№ 169/517/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 169/517/22

провадження № 61-10377св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Філюк Сергій Миколайович, на постанову Волинського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року (справа № 1841/11) позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Трейд» (далі - ТОВ «Буд-Трейд») про стягнення грошових коштів, звернення стягнення на майно задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 145 323,50 дол. США та 94 173,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Під час розгляду судом зазначеної справи, 14 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, належної ОСОБА_1 на праві власності бази відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року є фіктивним, оскільки укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , у зв`язку з виконанням повторного заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року, позивач просив визнати зазначений договір купівлі-продажу недійсним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 18 січня 2023 року у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сам собою момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення кредитної заборгованості) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може вказувати на намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року були відсутні обмеження щодо розпорядження спірним нерухомим майном, а рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором не існувало.

Договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року фактично виконаний його сторонами. ОСОБА_2 до підписання договору сплатила продавцю грошові кошти, та у встановленому законом порядку набула право власності на базу відпочинку і право оренди на земельну ділянку, на якій вона розташована.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність протиправного умислу в діях сторін оспорюваного правочину під час його укладення, а позбавлення ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, спірного нерухомого майна призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України.

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 18 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Онищук І. П. (далі - приватний нотаріус Онищук І. П.) за № 252.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк», суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 , будучи боржником перед позивачем за кредитним договором, відчужила належне їй нерухоме майно під час повторного розгляду судом справи про стягнення з неї заборгованості (2-1841/11), що дає підстави для висновку про те, що відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції також врахував, що після відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 будь-яких дій спрямованих на погашення заборгованості не вчинила.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Філюк С. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18

(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», суд апеляційної інстанції не врахував, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, то такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, основними ознаками якого є: введення в оману третьої особи щодо фіктивних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази, не звернув увагу на те, що на виконання умов оспорюваного договору купівлі продажу від 14 лютого 2020 року ОСОБА_5 сплатила ОСОБА_1 296 986,00 грн, що відповідає ринковій вартості бази відпочинку.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, зважаючи на те, що її зобов`язання забезпечено іпотекою нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року, відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд фактично зазначив лише про наявність умислу на вчинення фіктивного правочину у ОСОБА_1 , та не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності такого умислу у ОСОБА_2 , що є необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Філюк С. М., на постанову Волинського апеляційного суду від 01 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Філюк С. М., на постанову Волинського апеляційного суду від 16 червня 2023 року, з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Турійського районного суду Волинської області матеріали цивільної справи № 169/517/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2023 року матеріали справи № 169/517/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2011 року у справі № 2-1841/11 відкрито провадження у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Буд-Трейд» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне (іпотечне) майно.

14 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу базу відпочинку, загальною площею 279.4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1 договору за домовленістю сторін продаж бази відпочинку вчинено за 296 986,00 грн, які повністю сплачені покупцем продавцю, в особі представника продавця, у порядку визначеному чинним законодавством України, до підписання цього договору.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 лютого 2020 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірне нерухоме майно.

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Трейд» про стягнення грошових коштів, звернення стягнення на майно задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 145 323,50 дол. США та 94 173,20 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Турійської селищної ради від 08 серпня 2022 року № 29/15 за заявою ОСОБА_2 надано останній в оренду земельну ділянку, площею 0,2523 га, кадастровий номер 0725584200:02:002:0007, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на території Турійської селищної ради (Озерянський старостинський округ) Волинської області у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на цій ділянці, терміном на 49 років.

29 серпня 2022 року між Турійською селищною радою та ОСОБА_2 укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, що передана останній згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди.

07 вересня 2022 року ОСОБА_2 зареєструвала право оренди земельної ділянки площею 0.2523 га, з кадастровим номером 0725584200:02:002:0007, на якій знаходиться спірне нерухоме майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора

(див. постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між відповідачами є способом ухилення від виконання рішення суду, оскільки нерухомість, яка належала ОСОБА_1 , та на яку могло бути накладено стягнення в межах виконавчого провадження, відчужена іншій особі в період перебування у провадженні суду справи за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Буд-Трейд» про стягнення з заборгованості за договором кредиту, дії відповідачів дають підстави для висновку про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсними.

Надаючи оцінку доводам заявниці про те, що вона не мала умислу щодо фіктивного укладання договору купівлі-продажу від 14 лютого2020 року, оскільки на виконання умов зазначеного договору вона сплатила ОСОБА_1

296 986,00 грн, що відповідає ринковій вартості нерухомого майна, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що договір, який вчиняється на шкоду кредиторам може бути як оплатним так і безоплатним.

Та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).

У такому випадку до обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належить момент укладення договору.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності (див. постанову Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18).

Установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу бази відпочинку укладений 14 лютого 2020 року, тобто в період перебування у провадженні суду справи (2-1841/11) за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Буд-Трейд» про стягнення заборгованості, звернення стягнення на заставне майно, іншого майна у власності ОСОБА_1 немає, після відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 будь-яких дій на погашення кредитної заборгованості не вчинила, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі дії відповідачів є способом ухилення від виконання рішення суду, тобто такими, що спрямовані на шкоду кредитору.

У контексті наведеного оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 13 березня 2019 року, на які посилається заявник у касаційній скарзі, про те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а ухвалене за інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що у ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, зважаючи на те, що її зобов`язання забезпечено іпотекою нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки власником переданого в іпотеку нерухомого майна є ТОВ «Буд-Трейд».

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» суд апеляційної інстанції належно дослідив зібрані у справі, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку та визнання договору купівлі-продажу від 14 лютого 2020 року недійсним.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявниці встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Філюк Сергій Миколайович, залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник