Постанова
Іменем України
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 175/5631/13-ц
провадження № 61-17501св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що 10 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-301/544/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 127 000,00 швейцарських франків в порядку та на умовах визначених кредитним договором.
Для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки від 10 вересня 2007 року № SR-301/322/2007, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов`язань перед банком.
Також для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений договір поруки від 10 вересня 2007 року № SR-302/321/2007, відповідно до якого ОСОБА_3 прийняв на себе зобов`язання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов`язань перед банком.
Позичальник ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору і має станом на 01 серпня 2013 року прострочену заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 у розмірі 6 285 197,49 грн.
На підставі викладеного ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 в сумі 6 285 197,49 грн, а також стягнути судовий збір в розмірі 3 441,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року було задоволено позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 в розмірі 6 285 197,49 грн, що складається з залишку заборгованості за кредитом в розмірі 125 004,91 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 1 068 366,96 грн, суми відсотків за користування кредитом в розмірі 26 569,53 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 227 079,14 грн, суми заборгованості по пені в розмірі 583 828,82 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 4 989 751,38 грн. Вирішено питання судових витрат (а. с. 96 - 98).
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції посилався на їх законність та обґрунтованість.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2014 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року залишено без змін (а. с. 146 - 149).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2014 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2014 року залишено без змін (а. с. 168, 169).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2014 року скасовано частково в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та в частині стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судових витрат в розмірі по 1 147,00 грн з кожного.
У задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строк, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором (пункт 6.2 договору) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 ЦК України та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.В даному випадку протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не пред`явило вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому порука є припиненою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції від 28 травня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що правовідносини поруки не можна вважати припиненими.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що строк позовної давності стосовно позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів по окремим платежам - не був пропущеним, а саме: по платежам за 6 місяців до моменту звернення позивача до суду з позовом (з 01 лютого 2013 року) і до закінчення терміну дії кредитного договору (10 вересня 2030 року).
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованою і законною та була постановлена з оцінкою всіх доказів та пояснень, наданих сторонами.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
11 грудня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 10 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-301/544/2007, згідно якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 127 000,00 швейцарських франків із розрахунку 20,00 % річних за користування кредитом строком до 10 вересня 2030 року (а. с. 6 - 14).
Кредит було надано на придбання нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_1 .
10 вересня 2007 року у забезпечення виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-301/322/2007 від 10 вересня 2007 року, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором по зобов`язаннях ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 (а. с. 17, 18).
Також 10 вересня 2007 року у забезпечення виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR-302/321/2007 від 10 вересня 2007 року, відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором по зобов`язаннях ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 (а. с. 15, 16).
Позичальник ОСОБА_1 допустила неналежне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість.
З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 01 серпня 2013 року розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007 становить 6 285 197,49 грн, в тому числі: залишок заборгованості за кредитом в розмірі 125 004,91 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 1 068 366,96 грн, сума відсотків за користування кредитом в розмірі 26 569,53 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 227 079,14 грн, сума заборгованості по пені в розмірі 583 828,82 швейцарських франків, що за курсом НБУ (8,546600 грн) станом на 01 серпня 2013 року складає 4 989 751,38 грн.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» у відповідності зі статтями 512 514 1077 -1079 1082 1084 ЦК України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № ML-301/544/2007, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 (а. с. 20 - 36).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Частина четверта статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)передбачала три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя.
Отже, строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 210/6117/13-ц(провадження № 61-18403св19).
Враховуючи зазначене, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі
№ 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) викладено правовий висновок про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.
З договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором (пункт 4.1 договору) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 ЦК України та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
У кредитному договорі строк виконання основного зобов`язання визначений до 10 вересня 2030 року. З позовними вимогами до позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося 01 серпня 2013 року.
Рішення суду першої інстанції ухвалено 27 грудня 2013 року та було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. Матеріали справи містять постанову від 27 січня 2016 року (ВП № 47230960) про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 судового збору за цим рішенням (а.с. 179).
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.
Поручитель ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржував.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Відкривши апеляційне провадження у справі, яка вже була предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення обставин справи, що мають значення для вирішення спору з дотриманням принципу юридичної визначеності, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у позові до поручителів повністю.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук