживання з нею.

На її звернення орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маневицької селищної ради надав позитивний висновок щодо проживання малолітньої дочки з нею, але відповідач продовжує створювати перешкоди для цього.

Просила визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 21 грудня 2021 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , Волинська область. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що орган опіки та піклування дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю, а відповідач не надав доказів, що це буде суперечити інтересам дитини.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , задоволено. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 21 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з нею саме в інтересах дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Чайку О. Ф. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок органу опіки та піклування не є достатнім доказом, проте не спростував, що саме цей висновок є належним доказом у справі, не обґрунтував, чому взяв до уваги лише інформацію Маневицького ліцею від 14 квітня 2022 року № 1, а висновок органу опіки та піклування відхилив. Крім того, не зазначив поважних причин щодо неподання інформаційної довідки до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції неповно з`ясував усі обставини, а висновки суду не відповідають обставинам справи, не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, провадження № 61-44680ск18, залишив поза увагою клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи без жодного мотивування, чим позбавив її можливості взяти участь у судовому засіданні та надати відповідні пояснення.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що сторони з 04 листопада 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилося двоє дітей: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 28 січня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . Питання щодо визначення місця проживання дітей суд не вирішував.

Після розірвання шлюбу позивачка переїхала на постійне проживання до с. Оконськ Камінь-Каширського району Волинської області, діти залишились проживати разом з відповідачем у смт Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області.

Згоди про місце проживання малолітньої ОСОБА_4 сторони не досягли.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області від 26 березня 2021 року, який затверджено рішенням Виконавчого комітету Маневицької селищної ради Волинської області № 67, запропоновано визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір?ю ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір виник щодо визначення місця проживання малолітної дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Верховний Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять норми, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд має з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції з урахуванням висновку органу опіки та піклування дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела, що проживання малолітньої дитини - дочки з матір`ю відповідає її інтересам.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дітей.

Позивачка на підтвердження позовних вимог надала лише висновок органу опіки та піклування Маневицької селищної ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 6-8).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши висновок органу опіки та піклування Маневицької селищної ради про доцільність визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_7 із матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 , дійшов висновку про недостатність вказаного висновку як доказу у справі, оскільки він складений на підставі лише пояснень обох батьків, згідно з яким підтверджено належні умови проживання дітей з батьком. Цей висновок взагалі не містить даних щодо намагання органу опіки та піклування провести опитування дітей або лише дочки сторін, крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та об`єктивності. Жодних інших належних, допустимих та достовірних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог позивачка не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції, взявши до уваги лише висновок органу опіки та піклування та задовольнивши позов, дійшов таких висновків без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, без з`ясування інтересів дитини.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази у їх сукупності, зокрема, інформацію Маневицького ліцею від 14 квітня 2022 року №1, яка підписана практичним психологом, соціальним педагогом і в.о. директора цього навчального закладу, у якому навчається малолітня дочка сторін.

Згідно з цією інформацією ОСОБА_10 комфортно почувається у школі, класному колективі, має друзів серед однокласників, дитина добре почуває себе з татом і братом. При спробі заговорити про маму ОСОБА_7 робить паузу, замовкає, обдумує відповідь. Відверто негативного або агресивного відношення до матері не проявляла. Референтною особою для ОСОБА_7 є брат, з яким вона проводить багато часу, виконує домашні завдання, сумує, коли його немає поруч. До батька ставлення позитивне.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведений доказ не підтверджує інтерес саме дитини на зміну місця її проживання та на доцільність такої зміни на сьогодні.

Ураховуючи, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на необхідність визначення місця проживання малолітньої дитини із нею саме в інтересах дитини, врахувавши інтереси дитини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, зазначивши про недостатність як доказу висновку органу опіки та піклування, не спростував, що він є належним, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції виклав мотиви оцінки цього доказу у справі, зокрема зазначив, що у висновку не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітньої дитини враховано, що викликає сумніви у обґрунтованості і правильності такого висновку. Із змісту рішення суду апеляційної інстанції випливає, що суд апеляційної інстанції не вказав, що цей висновок є неналежним.

У зв`язку з цим також безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому взяв до уваги лише інформацію Маневицького ліцею від 14 квітня 2022 року № 1.

Згідно з частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Доводи касаційної скарги щодо незазначення судом апеляційної інстанції про поважність причин неподання інформаційної довідки до суду першої інстанції не спростовують висновки суду і не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки у судовому засідання 18 квітня 2022 року було ухвалено приєднати цю довідку та дослідити її. Крім того, у інформаційній довідці зазначено, що 05 квітня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Маневицького ліцею із заявою щодо проведення діагностичного обстеження ОСОБА_4 та надання інформації про її бажання змінити навчальний заклад та місце проживання.

Верховний Суд виходить з того, що при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, найкращі інтереси останніх мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися. Держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку.

Отже, суд апеляційної інстанції, дослідив та надав оцінку доказу, який не був поданий до суду першої інстанції, з метою правильного вирішення справи та врахування інтересів дитини, оскільки висновок органу опіки та піклувння не містив мотивів щодо інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи без жодного мотивування, чим позбавив його можливості взяти участь у судовому засіданні та надати відповідні пояснення, є необґрунтованими, оскільки в оскаржуваній постанові зазначено, що будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Від позивачки жодних заяв та клопотань не надходило.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяви, надіслані ОСОБА_11 як представником позивачки ОСОБА_1 , оскільки жодних доказів (ордера) на представництво інтересів позивачки у суді апеляційної інстанції у цій цивільній справі він не надав, а у матеріалах справи наявний ордер від 21 квітня 2021 року підтверджує його представництво не у цій справі, а у кримінальному провадженні (а. с. 17).

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, провадження № 61-44680ск18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, провадження № 61-44680ск18, Верховний Суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов?язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров?я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов?язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Висновки суду, вказані у наведеній заявницею постанові Верховного Суду, не суперечать висновкам, яких дійшов суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається. Крім того, у кожній зі справ, яка стосується інтересів дитини, суд виходить із найкращих її інтересів з урахуванням усіх обставин справи, які у кожній конкретній справі є різними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неповно та необ`єктивно дослідив усі обставини справи, надав їм неправильну правову оцінку не є підставами для скасування судового рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України.

З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

З огляду на викладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційноїінстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Чайкою Олексієм Феофановичем, залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко