Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 183/1983/19
провадження № 61-1089св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс»,
третя особа - Уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Біла Ірина Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», третя особа - уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Біла Ірина Володимирівна, про визнання припиненим кредитного договору
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненим з 24 грудня 2012 року кредитний договір № 859808/ФЛ, укладений 28 липня 2008 року між ним і «КБ «Надра»), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 28 липня 2008 року між ним і ВАТ «КБ «Надра» був укладений кредитний договір № 859808/ФЛ, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 106 704,00 грн строком до 12 липня 2018 року зі сплатою за користування кредитом 18 % річних.
Додатковою угодою від 28 липня 2008 року № 1 до кредитного договору внесені зміни в частині списання з рахунка позичальника коштів на користь банку.
13 листопада 2012 року банк звернувся до нього з письмовою вимогою № 5-3-03755, в якій вимагав достроково виконати умови кредитного договору та протягом 30 днів погасити заборгованість за кредитним договором. Зазначену вимогу він отримав 23 листопада 2012 року.
Пред`явивши таку вимогу, банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 12 липня 2018 року на 24 грудня 2013 року, внаслідок чого змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. Кредитор також втратив право нараховувати проценти, комісійні та неустойку, оскільки після направлення вимоги про дострокове погашення кредиту такі нарахування та стягнення вважаються нарахованими поза строком дії кредитного договору.
Крім того, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у справі № 183/3504/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» визнано припиненим договір поруки. Цим самим рішенням встановлено, що, направляючи поручителю вимогу про дострокове погашення кредитного договору, банк змінив строк виконання основного зобов`язання на 23 грудня 2012 року. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 04 серпня 2020 року у зв`язку з набуттям права вимоги за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги від 15 травня 2020 року № GL3N017513 замінив ПАТ «КБ «Надра» його правонаступником -Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» (далі - ТОВ «Спектрум Ессетс»).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 01 березня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки припинення кредитних зобов`язань можливе за умов повного погашення кредиту. Водночас позивач не надав доказів на підтвердження цього, а тому відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання не можуть бути визнані припиненими. Крім того наявність судової цивільної справи щодо стягнення заборгованості за спірним кредитним договором також унеможливлює визнання таких кредитних правовідносин між цими сторонами припиненими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що хоча в рішенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року і встановлений факт отримання 23 листопада 2012 року ОСОБА_1 досудової вимоги ПАТ «КБ «Надра» щодо дострокового погашення заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання цієї вимоги, це не є підставою для припинення кредитних зобов`язань в цілому, а стосується лише нарахування банком поза межами строку дії договору, який в спірному випадку сплинув 24 грудня 2012 року, процентів за невиконання грошового зобов`язання.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження рішення зазначив, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18 та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 643/16336/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 473/825/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 186/1974/14, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 17 жовтня 2018 року у справі № 203/310/13.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а кредитор втратив можливість нарахування та стягнення процентів за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.
Помилковим є також посилання суду як на підставу відмови у задоволенні позову на перебування на розгляді іншої цивільної справи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , оскільки у цій справі позивач просив визнати припиненим саме кредитний договір, строк його дії, а не припиненими кредитні правовідносини, як це зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
У травні 2022 року ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку. При цьому зазначило, що позивач не надав доказів виконання зобов`язань з погашення кредиту і сплати процентів за користування ним, а тому немає обставин, які вказували б на припинення кредитного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 квітня 2022 року справа № 183/1983/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 28 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого стало ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 859808/ФЛ, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 106 704,00 грн на споживчі цілі, на придбання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Кредитний договір укладався строком до 12 липня 2018 року, а за користування кредитом передбачено сплату 18 % річних.
13 листопада 2012 року ПАТ «КБ «Надра»звернулося до позичальника з письмовою вимогою № 5-3-03755, в якій вимагав достроково виконати умови кредитного договору та протягом 30 днів погасити заборгованість. Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримав 23 листопада 2012 року.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 липня 2008 року № 859808/ФЛ, укладеним між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
У цій справі позивач звернувся з позовом про визнання кредитного договору припиненим.
Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997 1008 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21).
Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Отже, позовна вимога про визнання припиненим кредитного договору не може бути задоволена саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, який не передбачений законом.
Частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, оскільки саме з цих підстав суди мали б відмовити у позові.
Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов