21.06.2024

№ 173/903/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 173/903/22

провадження № 61-2005св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2024 рокуу складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про

визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є його батьками. ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько - ОСОБА_3 помер.

19 грудня 2021 року він дізнався, що місцем відкриття спадщини є Кам`янський район Дніпропетровської області, де і було заведено спадкову справу приватним нотаріусом Малашовою Г. В.

20 грудня 2021 року та 28 січня 2022 року він звертався до приватного нотаріуса із заявами про видачу йому довідки про вчинені нотаріальні дії, однак приватний нотаріус своїми листами від 23 грудня 2021 року та від 03 лютого 2022 року відмовила у видачі запитуваної довідки. Крім того, 28 січня 2022 року він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 03 лютого 2022 року приватним нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини.

Йому стало відомо, що спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_3 прийняла його мати - ОСОБА_2

Вказував, що раніше до нотаріуса він не звертався із відповідною заявою, оскільки на території України оголошувався карантин у зв`язку із поширенням «COVID-19» та введення обмежень щодо роботи, зокрема, органів нотаріату, що змусило його відкласти питання оформлення спадщини до закінчення карантину або хоча б до його послаблення. Крім того, про місце відкриття спадщини він не був обізнаний, однак, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, вважав, що отримати свідоцтво про спадщину зможе у будь-який час, а юридичної освіти він не має, тому в силу неправильного уявлення про порядок прийняття спадщини пропустив строк на подачу заяви про її прийняття, що, на його думку, є поважними причинами пропуску такого строку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання законної сили рішенням суду для подання заяви про прийняття спадщини у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року у складі судді Петрюк Т. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що запровадження на території України карантинних обмежень у зв`язку з поширенням «COVID-19» не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки така обставина не свідчить про те, що у позивача були об`єктивні, непереборні та істотні труднощі, які перешкоджали йому у встановлений строк звернутися до нотаріальної контори (приватного нотаріуса) із заявою про прийняття спадщини. Крім того, не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини посилання позивача на те, що йому не було відомо про місце відкриття спадщини та його юридичну необізнаність, скільки із пояснень учасників справи встановлено, що позивачеві було відомо про смерть батька, він був присутнім на похованні батька, приймав участь у перевезенні тіла покійного для поховання. Також позивачеві було відомо і про наявність спадкового майна, оскільки після поховання батька було вирішене питання щодо обрання відповідачки головою фермерського господарства. При цьому, якщо у позивача були сумніви щодо місця відкриття спадщини, чи інших питань, пов`язаних із оформленням спадщини, у позивача не було будь-яких перешкод отримати юридичну консультацію з цих питань.

Доводи позивача про те, що після смерті батька він хворів, перебував на стаціонарному лікуванні, йому була проведена операція у своїй сукупності є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Проте позивач про такі обставини не зазначив у своїй позовній заяві, як підстава позову. Крім того, з наданих суду медичних виписок встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікування з 08 грудня 2020 року по 12 березня 2020 року та з 09 квітня 2021 року по 08 липня 2021 року. Батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому строк для подання заяви про прийняття спадщини закінчився 22 травня 2021 року. Отже, позивач у період з 13 березня 2021 року по 08 квітня 2021 року мав об`єктивну можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки в цей період не перебував на стаціонарному лікуванні, був обізнаний про смерть батька та відкриття спадщини й, відповідно, мав можливість реалізувати своє право на подання заяви про прийняття спадщини будь-яким доступним способом, у тому числі, шляхом письмового звернення, подання заяви в електронному вигляді тощо.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2023 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю два місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивач, як спадкоємець за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_3 , пропустив установлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки внаслідок хвороби перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з онкологічним захворюванням з 14 грудня 2020 року по 12 березня 2021 року у відділенні хірургії та трансплантації комунального підприємства «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова»), під час якого 22 грудня 2020 року отримав оперативне лікування: лапоратомія діагностична. У період з 09 квітня 2021 року по 08 липня 2021 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії та трансплантації КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова». Зазначене свідчить про важку, тривалу хворобу позивача, що і є поважною причиною пропуску ним строку для прийняття спадщини після смерті батька.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду, а також на роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити у силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не врахував, що позивач у своїй позовній заяві не посилався на те, що після смерті батька він хворів, перебував на стаціонарному лікуванні, йому була проведена операція, а зазначив про такі обставини лише у відповіді на її відзив на позовну заяву. Тобто позивач відповідно до положень частини третьої статті 49 ЦПК України змін щодо підстав свого позову до початку розгляду справи по суті не подавав, у зв`язку з чим суд першої інстанції такі доводи позивача правомірно не взяв до уваги. Отже, апеляційний суд вийшов за межі підстав позову, зазначених позивачем у позовній заяві, та помилково задовольнив позов з підстав, які позивачем не були належним чином зазначені у поданих ним суду першої інстанції процесуальних документах, що є суттєвим порушенням процесуального законодавства, яке привело до скасування законного рішення суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд не прийняв до уваги, що знаходження позивача на стаціонарному лікуванні у зазначений ним період не було безперервним з часу відкриття спадщини та протягом шести місяців після її відкриття, тому він не був позбавлений можливості вчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Посилання в касаційній скарзі на відповідні судові рішення Верховного Суду є безпідставними і нерелевантними до обставин цієї справи. Він не змінював обставини підстав позову, а доповнив підстави позову новими обставинами, викладаючи свої міркування і аргументи щодо наведених відповідачкою у відзиві заперечень проти задоволення позову. При цьому судом першої інстанції такі обставини щодо його важкої хвороби з посиланням на відповідні докази було оцінено, а докази - медичні документи не відхилено, що свідчить про прийняття судом зазначених підстав позову.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача - ОСОБА_3 помер.

На день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із земельних ділянок, транспортних засобів, нерухомого майна.

20 грудня 2021 року та 28 січня 2022 року ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса із заявами про видачу йому довідки про вчинені нотаріальні дії, однак приватний нотаріус своїми листами від 23 грудня 2021 року та від 03 лютого 2022 року відмовила у видачі запитуваної довідки.

31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

03 лютого 2022 року приватним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини.

Судом також установлено, що ОСОБА_1 внаслідок хвороби перебував на стаціонарному лікуванні з 14 грудня 2020 року по 12 березня 2021 року у відділенні хірургії та трансплантації КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова», під час якого 22 грудня 2020 року отримав оперативне лікування: лапоратомія діагностична.

У період з 09 квітня 2021 року по 08 липня 2021 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії та трансплантації КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова».

Згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що повний діагноз хворого - ОСОБА_1 є: рак кардії 1/3 тіла шлунку T4N2MO-4. Проростання в забрюшинний простір, ніжки діафрагм TNM. Стадія: Г. о. № 6703 від 18 листопада 2020 року - перенеподібно-клітинний рак. Ускладнення основного діагнозу: анемія 3 ст.

Пунктом 8 вказаної вище виписки позивачу вказані лікувальні та трудові рекомендації, а саме: рекомендована підготовка до спеціального лікування, гемостимулювання, нормалізація системи коагуляції. Консультація хіміотерапевта після підготовки ЗАК, ЗАС, ФНП, АСТ, ЛСТ, креатин, сечовою коагулограмою, АЧТЧ, МНС. Провести IГХА HER2neu у післяопераційному матеріалі (т. 2, а. с. 33).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320 цс 17 зазначено про те, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини пропуску позивачем шестимісячного строку на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього, як спадкоємця, оскільки після смерті батька він захворів на важку хворобу, перебував на стаціонарному лікуванні, йому була проведена операція, про що свідчать наявні у матеріалах справи відповідні докази.

Верховний Суд погоджується із таким висновками суду апеляційної інстанції, так як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_3 , пропустив установлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки внаслідок хвороби перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з онкологічним захворюванням з 14 грудня 2020 року по 12 березня 2021 року у відділенні хірургії та трансплантації КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова», під час якого 22 грудня 2020 року отримав оперативне лікування: лапоратомія діагностична.

Зазначене свідчить, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, про важку, тривалу хворобу позивача, що і є поважною причиною пропуску ним строку для прийняття спадщини після смерті батька.

Встановивши вищевказані об`єктивні обставини, апеляційний суд правильно застосував положення частини третьої статті 1272 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач у своїй позовній заяві не посилався на те, що після смерті батька він хворів, перебував на стаціонарному лікуванні, йому була проведена операція, а зазначив про такі обставини лише у відповіді на відзив відповідачки, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції зазначеним обставинам щодо важкої, тривалої хвороби позивача з посиланням на відповідні докази надавалася відповідна правова оцінка, що свідчить про прийняття судом зазначених підстав позову й відповідних на їх підтвердження поданих доказів.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права. При цьому, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Крім того, доводи касаційної скарги в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Отже, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник