Постанова
Іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 175/5696/14-к
Провадження № 51 5297 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
його представника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040440002757від 10 листопада 2014 року, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року щодо ОСОБА_8 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2021 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Судові витрати за проведення судової експертизи № 70/27-925 від 22.11.2014 року в розмірі 392,12 грн. віднесено за рахунок Державного бюджету України.
Скасовано арешт автомобіля KIA SPORTAGE, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску та причепу з державним номерним знаком НОМЕР_2 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , належний ОСОБА_8 , накладений ухвалою судді від 26 травня 2015 року та вказано після набрання вироком законної сили залишити їх в розпорядженні власника ОСОБА_8 .
Скасовано арешт дачного будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна у реєстрі прав власності на нерухоме майно 2535783), належного ОСОБА_8 , накладеного ухвалою судді від 08 квітня 2019 року та вказано після набрання вироком законної сили залишити його в розпорядженні власника ОСОБА_8 .
Автомобіль «Тойота-Прадо» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , переданий на відповідальне збереження ОСОБА_8 , вказано після набрання вироком законної сили, залишити у розпорядженні власника.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, за наступних обставин.
10 листопада 2014 року близько 05 години 00 хвилин ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем «Тойота-Прадо» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_9 , здійснював рух по автодорозі Р-52 «Дніпропетровськ -Царичанка Кобеляки Решетилівка» зі сторони села Єлізаветівка Дніпропетровської області в напрямку селища Партизанське Дніпропетровського району Дніпропетровської області в лівому ряді руху, з включеним ближнім світлом фар, зі швидкістю близько 40-50 км/годину. В районі 36 км + 350 м автодороги Р-52 «Дніпропетровськ -Царичанка Кобеляки Решетилівка» ОСОБА_8 в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, при димовій завісі, в порушення вимог п. 1.3, п. 1.5, п. 12.2, п. 12.3 Правил дорожнього руху України, не обрав безпечну швидкість і при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобілю «Хюндай-акцент» державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався в попутному з ним напрямку по лівій смузі руху по полосі його руху зі швидкістю близько 20 км/годину, якого він об`єктивно спроможний був виявити, якщо б рухався з безпечною швидкістю, заходів до негайного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або небезпечного об`їзду перешкоди не прийняв, в результаті чого допустив зіткнення транспортних засобів.
При зіткненні транспортних засобів водію автомобіля «Хюндай-акцент» ОСОБА_6 спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Невиконання водієм ОСОБА_8 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням потерпілому ОСОБА_6 тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає вирок та ухвалу необґрунтованими, а висновки судів про недоведеність вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, помилковими. На думку потерпілого ці судові рішення постановленні внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону, а висновки викладені у них не відповідають положенням процесуального закону, правовим висновкам Верховного Суду, є суперечливими, спростовуються висновками двох автотехнічних судових експертиз і не ґрунтуються на фактичних обставинах кримінального провадження, підтверджених відповідними доказами. Вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 368 ч. 1 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 370 419 КПК України. Вказує на те, що схема дорожньо-транспортної пригоди у вказаному кримінальному провадженні є допустимим доказом та, не зважаючи на наявні недоліки, не позбавлена доказової сили, на що суди обох інстанцій не звернули належної уваги, як і не свідчить про неможливість отримання з неї достовірних даних про кінцеве розташування транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди, протяжність гальмівного шляху автомобіля «Тойота-Прадо» та дорожні умови, за яких відбулася пригода, тобто тих даних, які в ній зафіксовані. Крім того, потерпілий посилається на правову позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 740/5033/15-к (провадження № 51 152 км 20), у якій зазначено, що схема складена інспектором ВДАІ МВС України безпосередньо після пригоди і до внесення відомостей про пригоду до ЄРДР є допустимим доказом у кримінальному провадженні. Також зазначає про те, що ні вирок, ні ухвала не містять конкретних посилань на підстави, передбачені ст. 87 КПК України, для визнання схеми ДТП, висновків експертиз, протоколу слідчого експерименту та фотознімків наданих представником потерпілого недопустимими доказами у вказаному кримінальному провадженні. В застосуванні правил ст. 87 КПК України посилається на практику касаційного суду, зокрема на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к (провадження № 51 8259 км 18). Вважає, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано, та показання потерпілих та/або свідків (постанова Верховного Суду України від 09 червня 2016 року у справі № 5 360 кс 15). Крім того, звертає увагу на те, що судами не надано будь-якої юридичної оцінки показанням свідка ОСОБА_11 , який прибув на місце ДТП і брав участь у складанні схеми ДТП, а апеляційний суд, посилаючись на його показання в ухвалі, порушив вимоги ст. 23, ст. 95 ч. 4 КПК України, оскільки його не допитував безпосередньо.
Висновки експертів № 70/27-925 від 22.12.2014 року, № 5/10.4/10.1-519/520 від 25.07.2016 року вважає допустимими доказами, на що він звертав увагу апеляційному суду, проте такі доводи його апеляційної скарги залишились без належної відповіді. Посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій рішень Європейського суду з прав людини щодо положень ст.ст. 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визначення «плодів отруйного дерева» сформульованого у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 164/1457/16-к. Вважає, що судами безпідставно не враховано як доказ вини ОСОБА_8 протокол слідчого експерименту від 25 березня 2016 року, проведеного на підставі ухвали апеляційного суду від 29 грудня 2016 року, як і не виконано ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року про проведення слідчого експерименту, дія якої у часі не обмежується. Не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання прокурора про проведення слідчого експерименту, зазначеному в ухвалі від 11 січня 2021 року, а також щодо недопустимості як доказів фотознімків із зображенням пошкоджених автомобілів, долучених до матеріалів справи за клопотанням представника потерпілого. Вказує на те, що суди обох інстанцій визнали допустимим доказом висновок експерта № 2746 від 28 листопада 2014 року, проте в мотивувальній частині судових рішень вказаний висновок взагалі не досліджувався.
Заперечень на касаційну скаргу потерпілого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Потерпілий та його представник в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу потерпілого частково обґрунтованою, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 , не погодившись із виправдувальним вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 , оскаржив його в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.
У своїй апеляційній скарзі потерпілий, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, указував на незаконність та необґрунтованість виправдувального вироку, просив його скасувати і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, та призначити йому покарання у відповідності до закону та у повному обсязі задовольнити цивільний позов.
Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги про незаконність виправдання ОСОБА_8 , потерпілий, серед іншого, зазначив про те, що суд першої інстанції однобічно дослідив докази, надані сторонами під час судового розгляду, зайняв позицію захисту, взявши до уваги надані стороною захисту докази, відкинувши водночас докази сторони обвинувачення.
Зокрема, потерпілий вказував про те, що судом першої інстанції не обґрунтовано належним чином вирок щодо недопустимості як доказу у кримінальному провадженні схеми ДТП (а.п. 8 т. 1), складеної інспектором Державтоінспекції МВС України ОСОБА_12 безпосередньо після пригоди і до внесення відомостей щодо цієї пригоди до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Звертав увагу апеляційного суду на те, що положення нормативно-правових актів України, зокрема ст. 11 ч. 1 п. 7 Закону України «Про міліцію», п.п. 21.п. 5 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 341, в тому числі і тих, на які посилався суд у вироку, а саме п.п. 20.4.5, п. 20.4 гл. 20 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.03.2009 року № 9111, п. 6.2 Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 77 від 26.02.2009 року, що містили норми, які передбачали право співробітника Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України в присутності двох свідків складати схему ДТП, незалежно від факту заподіяння учасникам ДТП тілесних ушкоджень, приїзду чи неприїзду на місце пригоди слідчого та складання ним протоколу огляду місця ДТП. Суд першої інстанції не з`ясував чи прибували слідчий або слідчо-оперативна група на місце ДТП, яка мала місце 10.11.2014 року та як нескладання слідчим протоколу огляду місця ДТП, в порядку встановленому КПК України, впливає на достовірність схеми ДТП, складеної інспектором Державтоінспекції МВС України ОСОБА_12 та засвідченої підписами ОСОБА_11 і ОСОБА_13 , а також на її доказову спроможність в розумінні можливості отримання достовірних даних, у тому числі і для проведення судової експертизи. За таких обставин потерпілий в апеляційній скарзі також заперечував висновок суду першої інстанції щодо необхідності визнання недопустимим доказом висновок експерта № 70/27-925 від 22.12.2014 року як такого, що складений із врахуванням даних взятих зі схеми ДТП.
Крім того, потерпілий ОСОБА_6 , посилаючись на вимоги ст. 56 ч. 1, ст. 93 ч. 1 КПК України, у своїй апеляційній скарзі заперечив висновок суду першої інстанції щодо недопустимості фотознімків із зображенням пошкоджених двох автомобілів, які знаходяться в матеріалах судової справи на аркушах 39-42 в 2 томі і були долучені судом 27 січня 2016 року до матеріалів справи за клопотанням представника потерпілого, звернувши увагу апеляційного суду на те, що ці фотознімки були отримані не стороною обвинувачення, а ним від свого родича ОСОБА_11 . Зазначає, що судом в мотивувальній частині вироку в порушення вимог ст.ст. 7 9 370 374 КПК України не було зазначено чи конкретизовано всупереч яким саме нормам КПК України ним отримані вказані фотознімки. Вказує, що протягом кримінального провадження він як потерпілий має право збирати та подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. При цьому, потерпілий не може бути обмеженим у реалізації своїх прав на збирання та подання доказів. За таких обставин потерпілий в апеляційній скарзі також заперечував висновок суду першої інстанції щодо необхідності визнання недопустимим доказом висновок експерта № 5/10.4/10.1-519/520 від 25.07.2016 року (а.п. 107-114 т. 2), який складався із врахуванням цих фотознімків.
Також потерпілий зазначив, що судом у вироку не визначено з яких саме підстав, передбачених ст. 87 КПК України, схема ДТП, висновок експерта № 70/27-925 від 22.12.2014 року, висновок експерта № 5/10.4/10.1-519/520 від 25.07.2016 року, 5 фотознімків та протокол слідчого експерименту від 25.03.2016 року визнані недопустимими, або в чому полягало істотне порушення прав та свобод людини. У вказаному питанні посилався на постанову Верховного Суду України від 09 червня 2016 року у справі № 5 360 кс 15.
Потерпілий також не погодився із висновком суду першої інстанції про те, що жоден із експертів не встановив порушення вимог Правил дорожнього руху України саме ОСОБА_8 , пославшись на: висновок експерта № 70/27-925 від 22.12.2014 року (а.п. 48-50 ), в заключній частині якого у відповіді на друге питання експерт зазначив, що дії водія автомобіля «Тойота-Прадо» ОСОБА_8 при заданому механізмі ДТП не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням даної ДТП; висновок № 5/10.4/10.1-519/520 від 25.07.2016 (а.п. 107-114 т. 2), в заключній частині якого у відповіді на восьме питання експерт зазначив, що дії водія автомобіля «Тойота -Прадо» ОСОБА_8 при заданому механізмі ДТП не відповідали вимогам п. 12.2 ПДР, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням даної ДТП.
Суд апеляційної інстанції, зазначені доводи апеляційної скарги потерпілого залишив поза увагою та обґрунтованої відповіді на них в ухвалі не надав. Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд допустив формальний підхід, зазначивши в ухвалі про відсутність підстав для скасування вироку суду першої інстанції та постановлення нового вироку за апеляційною скаргою потерпілого.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги потерпілого про незаконність виправдання ОСОБА_8 за
ст. 286 ч. 2 КК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України, дійшовши передчасного висновку про законність виправдувального вироку суду першої інстанції.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга потерпілого задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Інші доводи касаційної скарги потерпілого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3