№ 169/374/21

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 169/374/21

провадження № 61-18258св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Банк Форвард»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року у складі судді Тітівалова Р. К., постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі - АТ «Банк Форвард», банк) про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 28 березня 2018 року між нею та АТ «Банк Форвард» було укладено кредитний договір № 200136071, відповідно до умов якого банк надав їй кредит в сумі 29 410 грн зі строком повернення до 23 березня 2021 року на таких умовах: процентна ставка - 0,01% річних, щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 3,99% від суми кредиту.

Вважає, що при укладанні кредитного договору порушено її права, оскільки відповідач перед укладенням договору про надання споживчого кредиту з умовами кредитування належним чином її не ознайомлював, а вона не мала змоги прочитати текст договору через дрібний шрифт.

Кредитний договір був підготовлений неналежним чином, його умови були нав`язані банком під виглядом пропозиції позивача на його укладання, що є обманом споживача і самостійною підставою для визнання його недійсним.

Також вказує на те, що вона змушена була укласти договір страхування із нав`язаною відповідачем страховою компанією, оскільки обов`язковою умовою надання кредиту було укладення договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб з Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Довіра і гарантія» (далі - ПАТ «СК «Довіра і гарантія».

Вважає, що є несправедливими умови кредитного договору про встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Крім цього, відповідач є правонаступником ЗАТ «Банк русский стандарт», країна резиденства якого Російська Федерація, яка є державою-агресором, а тому вона відмовляється сплачувати будь-які кошти.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила визнати недійсним кредитний договір № 200136071 від 28 березня 2018 року, укладений між нею та ПАТ «Банк Форвард».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладанні кредитного договору були порушені права позивачки як споживача, суду не надано.

Укладений між сторонами кредитний договір в частині обов`язку позичальника сплатити комісію за обслуговування кредиту не суперечить приписам Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також суд вказав, що позивачка отримала повну та вичерпну інформацію про всі умови договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб від 28 березня 2018 року, умови кредитного договору щодо послуг страхування були їй відомі до укладення договору та з такими умовами вона погоджувалась.

Суд не прийняв до уваги посилання позивачки на те, що сплата коштів на погашення кредиту призведе до фінансування країни-агресора, зазначивши, що вони не ґрунтуються на вимогах закону та не мають правового значення для вирішення цієї справи.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

09 листопада 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

22 листопада 2021 року на адресу Верховного Суду від АТ «Банк Форвард» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник банку просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року зупинено провадження у справі № 169/374/21 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 496/3134/19 (провадження № 14-14цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року поновлено провадження у справі № 169/374/21.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Банк Форвард», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», із заявою про пропозицію (оферту) укласти кредитний договір шляхом відкриття рахунку на таких умовах: сума кредиту - 29 410 грн, процентна ставка на строкову частину основного боргу - 0,01% річних, процентна ставка на прострочену частину основного боргу - 0,00001% річних, плата за пропущення платежів: одного - 50 грн, двох (підряд) - 100 грн, трьох (підряд) - 250 грн, чотирьох (підряд) - 500 грн, щомісячна комісія - 1 173,46 грн, строк кредитного договору - 1 097 днів (з 28 березня 2018 року по 28 березня 2021 року).

Також у заяві визначено страхову премію у розмірі 122,50 грн за кожен місяць періоду страхування (36 місяців) на загальну суму 4 410 грн та додатковий смс-сервіс, вартістю 25 грн за кожен місяць надання цієї послуги (36 місяців) (а. с. 5-6).

Того ж дня банк акцептував пропозицію відповідача, відкривши їй поточний рахунок № НОМЕР_1 , та зарахував на нього кредитні кошти у розмірі 29 410 грн, чим уклав з ОСОБА_1 кредитний договір на зазначених умовах.

28 березня 2018 року сторони підписали додаток до договору (паспорт споживчого кредиту) № 200136071, в якому визначено мету отримання кредиту - на споживчі потреби та графік його погашення шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів (а. с. 8-9).

Підпунктом 1 пункту 4 додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорту споживчого кредиту) встановлено платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору, зокрема: щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 3,99%, яка нараховується щомісячно на загальну суму кредиту на день видачі.

Підпунктом 2 пункту 4 додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорту споживчого кредиту) встановлена плата за надання виписок по рахунку клієнта у вигляді текстових повідомлень за допомогою послуги «SMS-сервіс» - 25 грн, нараховується щомісячно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша стаття 229 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Відповідно до статей 12 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, установивши, що ОСОБА_1 як споживач у повній мірі була ознайомлена з інформацією про умови кредитування при укладенні спірного договору, про що свідчить її підпис у додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорт споживчого кредиту), отримала повну та вичерпну інформацію про усі умови вказаного договору, у тому числі щодо добровільного страхування, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання в цілому недійсним кредитного договору.

При цьому, посилання позивачки на те, що АТ «Банк Форвард» є правонаступником ЗАТ «Банк русский стандарт», країна резиденства якого Російська Федерація, яка є державою-агресором, суди першої та апеляційної інстанції правильно не прийняли до уваги, оскільки відповідач є юридичною особою, зареєстрованою в Україні, а відтак є належним суб`єктом цивільно-правових відносин, який має право вступати в цивільно-правові відносини.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений між сторонами кредитний договір в частині передбаченого підпунктом 1 пункту 4 додатку до договору (паспорту споживчого кредиту) обов`язку позичальника сплатити щомісячну комісію за обслуговування кредитної заборгованості відповідає вимогам закону, з огляду на таке.

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

Разом із тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оскільки висновок щодо застосування норм права Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній вище постанові викладений після подання касаційної скарги, посилання позивачки на неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах до уваги не приймаються.

Оцінюючи зміст оспорюваного положення підпункту 2 пункту 4 додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорту споживчого кредиту), яким встановлена щомісячна плата за надання виписок по рахунку клієнта у вигляді текстових повідомлень за допомогою послуги «SMS-сервіс» - 25 грн, Верховний Суд дійшов висновку, що передбачені вказаним підпунктом кредитного договору дії банку щодо оплатного надання виписок по рахунку клієнта у вигляді текстових повідомлень суперечать приписам статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» про безоплатне повідомлення кредитодавцем на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, оскільки такі послуги не можуть бути оплатними.

Наведене дає підстави для висновку, що положення підпункту 2 пункту 4 додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорту споживчого кредиту), яким передбачено щомісячна плата за надання виписок по рахунку клієнта у вигляді текстових повідомлень за допомогою послуги «SMS-сервіс» - 25 грн суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Щодо ефективного способу захисту

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки умови підпункту 2 пункту 4 додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (паспорту споживчого кредиту), яким передбачено щомісячна плата за надання виписок по рахунку клієнта у вигляді текстових повідомлень за допомогою послуги «SMS-сервіс» - 25 грн, є нікчемними в силу закону, а отже, не підлягають визнанню недійсними судом.

При таких обставинах, суди попередніх інстанцій зробили обгрунтований висновок про відмову у позові, але помилились щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року та постанова Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

При цьому суд касаційної інстанції приймає до уваги, що правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов