Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 183/5854/16
провадження № 61-6858св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І. Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, ОСОБА_2 , Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська, Міністерство оборони України,
за участю - прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року у складі судді Парфьонова Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2019 рокуу складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (далі - КЕВ м. Дніпропетровська), Міністерства оборони України, просила:
визнати недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради Новомосковського району за адресою: АДРЕСА_1 та укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки;
визнати дії та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними;
визнати припиненим з 03 березня 2011 року право користування земельною ділянкою, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська;
визнати право ОСОБА_1 на укладання з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки рекреаційного призначення загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обгрунтований тим, що 17 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з заявою від 11 травня 2016 року вх. № 4431/0/1-16 про передачу в оренду земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої за межами населеного пункту на території Черкаської селищної ради Новомосковського району, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, для обслуговування належного їй на праві власності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з наступним укладанням договору оренди.
У заяві позивач зазначила, що 02 березня 2011 року вона за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом, придбала у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - заміську базу відпочинку « Тихоніно », яка розташована за межами населеного пункту за вказаною адресою.
Право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Новомосковському районному комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», реєстраційний номер 17522606. На вказаній земельній ділянці, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, розташовані котеджі № 1 та № 8 , власником яких є позивач, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08 вересня 2014 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2016 року № 52229256, виданою Новомосковським міськрайонним управлінням юстиції Дніпропетровської області.
Згідно із свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 11 грудня 2015 року, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 грудня 2015 року, індексні номери 49610223 та 49618109, ОСОБА_1 також є власником котеджів № 4 та № 6 , розташованих за тією ж адресою на земельній ділянці, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011.
Листом від 14 червня 2016 року № 20-2660/0/2-16 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача.
Рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про відмову у наданні позивачу в оренду земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, на території Черкаської селищної ради Новомосковського району є необґрунтованим, неправомірним, тому підлягає визнанню недійсним, а дії та бездіяльність відповідача щодо прийняття відповідного рішення - незаконними.
Прийнявши оскаржуване рішення, відповідач не взяв до уваги, що позивач є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яку просила передати їй в оренду. На момент набуття ОСОБА_1 права власності на заміську базу відпочинку « Тихоніно », 02 березня 2011 року, у продавця ОСОБА_2 спірна земельна ділянка перебувала у користуванні на підставі договору оренди.
На спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості, які перебувають у власності позивача, що відповідно до пункту «е» частини першої статті 141 ЗК України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а також враховуючи відсутність вимог законодавства про необхідність отримання згоди землекористувача на припинення такого користування відповідач неправомірно прийняв оскаржуване рішення за відсутності такої згоди.
Отже, з моменту набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці, право користування всіх попередніх землекористувачів припиняється відповідно до закону. Тому у відповідача не було правових підстав для відмови позивачу передати спірну земельну ділянку у її користування.
Посилання відповідача на необхідність отримання згоди попередніх землекористувачів спірної земельної ділянки та вилучення її з їх користування з метою надання її позивачу в оренду є незаконним.
Бездіяльність відповідача щодо застосування пункту «е» частини першої статті 141 ЗК України під час розгляду відповідного питання, його відмова передати спірну земельну ділянку в оренду позивачу та укласти з нею договір порушує право ОСОБА_1 на вільне володіння, розпорядження та користування своїм майном, що розташоване на спірній земельній ділянці.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації без номеру та дати про неможливість прийняти рішення про передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки та укласти з нею договір оренди земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташовану на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано дії Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними. В іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з Дніпропетровської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 102,40 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року у справі № 22-ц/774/1626/16 визнано договір оренди земельної ділянки, площею 4,2 га, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ОСОБА_2 , кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, недійсним, зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку належному землекористувачеві - КЕВ м. Дніпропетровська.
Суди виходили з того, що оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів набуття ОСОБА_2 права оренди земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку « Тихоніно », то відсутні підстави для задоволення її вимог, а саме про визнання припиненим з 03 березня 2011 року права користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська, визнання права ОСОБА_1 на укладання з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією договору оренди цієї земельної ділянки, а також укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки. Позивач також не надала доказів щодо обсягу та умов договору оренди спірної земельної ділянки, які були встановлені для попереднього землекористувача.
Щодо визнання недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, то суди зазначили, що після розгляду заяви позивача Дніпропетровська обласна державна адміністрація прийняла рішення, про яке повідомила позивача листом про фактичну відмову у прийнятті рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки. Згідно зі змістом листа Дніпропетровської обласної державної адміністрації «Про розгляд заяви» відповідач не прийняв належним чином мотивоване та обґрунтоване рішення щодо надання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки або про відмову в укладенні такого договору відповідно до статті 124 ЗК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину першу статті 120, пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України, неправильно витлумачили частину другу статті 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, не здійснили належної оцінки доказів у справі.Отже, суди незаконно відмовили у позові.
Суди не взяли до уваги, що позивач є єдиним власником заміської бази «Тихоніно», право власності на яку зареєстровано за нею 03 березня 2011 року.
Суди не звернули уваги, що набуття особою права власності на нерухоме майно є імперативною та безумовною підставою для припинення права користування земельною ділянкою всіх попередніх землекористувачів, на якій така нерухомість перебуває. Припинення права землекористування відбувається автоматично для всіх попередніх користувачів перед набувачем власності.
Суди не взяли до уваги практику Верховного Суду, викладену у постановах від 15 лютого 2018 року, справа № 921/88/17, від 14 лютого 2018 року, справа № 923/336/17.
Суди не врахували, що станом на дату купівлі позивачем відповідного нерухомого майна у ОСОБА_2 було право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди.
Суди не навели жодної правової підстави відмови у задоволенні позовної вимоги щодо припинення права користування у інших, ніж ОСОБА_2 , попередніх землекористувачів.
Суди порушили принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, закріплений нормами права, оскільки земельна ділянка перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Зазначила, що у справі № 183/6747/13-ц встановлено про не набуття чинності акта на право постійного користування земельною ділянкою, бланк серії Б № 020061 1988 року, оскільки такий не був зареєстрований.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до постанови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року у справі № 2-а-448/08 відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області зобов`язано вилучити земельну ділянку, площею 4,3 га, розташовану на АДРЕСА_1 зі складу земель оборони і перевести її в землі запасу для рекреаційних цілей та зобов`язано Новомосковську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_2 договір оренди цієї земельної ділянки (т. 1, а. с. 90-91).
15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та громадянином ОСОБА_2 укладений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, загальною площею 4,2 га, на АДРЕСА_1 , строком на 49 років.
01 березня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у справі №2-а-448/08 задовольнив апеляційну скаргу Новомосковського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області, скасував постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року, у позові ОСОБА_2 до Новомосковської районної державної адміністрації та відділу земельних ресурсів Новомосковської райдержадміністрації про зобов`язання вчинити дії відмовив.
02 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна - заміської бази « Тихоніно », яка розташована на земельній ділянці, загальною площею 4,2 га, на АДРЕСА_1 .
17 травня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_1 головою Новомосковської районної державної адміністрації видане розпорядження № 290-р-11, згідно з пунктом 2 якого договір оренди земельної ділянки, укладений з ОСОБА_2 від 15 липня 2008 року, припиняє свою дію. Пунктами 1 та 3 цього розпорядження визначено, що договір оренди земельної ділянки укладається з громадянкою ОСОБА_1 , яку зобов`язано протягом року виготовити технічну документацію.
04 серпня 2011 року розпорядженням голови Новомосковської районної державної адміністрації № 439-р-11 внесені зміни до розпорядження від 17 травня 2011 року № 290-р-11 шляхом виключення з нього 1-го та 3-го пунктів.
Відповідно до повідомлення Новомосковської районної державної адміністрації договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,2 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , повторно не укладався.
16 серпня 2011 року за результатами перевірки, проведеної фахівцями відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, констатовано належність вказаної земельної ділянки, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, загальною площею 4,2 га, на АДРЕСА_1 до земель Міністерства оборони України.
Ці обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року, апеляційне провадження №22-ц/774/1626/16, у справі за позовом Дніпропетровського прокурора за наглядом за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах Міністерства оборони, КЕВ м. Дніпропетровська до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсними та зобов`язання вчинити дії, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 09 квітня 2013 року.
У справі №183/6747/13-а суд також встановив, що укладання договору оренди спірної земельної ділянки від 15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ОСОБА_2 стало можливим згідно з постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року у справі №2-а-448/08, якою відділ земельних ресурсів Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області зобов`язано вилучити зазначену земельну ділянку, площею 4,3 га, розташовану на АДРЕСА_1 зі складу земель оборони і перевести її в землі запасу для рекреаційних цілей, зобов`язано Новомосковську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області укласти з ОСОБА_2 оскаржуваний прокурором договір оренди зазначеної земельної ділянки. Надалі постанова Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2008 року у справі №2-а-448/08 скасована постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, у позові ОСОБА_2 до Новомосковської районної державної адміністрації та відділу земельних ресурсів Новомосковської райдержадміністрації про зобов`язання вчинити дії відмовлено.
Відповідно до державного акта на право користування землею від 1988 року спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена до земель оборони, належить на праві постійного користування КЕВ м. Дніпропетровська, який відповідно до статті 149 ЗК України згоди на її вилучення не надавав, таку згоду не надало і Міністерство оборони України.
Згідно з рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року у справі № 22-ц/774/1626/16, яке набрало законної сили, договір оренди земельної ділянки, площею 4,2 га, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області і ОСОБА_2 , кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, визнано недійсним та зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, площею 4,2 га, розташовану на АДРЕСА_1 належному землекористувачеві - КЕВ м. Дніпропетровська.
У договорі купівлі-продажу нерухомого майна - заміської бази «Тихоніно» від 02 березня 2011 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зазначено, що майно, що відчужується, розташоване на земельній ділянці, загальною площею 4,2 га на АДРЕСА_1 , рекреаційного призначення, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, яка перебуває в користування ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 15 липня 2008 року, укладеного з Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області.
29 серпня 2014 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 2 (котедж А-2, огорожа №1), загальною площею 73,9 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , 08 вересня 2014 року видане свідоцтво про право власності, індексний номер 26508904.
29 серпня 2014 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 2 (котедж А-2, огорожа №1), загальною площею 73,9 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , 08 вересня 2014 року видане свідоцтво про право власності, індексний номер 26513268.
29 серпня 2014 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 2 (котедж А-2, огорожа №1), загальною площею 73,9 кв. м, житловою площею 23,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 , 08 вересня 2014 року видане свідоцтво про право власності, індексний номер 26517409.
29 серпня 2014 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 2 (котедж А-2, огорожа №1), загальною площею 73,9 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , 08 вересня 2014 року видане свідоцтво про право власності, індексний номер 26526122.
18 листопада 2015 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 4 (котедж А-2, навіс Б, огорожа №1), загальною площею 146 кв. м, житловою площею 59,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , 11 грудня 2015 року видане свідоцтво про право власності індексний номер 49605202.
18 листопада 2015 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 6 (котедж А-2, навіс Б, огорожа № 1), загальною площею 155,9 кв. м, житловою площею 71,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , 11 грудня 2015 року видане свідоцтво про право власності, індексний номер 49617342.
26 січня 2016 року за позивачем зареєстроване право власності на котедж № 8 , загальною площею 164,6 кв. м, житловою - 74,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
17 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з заявою від 11 травня 2016 року № 4431/0/1-16 про передачу в оренду земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої за межами населеного пункту на території Черкаської селищної ради Новомосковського району, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, для обслуговування належного їй на праві власності нерухомого на АДРЕСА_1 з наступним укладенням договору оренди (т.1, а. с. 11).
У заяві № 4431/0/1-16 позивач зазначила, що 02 березня 2011 року вона за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом, придбала у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - заміську базу відпочинку « Тихоніно », яка розташована за межами населеного пункту на АДРЕСА_1 ; право власності на цей об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Новомосковському районному комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» за реєстраційним № 17522606; на цій земельній ділянці, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, розташовані котеджі № 1, № 4 , № 6 та котедж № 8 , власником яких вона є.
Листом Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 14 червня 2016 року № 20-2660/0/2-16 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість прийняти рішення щодо передачі в оренду запитуваної земельної ділянки, оскільки наявні розбіжності щодо статусу земельної ділянки, а також щодо особи землекористувача (т. 1, а. с. 12-14).
Згідно з листом від 14 червня 2016 року № 20-2660/0/2-16 порядок прийняття рішення та надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України. Згідно з даними з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ділянка площею 4,2 га, відноситься до земель рекреаційного призначення і значиться в оренді. За результатами розгляду судової справи № 2-3960/12 договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та Новомосковською райдержадміністрацією від 15 липня 2008 року визнано недійсним та зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути земельну ділянку належному користувачеві - КЕВ м. Дніпропетровська. За Міністерством оборони України обліковується земельна ділянка 45,0 га військового містечка № 6, в яку входить земельна ділянка, площею 4,2 га, на території Черкаської селищної ради Новомосковського району на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, серії Б № 020061 від 1988 року. Міністерство оборони України не має правових підстав для надання згоди на припинення права користування цією земельною ділянкою. Відповідно до листа Управління Держземагентства у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року № 0-406-0.5-1574/2-15 (копія додається) в Управлінні відсутній оригінал вказаного державного акта та Книга реєстрації, що не дає можливості підтвердити його реєстрацію та чинність (т. 1, а. с. 12-14).
Відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі №804/8400/16 за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ПАТ «Акціонерний банк «РадаБанк», ТОВ «Підприємство Будвироби», апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року скасовано, позов задоволено частково, визнано протиправними таскасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті державним реєстратором Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, від 08 вересня 2014 року, індексні номери: 15639364; 15635516; 15637748 та 15644528 щодо котеджу № 2, від 11 грудня 2015 року 26977948 та 26983138 щодо котеджів №4 та №6 відповідно, від 28 січня 2016 року 27974480 щодо котеджу № 8 на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 147-152).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, тому підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд зазначає, що позивач просить повністю скасувати оскаржувані судові рішення, проте доводи в частині задоволення позову відсутні. Водночас суд касаційної інстанції виходить за доводи касаційної скарги, оскільки всі позовні вимоги є взаєпомов`язаними, в частині задоволення позову суди неправильно застосували норми матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що з огляду на положення статей 15 16 ЦК України суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, а особа, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, має право застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Вирішуючи спір з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, суд має з`ясувати, чи має особа відповідне право або інтерес та чи були вони порушені.
Щодо визнання недійсним рішенняДніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку та визнання дії та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації незаконними
Звернувшись із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема: визнати недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати їй в оренду земельну ділянку рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 та укласти з нею договір оренди земельної ділянки; визнати дії та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними.
Як на підставу позову посилалася, зокрема на те, що рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про відмову у наданні позивачу в оренду земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, на території Черкаської селищної ради Новомосковського району є необґрунтованим, неправомірним, тому підлягає визнанню недійсним, а дії та бездіяльність відповідача щодо прийняття відповідного рішення - незаконними. Отже, позивач вказувала одночасно на неправомірність дій та бездіяльність дій відповідача щодо прийняття рішення про надання їй в оренду земельної ділянки.
Суд першої інстанції визнав незаконним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації без номеру та дати про неможливість прийняти рішення про передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки та укласти з нею договір оренди земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташовану на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 , визнав дії Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними.
Задовольнивши позов у цій частині, суди виходили з того, що Дніпропетровська обласна державна адміністрація прийняла рішення, про яке повідомила позивача листом про відмову у прийнятті рішення щодо передачі в оренду запитуваної земельної ділянки. Відповідно до статті 124 ЗК України відповідач не прийняв мотивоване та обгрунтоване рішення щодо надання дозволу на укладання договору оренди земельної ділянки або про відмову в його укладанні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.
З висновками судів не можна погодитися, з огляду на таке.
Дійшовши висновку про задоволення позову в цій частині, з урахуванням встановлених обставин справи та відмови в позові в іншій частині позову, суди не мотивували, які саме дії чи бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації порушили право позивача на укладення договору оренди, чому рішення відповідача про неможливість укласти договір оренди є незаконним, якщо суд відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання припиненим права користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська та визнання права ОСОБА_1 на укладання договору оренди цієї земельної ділянки.
В оскаржуваних судових рішеннях мотиви визнання незаконним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації без номеру та дати про неможливість прийняти рішення про передачу в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки та укласти з нею договір оренди земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташовану на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 зводяться до цитування норм матеріального права, а саме статей 116 120 123 124 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Визнавши дії Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними суд першої інстанції не виклав висновки, які саме дії відповідача свідчать про неналежний розгляд заяви позивача щодо надання в оренду земельної ділянки, не зазначив жодної норми матеріального права, яка регулює такі правовідносини.
Суд апеляційної інстанції у постанові виклав встановлені судом першої інстанції обставини справи та повторив цитати норм матеріального права, без викладення висновків та мотивів ухваленого судового рішення.
Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції з прав людини (далі - Конвенція) передбачає право особи на судове рішення, яке є належно вмотивованим. Звичайне цитування норм закону не є правовим обгрунтуванням судового рішення, яке є інтелектуальною правозастосовною діяльністю, що матеріалізуються у тексті судового рішення.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, щоб мати ознаки високої якості, судове рішення повинно сприйматися сторонами у справі та суспільством у цілому як результат правильного застосування юридичних норм, справедливого судового процесу та належної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно виконаним.
Верховний Суд виходить з підстав позову, встановлених обставин справи, оцінки доказів у справі, зробленої судами, та зазначає таке.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина перша статті 19 Конституції України).
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (стаття 118 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Згідно із частиною першою статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.
Згідно з пунктом 36 Типового регламенту місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. N 2263 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 р. N 1270) порушені у зверненнях громадян питання розглядаються головою місцевої держадміністрації або його заступником (відповідно до розподілу обов`язків), керівником апарату, керівником відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації. Відповіді на звернення громадян готують структурні підрозділи місцевої держадміністрації або її апарату.
Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Згідно з частинами другою - третьою статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно зіпунктом «е» статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Відповідно до частин першої, шостої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.
Згідно зі статтею 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 бажала отримати в оренду земельну ділянку відповідно дочастини третьою статті 7 Закону, статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Звертаючись з заявою від 17 травня 2016 року про укладення договору оренди земельної ділянки, посилалася на те, що згідіно з договором купівлі- продажу нерухомого майна придбала у ОСОБА_2 заміську базу відпочинку, у такому разі відповідно до статей 123 134 ЗК України для укладення договору оренди земельні торги не проводяться.
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України до заяви ОСОБА_1 не надала згоди землекористувача на вилучення спірної земельної ділянки, відповідно до статті 149 ЗК України, оскільки відповідно до державного акта на право користування землею від 1988 року за цільовим призначенням ця земельна ділянка віднесена до земель оборони та належить на праві користування КЕВ м. Дніпропетровська.
У матеріалах справи відсутня інформація щодо вирішення питання про вилучення у землекористувача спірної земельної ділянки відповідно до статті 149 ЗК України або добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою згідно зі статтею 142 ЗК України.
Суди не надали належну оцінку рішенню відповідача, про яке він повідомив позивача листом, виклавши мотиви такого рішення.
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (березень 2011 року), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до статті 377 ЦК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (березень 2011 року), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження №14-47цс20 ).
Відмовивши в позові в іншій частині суди дійшли висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів набуттяОСОБА_2 права оренди земельної ділянки, на якій розташована база відпочинку « Тихоніно », а також на підтвердження обсягу та умов договору оренди земельної ділянки, які були встановлені для попереднього, перед ОСОБА_1 , землевласника, виконання судового рішення в частині повернення спірної земельної ділянки належному землекористувачеві - КЕВ м. Дніпропетровська (м. Дніпро).
У рішенні Дніпропетровської обласної державної адміністрації «Про розгляд заяви» з посиланням на норми матеріального права та судове рішення у справі № 2 -3960/12 викладено мотиви, чому не можливо прийняти рішення про надання в оренду земельної ділянки позивачу, а саме з урахуванням розбіжностей щодо статусу земельної ділянки та особи землекористувача. Висновки відповідача зводяться до неможливості вирішення питання про надання в оренду позивачу земельної ділянки, про що вказав суд першої інстанції, відмовивши в позові в іншій частині, зазначивши, що не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення такого права з боку відповідачів.
З огляду на зміст судового рішення про відмову в позові в частині визнання припиненим з 03 березня 2011 року права користування земельною ділянкою, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська; визнання права ОСОБА_1 на укладання з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією договору оренди земельної ділянки рекреаційного призначення загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 , Верховний Суд зазначає, що висновок судів в частині задоволення позову є необгрунтованим та нелогічним.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради Новомосковського району за адресою: АДРЕСА_1 та укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки; визнання дій та бездіяльності Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними.
Судові рішення в частині задоволення позову не відповідають нормам матеріального права, які регулюють порядок надання в оренду земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги про незастосування судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України є необгрунтованими, оскільки суди встановили, що у попереднього власника нерухомості, яке набула у власність позивач, відсутнє право оренди на спірну земельну ділянку.
З огляду на викладене судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в частині визнання недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 та укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки; визнання дій та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними.
Щодо вимог про визнання припиненим з 03 березня 2011 року право користування земельною ділянкою загальною площею 4,2 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, КЕВ м. Дніпропетровська та визнання права ОСОБА_1 на укладання з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією договору оренди спірної земельної.
Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що на момент набуття нею права власності на заміську базу відпочинку « Тихоніно » 02 березня 2011 року у ОСОБА_2 спірна земельна ділянка перебувала у користуванні на підставі договору оренди.
У травні 2016 року позивач звернулась до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові у цій частині, суди виходили з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу та умов договору оренди земельної ділянки, які були встановлені для попереднього землекористувача, перед ОСОБА_1 , а також виконання судового рішення в частині повернення спірної земельної ділянки площею. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 17 березня 2017 року у Реєстрі прав власності на нерухоме майно здійснено реєстрацію скасування права власності позивача на котеджі № № 2 , 4 , 6, 8 на АДРЕСА_1 , відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі № 804/8400/16.
Суди обгрунтовано відмовили у позові у цій частині, з огляду на таке.
Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (березень 2011 року), якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон)).
Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону).
Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком, спорудою після їх набуття.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц.
Частиною другою статті 120 ЗК України закріплено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.
Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається відповідно до прямої норми закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
Отже, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року у справі за справі за позовом Дніпропетровського прокурора за наглядом за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах Міністерства оборони, КЕВ м. Дніпропетровська до Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсними та зобов`язання вчинити дії, визнано договір оренди земельної ділянки площею 4,2 га, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений 15 липня 2008 року між Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області і ОСОБА_2 , кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, недійсним та зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку належному землекористувачеві - КЕВ м. Дніпропетровська.
Згідно з рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року у справі № 2-а-448/08 правової підстави для укладення договору оренди не було.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
З урахуванням підстав позову, встановлених обставин, суди обгрунтовано відмовили у позові у цій частині, оскільки правової підстави, визначеної частиною третьою статті 7 Закону, статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, на час звернення позивача до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки не було.
Доводи касаційної скарги, що набуття особою права власності на нерухоме майно є імперативною та безумовною підставою для припинення права користування земельною ділянкою, на якій така нерухомість перебуває, у всіх попередніх землекористувачів, а припинення права землекористування відбувається автоматично для всіх попередніх користувачів перед набувачем власності, є необгрунтованими, оскільки на момент купівлі-продажу позивачем майна у попереднього власника цього майна ОСОБА_2 був відсутній договір оренди земельної ділянки.
Доводи касаційної скарги не містять аргументів на підтвердження порушення прав позивача, не спростовують висновки судів щодо застосування норм матеріального права з урахуванням встановлених обставин справи в цій частині.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги практику Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки у цій справі обставини відмінні, ніж у справах, на які посилається позивач.
Доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права та незгоди із судовими рішеннями у справі. Водночас Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги у позові відмовлено, то розподіл судових витрат не провадиться.
Керуючись статтями 400, 409, 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року в частині визнання недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 та укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки; визнання дій та бездіяльності Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними, скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.
У позові ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, Міністерства оборони України про визнання недійсним рішення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про незаконну відмову передати в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 4,2 га, розташованої на території Черкаської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 та укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки; визнання дій та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо розгляду та прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 незаконними, відмовити.
В іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко