№ 175/2241/17

Постанова

Іменем України

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 175/2241/17

провадження № 61-3266св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бахарєва Надія Олександрівна, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 березня 2018 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «А-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк»), фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП

ОСОБА_2 ), фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) про захист прав споживача, визнання недійсними договорів, стягнення грошових коштів та неустойки.

Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2017 року між

ФОП ОСОБА_3 як виконавцем та ОСОБА_1 як замовником, укладений договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 , відповідно до умов якого остання замовила виготовлення ПВХ конструкцій за характеристиками, вказаними у договорі, на суму 11 656 грн.

25 березня 2017 року ОСОБА_1 підписала додаток № 1 до договору GI01091, в якому зазначено, що відповідно до переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну, скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню.

Також, 25 березня 2017 року між ПАТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладений договір споживчого кредиту на суму 11 656 грн та встановлено регулярний платіж з картки позивача на погашення заборгованості за договором.

Згідно за рахунком-фактурою від 29 березня 2017 року № 01091

ПАТ «А-Банк» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_2 кошти за договором GI01091.

Згідно даних із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а ФОП ОСОБА_2 займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Крім того, у вказаних фізичних осіб-підприємців зазначено одне й те саме місце проживання.

05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «А-Банк» про відкликання згоди на укладення договору від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту, проте, відповіді так і не отримала.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою вимогою до ФОП ОСОБА_2 , в якій просила розірвати договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 та повернути грошові кошти, які ПАТ «А-Банк» перерахувало за договором від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту у розмірі 11 656 грн, які знаходяться у ФОП

ОСОБА_2 без достатньої правової підстави. Проте, дана вимога виконана не була, відповіді не отримано.

21 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Соборного відділення поліції Дніпровського міського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Соборне ВП Дніпровського МВП ГУНП в Дніпропетровській області) про вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір від 25 березня 2017 року № GI01091, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним договір від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту, укладений між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк»;

- визнати недійсним договір від 25 березня 2017 року, укладений між позивачем та ПАТ «А-Банк» про надання кредитного ліміту за кредитною карткою;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі

11 656 грн, 3 % річних з урахуванням індексу інфляції за користування грошовими коштами - 154,52 грн;

- стягнути з ПАТ «А-Банк» отриману від неї одноразову винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 466,24 грн, а також отримані 1 644,50 грн у рахунок списаних щомісячних платежів за договором

від 25 березня 2017 року про надання споживчого предмету;

- стягнути з ПАТ «А-Банк» на її користь неустойку за кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених неню згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (7 днів) у розмірі 658,24 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 березня 2018 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами щодо введення її в оману під час укладання спірних договорів, а також ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Бахарєва Н. О., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договорів, що були укладені між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також між ПАТ «А-Банк» та ОСОБА_1 є несправедливими, а також вчинені під впливом обману, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що у договорі відсутнє будь-яке посилання на виготовлення вікон з ФОП ОСОБА_3 та про те, що оплату має право отримувати ФОП ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

У червні 2019 року АТ «А-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_3

як виконавцем та ОСОБА_1 як замовником, укладений договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 , відповідно до умов якого останній доручає, а виконавець зобов`язується організувати роботи з виготовлення та передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця. У свою чергу замовник зобов`язується оплатити та прийняти готові вироби та роботу згідно з умовами даного договору. Загальна сума вартості товару склала 11 656 грн.

Відповідно до додатку № 1 від 25 березня 2017 року до вказаного договору, ОСОБА_1 своїм особистим підписом підтвердила, що вона під час укладання договору належним чином повідомлена, що ПВХ конструкції виготовляються з використанням скла, розкроєного під визначений замовником індивідуальний розмір. Також своїм підписом позивач підтвердила, що їй відомо, що згідно з додатком № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 (далі - Постанова № 172) затверджений перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню). Відповідно до даного переліку скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягають поверненню. Враховуючи викладене, розірвання договору не допускається. У випадку придбання ПВХ конструкцій у кредит, договір кредиту не підлягає розірванню, допускається дострокове повне погашення кредиту.

25 березня 2017 року з метою попередньої оплати товару між ПАТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладений договір споживчого кредиту, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 11 656 грн зі сплатою відсотків за користування кредиту у розмірі 0,12 % річних, строком на 36 місяців (з 25 березня 2017 року по 24 березня 2020 року включно). Щомісячна винагорода за надання фінансового інструменту складає

466,24 грн, щомісячний платіж у сумі 822,25 грн, період сплати з 23 по 28 число кожного місяця.

Позивач своїм підписом підтвердила факт надання їй повної інформації про умови кредитування у ПАТ «А-Банк», а також погодилась з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами, що розміщені на сайті банку, тарифами складає між позивачем та банком кредитно-заставний договір

(пункти 13-15 заяви).

Оплата товару здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_2 .

Згідно за рахунком-фактурою від 29 березня 2017 року № 01091

ПАТ «А-Банк» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_2 кошти за договором GI01091.

05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «А-Банк» із заявою про відкликання згоди на укладення договору від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту.

10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ФОП ОСОБА_2 із письмовою вимогою з проханням розірвати договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 та повернути грошові кошти, які ПАТ «А-Банк» перерахувало за кредитним договором від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту у розмірі 11 656 грн.

ФОП ОСОБА_2 отримала письмову заяву позивача про відмову від договору лише 31 травня 2017 року, що підтверджується інформацією щодо направлення поштових відправлень УДППЗ «Укрпошта», з вказівкою часу приймання та отримання, тобто вже на момент фактичного виконання робіт з розкрою склопакетів та з виготовлення металопластикового профілю за розмірами, узгодженими із замовником.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 2, 8 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, відповідно до частин першої, третьої, п`ятої зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, аналіз вказаним норм свідчить про те, що правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживача.

Згідно зі статями 865 872 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором: 1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості; 2) розірвання договору та відшкодування збитків. У разі виявлення інших відступів від умов договору або інших недоліків у роботі замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення цих недоліків у розумний строк або відшкодування його витрат на усунення недоліків чи відповідного зменшення плати.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

У той же час, позовних вимог про розірвання вказаного договору у зв`язку з тим, що надані позивачу вікна є не тої форми, позивачем не заявлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що умови договорів погоджені із замовником і добровільно ним прийняті. Зміст і умови угоди не суперечить вимогам статті 203 ЦК України. Позивач власноручно та добровільно підписала договір на виготовлення ПВХ конструкцій, що свідчить про те, що вона була ознайомлена з умовами зазначених договорів. Позивачем проставлено відповідний підпис у додатку № 1 до договору, відповідно до умов якого вона підтвердила, що скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню та йому у повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що доказів щодо того, що позивач був введений в оману щодо умов договору та обставин, що мають істотне значення матеріали справи не містять, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що у договорі відсутнє будь-яке посилання на виготовлення вікон з ФОП ОСОБА_3 та про те, що оплату має право отримувати ФОП ОСОБА_2 , колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1. договору

від 25 березня 2017 року ФОП ОСОБА_3 як виконавець зобов`язується організувати роботи з виготовлення та передачі у власність ПВХ конструкцій (вироби) за цінами виконавця.

Згідно з пунктом 3.2. договору від 25 березня 2017 року виконавець зобов`язується передати у власність замовника виготовлені вироби протягом 21-го робочого дня.

Пунктом 9 договору від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту кредит надається позичальнику на оплату товару згідно з переліком шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок ФОП ОСОБА_2 , яка за договором виступає в якості продавця.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а ФОП ОСОБА_2 займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Крім того, у вказаних ФОП зазначено одне й те саме місце проживання, що свідчить про те, що їх діяльність є пов`язаною між собою.

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, статей 215 1048-1052 1054-1055 ЦК України, статей 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Свобода договору при укладенні договору від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту, не є абсолютною та обмежується спеціальними нормами законодавства у сфері споживчого кредитування. За таких умов, сторони кредитного договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, оскільки урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що позивач свідомо звернулася до банку з метою отримання кредиту та згідно з умовами договору підтвердила, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними. Банк свої зобов`язання за договором виконав, позичальник, у свою чергу, отримав грошові кошти для споживчих потреб, які були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бахарєва Надія Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 23 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк