ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 182/8958/21
провадження № 61-5069 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Дніпропетровська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 12 квітня 2013 року
по 30 вересня 2013 року на підставі розпорядження Нікопольського міського голови Дніпропетровської області № 125-к вона працювала на посаді начальника відділу освіти та науки Нікопольської міської ради (далі - відділ освіти та науки Нікопольської МР). Вона звільнена з посади 30 вересня 2013 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
24 червня 2014 року Нікопольською міжрайонною прокуратурою Дніпропетровської області внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України (службова недбалість), та розпочато досудове слідство у кримінальному провадженні № 42014040490000012. 29 вересня 2014 року слідчим у межах указаного кримінального провадження їй оголошено про підозру у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення. 21 листопада 2014 року їй було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри і вручено відповідний обвинувальний акт.
Крім того, відділом освіти та науки Нікопольської МР у межах указаного кримінального провадження пред`явлено цивільний позов до неї про стягнення майнової шкоди у розмірі 97 543,00 грн.
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 16 грудня 2020 року у кримінальній справі № 182/3452/15-к, який залишено
без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2021 року,
її виправдано у зв`язку з тим, що не було доведено, що в її діяннях є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367
КК України. Цивільний позов відділу освіти та науки Нікопольської МР залишено без розгляду. Зазначена ухвала суду апеляційної інстанції залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року (провадження
№ 51-4320км21).
Вона перебувала під слідством і судом з вересня 2014 року по червень 2021 року, тобто 80 місяців.
Уважала, що діями органу досудового розслідування в особі слідчого
та прокурора, зокрема незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, їй завдано моральну шкоду, яка полягає у приниженні її честі
та гідності, ділової репутації, тривалих душевних стражданнях, погіршенні стану
її здоров`я, порушенні нормального життєвого ритму, соціальних зв`язків, руйнуванні кар`єрних планів.
Розмір відшкодування моральної шкоди повинен складати, на її думку,
1 170 000,00 грн, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення психологічної експертизи від 18 січня 2022 року № 1-18/01, який складено за її заявою судовим експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» (далі - висновок психологічної експертизи від 18 січня 2022 року № 1-18/01).
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду
у розмірі 1 170 000,00 грн, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 20 листопада 2023 року у складі судді Рунчевої О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 1 170 000,00 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з проведенням психологічної експертизи, в сумі 14 900,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право
на відшкодування моральної шкоди, так як вона безпідставно перебувала
під судом і слідством тривалий проміжок часу, що спричинило настання
для неї негативних наслідків. Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди
та її розмір доведено належними та достатніми доказами, відповідачами вказаного не спростовано. Відповідальність за відшкодування шкоди покладається на державу Україну.
Визначаючи розмір відшкодування шкоди, суд першої інстанції врахував,
що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у вересні 2014 року, а виправдано її вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2020 року,
який набрав чинності 01 червня 2021 року. Тобто ОСОБА_1 перебувала
під слідством і судом повних 80 місяців. Розмір мінімальної заробітної плати
з 01 січня 2023 року складав 6 700,00 грн. Тому гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , складає 536 000,00 грн. Збільшуючи цей розмір до суми, яка вказана у позові (1 170 000,00 грн), районний суд урахував
усі обставини справи, негативні наслідки, які настали для позивачки, висновок психологічної експертизи від 18 січня 2022 року № 1-18/01, принципи розумності, справедливості та співмірності.
Суд першої інстанції врахував відповідні норми ЦК України, Закону України
«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», прецедентну практику Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові позиції Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 20 листопада 2023 року у частині розміру моральної шкоди, стягнутої
з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , змінено. Зменшено цей розмір з 1 170 000,00 грн до 804 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки про наявність підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди, проте невірно визначено розмір такого відшкодування.
Апеляційний суд погодився з тим, що районний суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, мав підстави вийти за межі мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного законодавством. Проте, з урахуванням усім обставин справи, цей розмір повинен бути наближеним до мінімального.
Районним судом не враховано, що ОСОБА_1 не перебувала під вартою, запобіжні заходи відносно неї не обиралися. При цьому висновок психологічної експертизи від 18 січня 2022 року № 1-18/01 може бути доказом у справі, однак йому слід надавати оцінку в сукупності з іншими доказами й він не може бути єдиною підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд, керуючись принципами розумності, справедливості
та співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди слід збільшити з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом до півтора розміру, що становитиме 10 050,00 грн. Строк перебування ОСОБА_1
під слідством та судом становить загалом 80 місяців, тому розмір відшкодування моральної шкоди складає 804 000,00 грн.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику ЄСПЛ, судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржуване судове рішення змінити в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судом належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_1 постанову суду апеляційної інстанції не оскаржила в касаційному порядку.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано цивільну справу з суду першої інстанції.
У задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства
та прокуратури, не враховано відповідну судову практику Верховного Суду.
Судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема,
які регулюють питання відшкодування моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Визначаючи цей розмір, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи,
і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суди обґрунтовано вважали, що позивачка перебувала під судом і слідством
80 місяців, а тому мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 536 000,00 грн. ОСОБА_1 не надано доказів, які б вказували на наявність підстав для збільшення вказаного розміру відшкодування моральної шкоди.
При цьому кримінальне провадження відносно позивачки здійснювалося згідно
з вимогами законодавства, остання не оскаржувала дії посадових осіб в рамках кримінального провадження. Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом, а саме 804 000,00 грн, не відповідає обставинам справи та принципам справедливості, виваженості та розумності. Тому визначений судами розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з держави на користь позивача, слід зменшити до 536 000,00 грн.
Крім того, на території України введено правовий режим воєнного стану
й виконання судового рішення апеляційного суду не може мати перевагу
над фінансуванням заходів із забезпечення територіальної цілісності України.
Посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які слід урахувати при вирішенні спору.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лиханський В. О., подав
до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права,
а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,
суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити
у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5
ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен,
хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України
«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду
в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою
для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності
і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого
є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня
2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових
і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених
в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка
у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті
на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено,
що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели
до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається
з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування
під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин
з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер
і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі
(див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі
№ 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,
а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим,
ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити
до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,
а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи
її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності
та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року
у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні
з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування
під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,
так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19)
та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише
від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,
що позивачка перебувала під судом і слідством 80 місяців й мінімальний розмір моральної школи, що гарантований державою, складає 536 000,00 грн.
Вказана обставина визнається заявником касаційної скарги, а обставини,
які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності
їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються
в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників
(частина перша статті 82 ЦПК України).
Верховний Суд ураховує, що доводи касаційної скарги прокурора стосуються лише розміру моральної шкоди.
Судами вірно враховано вказаний строк перебування позивачки під слідством
і судом, мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»
(6 700,00 грн), і встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 536 000,00 грн.
При цьому суди вірно зазначили про те, що визначений законом розмір
відшкодування моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою.
Суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Разом із цим, суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 стягнув
на її користь моральну шкоду у розмірі, який було вказано у позові, а саме - 1 170 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи апеляційну скаргу прокурора, зменшив цей розмір відшкодування моральної шкоди до 804 000,00 грн. Апеляційний суд керувався засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходив
із установлених фактичних обставин даної справи.
Отже, вирішуючи спір, суд зробив вірний висновок про наявність у позивачки права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального права
при вирішенні спору, зокрема норми вищевказаного Закону та ЦК України,
що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Суд апеляційної інстанції, установивши всі фактичні обставини справи, вірно вважав, що позивачці було завдано моральну шкоду, нею обґрунтовано обставини її завдання. Дослідивши у сукупності наявні у матеріалах справи докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування
ОСОБА_1 моральної шкоди у відповідному розмірі.
При цьому позивачка постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржила.
Надаючи оцінку доводам прокурора у цій частині, Верховний Суд наголошує,
що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, що прокурору повинно бути відомо. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня
2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19).
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року
у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), разом із іншим, вказано, що мінімальний розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,
так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням усіх обставин справи та доказової бази, обґрунтовано збільшив розмір відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд погоджується з такими висновками.
Верховний Суд указує, що апеляційний суд, обґрунтовуючи підстави
для збільшення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, фактично погодився з визначеним районним судом мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди й одночасно безпідставно зазначив про те, що розмір відшкодування моральної шкоди слід збільшити з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом до півтора розміру, хоча повинен був лише обґрунтувати необхідність збільшення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який вірно обчислено, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Разом із цим, указане не вплинуло
на правильність висновків апеляційного суду по суті спору, а тому не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. При цьому
в силу положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на введення в Україні правового режиму воєнного стану, так як указане не має відношення до розгляду цієї справи, незаконні дії щодо ОСОБА_1 вчинені до цих подій.
Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. Судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою
для скасування чи зміни судового рішення.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, чи його зміни, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити
без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць