№ 182/7035/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 182/7035/23

провадження № 61-7195св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Нікопольської міської ради Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Яремчук Людмила Валентинівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі колегії суддів:

Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П., і ухвалив таку постанову.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії та зобов`язання утриматися від вчинення дій.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням засідання міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь, оформленим протоколом № 04 від 24 липня 2023 року, йому та його дружині було відмовлено у тимчасовому розміщенні в транзитному містечку у м. Нікополі Дніпропетровської області.

3. Рішення про відмову у проживанні прийняте у зв`язку з тим, що комендант транзитного містечка повідомила, що він систематично порушує пункт 4.2.6 Порядку тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у транзитному містечку на території м. Нікополя, затвердженого рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 11 січня 2023 року № 17 (далі - Порядок № 17), яким передбачено, що з метою запобігання виникненню інфекційних та паразитарних захворювань заборонено приносити та тримати в приміщені та на території домашніх і диких тварин, птицю, натомість заявник тримає собаку. Також він неодноразово перебував в містечку в стані алкогольного сп`яніння, що категорично забороняється.

4. 21 вересня 2023 року йому було надано лист (претензію) КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради від 20 вересня 2023 року № 1506 з вимогою вивільнити приміщення та здати ключі у зв`язку з відсутністю підстав для проживання в транзитному містечку.

5. Позивач вважав, що рішення про відмову у продовжені терміну його проживання в транзитному містечку, викладене у протоколі від 24 липня 2023 року, є протиправним.

6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь в частині відмови у продовженні терміну тимчасового проживання в транзитному містечку йому та його дружині, оформлене протоколом № 04 від 24 липня

2023 року; зобов`язати міську житлову комісію з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь продовжити термін проживання в транзитному містечку в м. Нікополі йому та його дружині на строк настання змін (обставин), які дозволять їм змінити місце проживання.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

8. Визнано протиправним та скасовано рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у транзитному містечку на території м. Нікополь, викладене у протоколі № 4 від 24 липня

2023 року, у частині відмови у продовжені терміну тимчасового проживання ОСОБА_1 у транзитному містечку.

9. Зобов`язано міську житлову комісію з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у транзитному містечку на території м. Нікополь продовжити термін проживання у транзитному містечку в м. Нікополі

ОСОБА_1 .

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не довів доцільності відмови у продовжені терміну проживання позивача в транзитному містечку, у зв`язку з чим рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополя, викладене у протоколі № 4 від 24 липня 2023 року, в частині відмови у продовжені терміну проживання останнього в транзитному містечку є протиправним. У разі позбавлення позивача єдиного житла (ліжко-місця в будинку модульного типу), останній автоматично стає безхатченком, відтак, з врахуванням відсутності у позивача іншого житла, не продовження йому терміну проживання у транзитному містечку, де він проживає тривалий час, буде для ОСОБА_1 надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, яке він вважає своїм постійним місцем проживання.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області задоволено. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

12. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо протиправності рішення міської житлової комісії, з огляду на те, що позивач систематично порушував пункт 4.2.6 Порядку № 17, перебував у стані алкогольного сп`яніння, що з урахуванням положень пункту 1.6 Порядку № 17 (термін договору може бути подовжений шляхом укладення нового договору, за умови виконання вимог, визначених цим Порядком), є підставою для відмови у продовженні розміщення позивача в транзитному містечку.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. У червні 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Яремчук Л. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року та залишити в силі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року.

14. Підставами касаційного оскарження цієї постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18, від 18 травня 2022 року у справі № 640/7663/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 23 липня 2024 року у справі № 280/3308/23, від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, від 26 березня 2025 року у справі № 464/377/24, від 02 квітня 2025 року у справі № 704/88/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази, не надав їм належної правової оцінки та встановив обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що він проживає у спірному житлі з 2016 року, яке було надано йому, як внутрішньо переміщеній особі, у зв`язку з втратою власного житла внаслідок окупації військами рф м. Шахтарськ Донецької області. Зазначене свідчить про те, що спірне житло є належним йому в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а його виселення з такого житла є невиправданим втручанням у приватну сферу життя, порушення права на житло.

16. Акцентує увагу на тому, що відмова йому у продовженні проживання у спірному житлі не відповідає нагальній суспільній необхідності, а тому є непропорційним переслідуваній легітимній меті заходом.

17. Вважає, що укладення між сторонами договору про продовження тимчасового проживання від 29 грудня 2021 року є підтвердженням факту відсутності порушення ним умов Порядку № 17. Надані відповідачем докази не фіксують в установленому законом порядку факту утримання ним собаки, перебування в стані алкогольного сп`яніння чи застосування до інших мешканців транзитного містечка фізичної сили. Більш того, Порядок № 17, на який посилається відповідач, не набрав чинності, оскільки не був оприлюднений на сайті Нікопольської міської ради до виникнення спірних правовідносин.

18. Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, а також при оцінці доказів у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 182/7035/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

20. 08 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

22. 10 липня 2025 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

23. Відзив обґрунтований посиланням на те, що транзитне містечко не є частиною житлового фонду, оскільки модульні будинки призначені для тимчасового, а не постійного проживання, не відповідають юридичним та фактичним ознакам житлових приміщень. Для проживання (тимчасового) в транзитному містечку необхідна лише довідка ВПО та відповідний договір тимчасового проживання (без офіційної реєстрації місця проживання, прописки тощо), у зв`язку з чим спірні правовідносини нормами Житлового кодексу України не регулюються.

24. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», зокрема в частині права на безоплатне тимчасове проживання за умови дотримання встановлених правил.

25. Враховуючи систематичне порушення ОСОБА_1 умов договору про тимчасове розміщення та Порядку № 17, оспорюваним рішенням міської житлової комісії законно було відмовлено у продовженні терміну проживання у транзитному містечку. З умовами проживання та правилами транзитного містечка ОСОБА_2 був ознайомлений при підписанні договорів про тимчасове розміщення з 2016 по 2021 роки.

26. Зауважує, що позивачу було запропоновано альтернативне розміщення по АДРЕСА_1 , яке відповідає вимогам для ВПО, однак ОСОБА_1 не надав доказів відмови від переселення чи невідповідності запропонованого місця.

27. Крім того, 10 липня 2025 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради через підсистему «Електронний суд» подав заяву про закриття касаційного провадження, у якій зазначає, що справа, яка переглядається в касаційному порядку, віднесена до категорії малозначних, розглядалася в порядку спрощеного провадження, без виклику учасників справи, винятків для її перегляду в касаційному порядку, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28. Розпорядженням Нікопольського міського голови від 25 грудня 2014 року № 331-р створено міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України.

29. Розпорядженням Нікопольського міського голови від 01 березня 2023 року № 33-р створено новий склад міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополя.

30. Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 11 січня 2023 року № 17 «Про затвердження у новій редакції Порядку тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополя та форми договору про тимчасове розміщення в транзитному містечку» на території м. Нікополя визначено особливості організації та проведення тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополя.

31. 12 липня 2016 року між ОСОБА_1 та КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради (балансоутримувачем транзитного містечка) укладено договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку, за яким ОСОБА_1 надається два ліжко-місця в будинку модульного типу терміном на шість місяців, а саме з 12 липня 2016 року по 13 січня 2017 року.

32. За період з 2016 року до 2021 року між ОСОБА_1 та балансоутримувачем транзитного містечка у встановленому порядку укладались відповідні договори на тимчасове розміщення.

33. Рішенням засідання міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополь, оформленим протоколом № 04 від 24 липня 2023 року позивачу та його дружині відмовлено у тимчасовому розміщенні в транзитному містечку

м. Нікополь.

34. Рішення про відмову у проживанні № 04 прийняте у зв`язку з тим, що комендант транзитного містечка Юхименко Наталя повідомила, що заявник ( ОСОБА_1 ) систематично порушує пункт 4.2.6 Порядку тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополь, яким передбачено, що з метою запобігання виникненню інфекційних та паразитарних захворювань, заборонено приносити та тримати в приміщені та на території домашніх та диких тварин, птицю, натомість заявник тримає собаку. Також він неодноразово перебував в містечку в стані алкогольного сп`яніння, що категорично забороняється.

Позиція Верховного Суду

35. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

40. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

41. Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

42. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житловий кодекс України).

43. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (частина четверта статті 311 ЦК України).

44. У пункті 12 Порядку функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2023 року № 930, зазначено, що загальні умови користування приміщеннями місця тимчасового проживання, права, обов`язки та підстави відповідальності сторін визначаються договором користування приміщеннями місця тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Підставою для виселення можуть бути систематичні порушення внутрішньо переміщеною особою умов договору та цього Порядку.

45. У справі, що переглядається в касаційному порядку, спірні правовідносини стосуються захисту права позивача на проживання у місці містечку для внутрішньо переміщених осіб.

46. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 23 листопада 2015 року взятий на облік внутрішньо переміщених осіб (довідка від 23 листопада 2015 року № 1214-1940) та з 12 липня 2016 року проживає у транзитному містечку м. Нікополя (договір про тимчасове розміщення у транзитному містечку

від 12 липня 2016 року). У подальшому між ОСОБА_1 та балансоутримувачем - комунальним підприємством «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради були укладені відповідні строкові договори про тимчасове розміщення в транзитному містечку, зокрема: від 08 лютого 2017 року, від 12 вересня 2017 року, 09 жовтня 2017 року, від 15 березня 2018 року, від 11 квітня 2019 року, від 26 листопада 2019 року, від 27 липня 2020 року, від 13 жовтня 2020 року, від 07 квітня 2021 року, від 13 вересня 2021 року, від 29 грудня 2021 року.

47. Згідно з пунктами 3.1, 6.1 договору про тимчасове розміщення в транзитному містечку від 29 грудня 2021 року, позивачу надано 2 ліжко-місця в будинку модульного типу № 5 у кімнаті № 2 строком з 23 грудня 2021 року

по 23 березня 2022 року.

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 23 березня 2022 року ОСОБА_1 продовжував проживати у спірному приміщенні за відсутності укладеного договору.

49. Рішенням засідання міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території

м. Нікополь, оформленим протоколом № 04 від 24 липня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про тимчасове розміщення в транзитному містечку м. Нікополь, з пропозицією заявнику розміститись, складом сім`ї 2 особи в будівлі по АДРЕСА_1 терміном на 3 місяці.

50. Підставою для ухвалення такого рішення стало систематичне порушення пункту 4.2.6 Порядку тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополя, яким передбачено, що з метою запобігання виникненню інфекційних та паразитарних захворювань, заборонено приносити та тримати в приміщенні та на території домашніх та диких тварин, птицю, натомість заявник тримає собаку. Також зазначено, що ОСОБА_1 неодноразово перебував у містечку в стані алкогольного сп`яніння, що категорично забороняється.

51. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

52. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

53. Згідно з пунктом 6 частини восьмої статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.

54. Порядком тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополя, затвердженим рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 11 січня 2023 року № 17, чинним на момент прийняття рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території міста Нікополь, оформленого протоколом № 04 від 24 липня

2023 року, регламентувалася організація та проведення тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополя. Доводи про те, що вказане рішення органу місцевого самоврядування не оприлюднювалося, не знайшли підтвердження у судах попередніх інстанцій.

55. У пункті 4.2. Порядку № 17 зазначені заборони розміщеним особам, а саме: приносити та тримати в приміщенні та на території домашніх та диких тварин з метою запобігання виникненню інфекційних та паразитарних захворювань (пункт 4.2.6); порушувати умови договору (пункт 4.2.8).

56. Пунктом 5.1. Порядку № 17 встановлено, що особа виселяється з транзитного містечка у разі закінчення строку дії договору, порушення умов договору, порушення Правил розміщення та Правил внутрішнього розпорядку в транзитному містечку, загальноприйнятих правил добросусідства.

57. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь, оформлене протоколом № 04 від 24 липня 2023 року, посилаючись на відсутність правових підстав для відмови у розміщенні в транзитному містечку, на порушення його права на житло, непропорційність втручання у його право на житло.

58. Верховний Суд у постанові від 26 березня 2025 року у справі № 464/377/24 вже зауважував, що місце тимчасового проживання внутрішньо переміщеної особи у містечках із збірних модулів може вважатися «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до житла, з огляду на таке.

59. Термін «житло» у статті 8 Конвенції не обмежується правовим статусом приміщення. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що вирішальним критерієм є фактичний зв`язок людини з місцем проживання, тобто, чи використовує вона його для проживання та чи має воно для неї значення домівки.

60. Наприклад, у рішенні від 25 вересня 1996 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» («Buckley v. the United Kingdom») та у рішенні

від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» («Chapman v. the United Kingdom») ЄСПЛ визнав, що навіть тимчасові та неформальні поселення національних меншин можуть підпадати під захист статті 8 Конвенції як «житло».

61. Водночас у пункті 103 рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ підкреслив, якщо альтернативного житла немає, втручання є серйознішим, ніж у випадку, коли таке житло є. Чим придатнішим є альтернативне житло, тим менш серйозним є втручання, яке становить переселення заявника з існуючого житла.

62. Модульні містечка в Україні були створені для надання саме тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб, які вимушено залишити або покинути своє місце постійного проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації територій.

63. У багатьох випадках внутрішньо переміщені особи змушені проживати в модульних містечках, оскільки іншого житла, окрім того, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, вони не мають. І органи влади забезпечують внутрішньо переміщеним особам таку можливість.

64. Попри те, що ці об`єкти є тимчасовими за своїм призначенням, фактичне і тривале використання їх в якості постійного місця проживання може свідчити про наявність підстав захисту прав осіб, які в них проживають, відповідно до статті 8 Конвенції.

65. Отже, аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання у право на мирне володіння позивачем житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами попередніх інстанцій.

66. Ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття позивачем спірного житлового приміщення, а також, чи перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка проживала у такому приміщенні на законних підставах доволі тривалий проміжок часу.

67. У справі, що переглядається в касаційному порядку, правовою підставою для користування позивачем спірним приміщенням були відповідні договори, зокрема останній договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку від 29 грудня 2021 року, укладений між його балансоутримувачем КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради та ОСОБА_1 . Строк дії цього договору закінчився 23 березня 2022 року (пункт 6.1 договору). Умов щодо автоматичної пролонгації строку такого договору не встановлено.

68. Відповідно до пункту 1.6 Порядку № 17, у редакції, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь, житло може надаватись не більше шести місяців. Цей термін може бути подовжений шляхом укладення нового договору, за умови виконання вимог, визначених цим Порядком.

69. З урахуванням наведеного, законним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що необхідною умовою продовження строку договору про тимчасове розміщення в транзитному містечку є дотримання Порядку № 17.

70. Встановивши на підставі наданих відповідачем доказів порушення ОСОБА_1 правил проживання у транзитному містечку, які не припинилися й після ухвалення оспорюваного рішення міської житлової комісії з питань тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території м. Нікополь, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконною відмови позивачу у подальшому тимчасовому розміщенні в транзитному містечку.

71. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

72. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

74. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

75. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та з урахуванням балансу вірогідностей, оцінивши дотримання позивачем умов Порядку № 17 та правил добросусідства, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

76. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів.

77. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

78. Посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, є безпідставними.

79. Судом апеляційної інстанції взято до уваги: акт комісії працівників КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради у складі: коменданта транзитного містечка Юхименка Н. І., охоронця Дєєва Р. А. , Колгана В. І. , Олейника І. П. від 11 серпня 2021 року, яким зафіксовано, що ОСОБА_1 станом на 11 серпня 2021 року не вирішено питання з домашньою твариною, незважаючи на те, що продовження перебування у транзитному містечку ще на три місяці приймалося за умови, що питання з собакою буде вирішено; доповідні коменданта Юхименко Н. І. від 01 грудня 2021 року та від 08 грудня 2021 року про порушення ОСОБА_1 умов договору про тимчасове розміщення в транзитному містечку та правил проживання в ньому (утримання собаки, за якою він відмовляється прибирати, не прибирання сміття, створення антисанітарії); претензію КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради від 08 грудня 2021 року № 151, в якій заявлено попередження про виселення у зв`язку з порушенням правил проживання у транзитному містечку; акт від 15 грудня 2023 року та доповідну про відмову отримати попередження про виселення; акт від 11 липня 2023 року, яким зафіксовано мешканцями транзитного містечка застосування ОСОБА_1 до іншого мешканця фізичної сили та заяву від мешканців транзитного містечка у кількості 40 осіб на ім`я міського голови Фісака А. П. з приводу допомоги у наведенні порядку, оскільки деякі мешканці транзитного містечка, в тому числі ОСОБА_1 , створюють умови, за яких проживання є нестерпним (крики, шум, образи); службову записку охоронця Герцена О. Й. на ім`я директора КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради з повідомленням про те, що ОСОБА_1 продовжує поводити себе нахабно, неодноразово будучі у стані, схожому на алкогольне сп`яніння, ображає коменданта охоронців та мешканців транзитного містечка, погрожує тим, які свідчили проти нього та його сім`ї. Ці докази були подані відповідачем до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву. Зазначене відповідає встановленому у пункті 1 частини першої статті 191 ЦПК України порядку подання доказів відповідачем.

80. Отже вказані докази підтверджують, що дії та бездіяльність ОСОБА_1 під час проживання у модульному містечку суперечать порядку тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку та загальним правилам добросусідства, дотримання яких є обов'язковою умовою для укладення нового договору для продовження його тимчасового розміщення в транзитному містечку. Доказів на підтвердження зміни поведінки та дотримання правил добросусідства позивачем не надано.

81. В контексті доводів касаційної скарги про непропорційність вжитого щодо нього заходу, втручання у право заявника на житло, колегія суддів зауважує наступне.

82. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, підсумовуючи висновки про застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

83. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

84. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

85. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

86. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

87. З урахуванням того, що протягом періоду проживання у транзитному містечку на території м. Нікополя ОСОБА_1 неодноразово порушував умови порядку тимчасового розміщення та правила добросусідства, працівники та мешканці транзитного містечка неодноразово та масово скаржилися на його дії та бездіяльність, водночас позивачу було запропоновано надання іншого тимчасового житла в будівлі по АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано не вбачав підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Пропорційність такого втручання у право ОСОБА_2 на житло обґрунтована як переважаючим суспільним інтересом (необхідністю забезпечення прав інших мешканців (внутрішньо переміщених осіб) транзитного містечка на належні умови проживання, дотриманням принципів законності та добросусідства), так і пропозицією з боку органів місцевого самоврядування про надання позивачу разом з дружиною альтернативного тимчасового житла.

88. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

89. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц,

від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

90. У частині доводів заяви виконавчого комітету Нікопольської міської ради про закриття касаційного провадження колегія суддів зауважує наступне.

91. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі та враховуючи доводи, якими заявник обґрунтовував підстави касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції, з огляду на важливість надання оцінки порядку забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб в умовах воєнного стану, оцінки балансу прав та інтересів при реалізації та припиненні такого права, колегія суддів в ухвалі від 23 червня 2025 року дійшла висновку про те, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

92. Під час касаційного розгляду справи, колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , однак оскаржуване судове рішення потребувало перевірки на предмет дотримання принципів легітимності та пропорційності втручання у право особи на житло з метою забезпечення єдності відповідної практики Верховного Суду.

93. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

94. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

95. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Яремчук Л. В.,які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Яремчук Людмила Валентинівна, залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: Р. А. Лідовець

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович