Постанова
Іменем України
02 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 175/4508/17
провадження № 61-10381св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Голоне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данильченка Михайла Сергійовича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка є суміжною з його земельною ділянкою та внесена до автоматизованої системи Державного земельного кадастру (далі - АС ДЗК) з помилковими координатами.
Під час виготовлення державного акта на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року допущено помилки, внаслідок чого відбулося накладення земельної ділянки відповідача на належну йому земельну ділянку, що, на думку позивача, порушує його право власності на належну йому земельну ділянку.
За таких обставин просив визнати:
- недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за
№ 010412001319, який видано ОСОБА_4 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради 4 сесії 24 скликання
від 22 листопада 2002 року, і скасувати його реєстрацію;
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:05:006:0004 шляхом закриття поземельної книги на вказану земельну ділянку;
- стягнути з ОСОБА_4 на його користь витрати за договором
№ Д-00181-М від 23 червня 2014 року на виконання робіт з підготовки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року,позов задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДП № 109533 від 20 вересня 2004 року, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 010412001319, який видано ОСОБА_4 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради 4 сесії 24 скликання
від 22 листопада 2002 року, та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Встановивши перетин земельної ділянки позивача із земельною ділянкою ОСОБА_2 , що має кадастровий номер 1221486200:05:006:0004 (площа ділянок співпадає на 86,8553%), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Вважаючи вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки похідною від вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суди дійшли висновку про скасування державної реєстрації земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суди попередніх інстанцій зазначили про необґрунтованість таких позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишено без змін.
Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки усним заявам представника ОСОБА_3 - адвоката Богатирьова С. В. від 26 листопада
2019 року та11 березня 2020 року, не перевірив зазначені в цих заявах обставини, за яких останній вважає позовну давність за вимогами ОСОБА_1 такою, що спливла. Тому висновок суду апеляційної інстанції щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову є передчасним, а ухвалене ним судове рішення в частині вирішення задоволених позовних вимог не може вважатися законним і обґрунтованим.
Також Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та стягнення витрат на виконання робіт з підготовки технічної документації із землеустрою і Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 , реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення судів попередніх інстанцій у вказаних частинах в касаційному порядку не оскаржили.
При новому розгляді справи, постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки скасовано та ухвалено нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки відмовлено.
В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачу про порушення його прав стало відомо з 27 вересня 2014 року після отримання рішення від 26 вересня 2014 року №РВ-1200149902014 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, проте з даним позовом він звернувся до суду 29 листопада 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Заява про поновлення строку позовної давності, подана представником позивача під час судового засідання 20 вересня 2022 року, не заслуговує на увагу, як і посилання вказаної заяви на те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення, оскільки визнання недійсним державного акту про право власності на землю не є негаторним позовом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Данильченка М. С. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Данильченко М. С., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що єдиним вірним способом судового захисту прав позивача, спрямованим на усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою, є вимога про визнання недійсним державного акта, який обмежує право власності позивача, та скасування реєстрації цього акта, тобто по своїй суті у сукупності є негаторним позовом, оскільки метою цього позову є усунення перешкод у розпорядженні своїм майном.
Вважає, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_3 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що визнання недійсним державного акту про право власності на землю не є негаторним позовом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка площею 0,1500 га, яка розташована у АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП ДН №041474 від 27 грудня
1999 року, та земельна ділянка площею 0,1502 га, яка розташована
у АДРЕСА_2 , перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ДП №109533 від 20 вересня 2004 року, кадастровий номер №1221486200:05:006:0004, фактично мають спільну межу.
Під час складання технічної документації з`ясувалось, що визначити кадастровий номер та внести інформацію до АС ЦДЗК про земельну ділянку ОСОБА_1 можливості немає, оскільки в межах площі цієї земельної ділянки знаходиться частина приватизованої
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1502 га. До АС ЦДЗК було внесено відомості про належну ОСОБА_2 земельну ділянку з невірними координатами, оскільки при виготовленні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку відповідачки були допущені помилки, тому при внесенні даних про земельну ділянку позивача до ДЗК площі земельних ділянок накладаються одна на одну, що унеможливлює таку процедуру внесення даних до Державного земельного кадастру.
Згідно акту № 16Ю відновлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, складеного 17 квітня 2014 року, було відновлено в натурі межі земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться
в АДРЕСА_1 . Суміжними землекористувачами ніяких претензій при відновленні існуючих меж землекористування не заявлено. Таким чином, під час виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП №109533 від 20 вересня 2004 року на ім`я ОСОБА_4 було допущено помилки, внаслідок чого виникла накладка земельної ділянки відповідача на належну позивачу земельну ділянку.
З висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Чепелевої К. В. , складеного 06 лютого 2019 року, суди встановили обставини щодо існування перетину земельних ділянок ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час складання технічної документації на земельну ділянку позивача виявлено неможливість визначення кадастрового номера та внесення інформації про земельну ділянку до АС ДЗК, оскільки в межах площі цієї земельної ділянки знаходиться частина приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1502 га.
З висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Чепелевої К. В. , складеного 06 лютого 2019 року, суд встановив обставини щодо існування перетину земельних ділянок ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено факт перетину земельних ділянок та, як наслідок цього, порушення прав позивача.
Разом з тим, представник відповідачки - адвокат Богатирьов С. В. у судових засіданнях в суді першої інстанції 26 листопада 2019 року (11:14:56) та 11 березня 2020 року (16:37:31) заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності і просив відмовити у задоволенні позову, серед іншого, з підстав спливу позовної давності. Вказані обставини підтверджуються аудіозаписами вказаних судових засідань у суді першої інстанції.
У приватному праві не передбачена нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту).
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом статей 256 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.
У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:
(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю;
(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня
2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.
Вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність.
Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. За своєю суттю вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93,
№ 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE
(No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
Аналогічний правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу про порушення його прав стало відомо з 27 вересня 2014 року після отримання рішення від 26 вересня 2014 року №РВ-1200149902014 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, проте з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 29 листопада 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
При цьому апеляційним судом обґрунтовано відхилена заява про поновлення строку позовної давності, подана представником позивача під час судового засідання 20 вересня 2022 року, як і посилання вказаної заяви на те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення, оскільки визнання недійсним державного акту про право власності на землю не є негаторним позовом.
З огляду на вказане вище у сукупності колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про можливість застосування до спірних правовідносин загального трирічного строку позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог статті 267 ЦК України є правою підставою для відмови у задоволенні позову.
Посилання заявника на висновки, які містяться у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження
№ 14-183цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, не можуть бути враховані під час розгляду вказаної справи, оскільки такі висновки не можуть вважатися релевантними під час застосування норм ЦК України для вказаних правовідносин.
Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данильченка Михайла Сергійовича залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян