30.07.2023

№ 185/11899/15-ц

Постанова

Іменем України

27 липня 2023 року

м. Київ

справа № 185/11899/15

провадження № 61-17450св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року у складі судді Бабій С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т.П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК»), про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Позов обґрунтований тим, що 25 листопада 2012 року близько 15:00 год. На вул. Карла Маркса в м. Павлограді Дніпропетровської області біля будинку № 90 був здійснений наїзд автомобіля марки «Опель-Вектра-А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1 . За цим фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості від 25 листопада 2012 року за № 12012040370000223 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 276 КК України. 21 листопада 2015 року винесено постанова про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

11 березня 2016 року він звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування, але 06 квітня 2016 року йому було відмовлено у виплаті.

У результаті цієї ДТП йому заподіяні тілесні ушкодження, він переніс хірургічні втручання, тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах. У зв`язку з отриманими ушкодженнями та їх наслідками позивачу йому встановлено інвалідність.

Відповідно до висновку експерта від 20 березня 2017 року № 67 йому встановлено 80 % втрати загальної та професійної працездатності. Встановлена втрата працездатності є наслідком отриманої 25 листопада 2012 року черепно-мозкової травми.

Сума втраченого заробітку (доходу) позивача внаслідок зменшення працездатності за період з 25 листопада 2013 року до 25 травня 2017 року становить 305 353,36 грн.

Вважає, що з дня розгляду справи в суді стягнення втраченого заробітку необхідно здійснювати з ОСОБА_2 щомісячно безстроково в розмірі 12 800,00 грн.

На лікування він витратив 35 961,14 грн. Крім цього, він поніс витрати на проведення судово-медичної експертизи.

Згідно з полісом від 17 квітня 2012 року № АВ/6167021 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом, застрахована у ПрАТ «УПСК». Діями ОСОБА_2 йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, пов`язаних з ушкодженням його здоров`я, яку він оцінив у розмірі 200 000,00 грн.

Уточнивши позов, просив:

- солідарно стягнути з ОСОБА_2 , ПрАТ «УПСК» на свою користь витрати на лікування в розмірі 35 061,11 грн, втрачений заробіток за період часу з 25 листопада 2013 року по день розгляду справи в суді (станом на 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн);

- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь з дня постановлення рішення суду безстроково втрачений заробіток в розмірі до 12 800,00 грн щомісячно, а також 200 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 витрати на лікування в розмірі 31 061,11 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток за період часу з 25 листопада 2013 року до 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з дня постановлення рішення суду безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800,00 грн щомісячно. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7 000,00 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової експертизи в розмірі 5 523,18 грн. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати позивачу: витрати, понесені ним на лікування в розмірі 31 061,00 грн, що підтверджено розрахунками та чеками на придбання лікарських засобів; 395 353,36 грн втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності, на підставі статті 1197 ЦК України та безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800,00 грн щомісячно; 7 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, з урахуванням грубої необережності потерпілого.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року змінено та виключено з резолютивної частини рішення посилання на солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на лікування в розмірі 31 061,11 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційного суду мотивоване тим, що доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на лікування в розмірі 31 061,11 грн, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково вказав про солідарне стягнення цієї суми, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини посилання на солідарне стягнення.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року (провадження

№ 61-16136св18) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив з того, що погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову до страхової компанії, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позивач не пропустив встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) строк для звернення із заявою про страхове відшкодування, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, заявленого ОСОБА_1 до страхової компанії.

Суд апеляційної інстанції не з`ясував в межах якої страхової суми відповідає страхова компанія за спричинену відповідачу шкоду, чи розмір шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, адже у разі його перевищення відповідальність покладається на винну особу в межах різниці між страховою виплатою та завданою шкодою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року в частині відмови у повному обсязі у позову ОСОБА_1 до ПАТ «УПСК» про стягнення грошових сум; в частині стягнення з ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 витрат на лікування в сумі 31 061,11 грн - скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення грошових сум задоволено частково.

Стягнено з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 31 061,11 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до статті 1187 ЦК України головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від наявності в його діяннях вини.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «УПСК».

ДТП 25 листопада 2012 року відбулася за участі джерела підвищеної небезпеки під керуванням ОСОБА_2 , унаслідок якої позивачу завдано ушкодження здоров`я.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про існування підстав для стягнення з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 31 061,11 грн, що складається з витрат, понесених позивачем на лікування в сумі 35 061,14 грн, з відрахуванням 4 000,00 грн, які ОСОБА_2 добровільно передав на лікування позивача, що визнано вказаними особами.

Стягнення зазначеної вище суми, яка не перевищує ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, за полісом від 17 квітня 2012 року №АВ/6167021 зі страхувальника ОСОБА_2 не відповідає меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а згідно з частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого у такому випадку не враховується.

Відповідно до висновку експерта від 20 березня 2017 року № 67 ОСОБА_1 встановлено 80 % втрати загальної та професійної працездатності. Втрата працездатності є наслідком отриманої 25листопада 2012 року черепно-мозкової травми та знаходиться з травмою в прямому причинно-наслідковому зв`язку.

Відповідно до довідки з місця роботи ОСОБА_1 з 03 травня 2012 року до 31 березня 2013 року працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на посаді техніка, середньомісячний заробіток становив 1 119,88 грн за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я позивача.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (частина перша статті 1202 ЦК України).

Суд першої інстанції правильно стягнув із завдавача шкоди на користь позивача втрачений заробіток внаслідок тимчасової втрати працездатності, на підставі статті 1197 ЦК України та безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800,00 грн щомісячно за період з 25 листопада 2013 року до 25 травня 2017 року.

Враховуючи характер та ступінь моральних страждань позивача, відчуття фізичного болю та необхідність організації життя у зв`язку з ушкодженням здоров`я, одержаною інвалідністю, суди дійшли висновку про відшкодування моральної шкоди.

Крім того, на користь позивача підлягає стягненню вартість проведення судової експертизи у розмірі 5 523,18 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку за період з 25 листопада 2013 року до 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн, з дня постановлення рішення суду безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800,00 грн щомісячно, у відшкодування моральної шкоди 7 000,00 грн та витрат на проведення судової експертизи в розмірі 5 523,18 грн, та ухвалити у справі у вказаній частині нове судове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована таким. Згідно з постановою слідчого Павлоградського ВП ГУ НПУ області від 21 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 листопада 2012 року за №112012040370000223 за ознаками частини другої статті 286 КК України, провадження закрито з підстав відсутності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Суди зазначеного не врахували, не встановили причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_2 , який керував автомобілем, настанням ДТП та отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, усупереч статей 1166 1187 ЦК України помилково дійшли висновку про обов`язок ОСОБА_2 відповідати за завдання позивачу шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 , суди усупереч статті 1193 ЦК України не врахували ступінь вини ОСОБА_1 та його грубу необережність, що полягає у недотриманні правил безпеки руху, та усупереч статті 1204 ЦК України не з`ясували, чи питання того, чи зросла працездатність позивача на момент розгляду справи.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, статей 23 1166 1187 1193 1195 1197 1204 ЦК України.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2022 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів ОСОБА_2 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що обставини наявності чи відсутності в діях водія ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, не вдалось встановити, тому твердження відповідача про те, що шкоду завдано не з його вини, а з вини позивача, є необґрунтованим. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану унаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача незалежно від наявності вини. З огляду на це суди правильно застосували до спірних правовідносини статті 1166 1187 ЦК України. Посилання заявника на те, що суди не з`ясували, чи зросла працездатність позивача на момент розгляду справи, є безпідставними, враховуючи низку травм, отриманих у результаті ДТП, здійснених оперативних втручань, встановлені позивачу діагнози та групу інвалідності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 листопада 2012 року близько 15:00 год. на вул. Карла Маркса у м. Павлограді Дніпропетровської області біля будинку № 90 водій автомобіля «Опель-Вектра-А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 здійснив наїзд пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому було завдано тілесних ушкоджень.

Постановою слідчого Павлоградського ВП ГУ НПУ області від 21 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 листопада 2012 року за № 112012040370000223, за ознаками частини другої статті 286 КК України, провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Згідно з постановою про закриття кримінального провадження суд встановив, що наїзд автомобіля «Опель-Вектра-А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1 відбувся у місці, не встановленому для переходу пішоходами проїзної частини. Пішохід ОСОБА_1 мав дотримуватися вимог розділу 4 Правил дорожнього руху.

У результаті ДТП ОСОБА_1 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя: відкрита черепно-мозкова травма, яка супроводжувалась тяжким забоєм головного мозку, наслідками якої стало оперативне втручання у вигляді декомпресивної трепанації черепа, забійна рана голови, синці обличчя, садна тулуба, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 13 лютого 2013 року № 108, проведеної Павлоградським відділенням Дніпропетровського ОКЗ «Бюро СМЕ» (а. с. 17-20, т. 1).

Внаслідок отриманих ушкоджень ОСОБА_1 було проведено хірургічні операції, а також позивач знаходився на тривалому стаціонарному лікуванні у медичних закладах (а. с. 22-34, т. 1).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної комісії від 06 березня 2013 року, серія АВ, № 0021018, ОСОБА_1 з 05 березня 2013 року до 01 березня 2014 року первинно встановлено другу групу інвалідності, а надалі на підставі довідки до акта огляду медико-соціальної комісії від 05 березня 2014 року, серія АВ, № 0245849, - з 01 березня 2014 року до 01 березня 2016 року (а. с. 8, 9 т. 1).

Відповідно до матеріалів справи у зв`язку з лікуванням позивач витратив 35 061,14 грн: на медикаменти - 23 894,33 грн, на пластину титану з технічними складовими до неї - еквівалент 11 166,81 грн (станом на 25 травня 2017 року) (а. с. 39-86, т. 1, а. с. 4-16, т. 2). Встановлено, що необхідність придбання указаних товарів пов`язана причинно-наслідковим зв`язком із наслідками завданих позивачу тілесних ушкоджень (а. с. 22-34, 213-227, т. 1, 17, 40, 41, т. 2).

Відповідно до висновку експерта від 20 березня 2017 року № 67, складеного КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР», ОСОБА_1 встановлено 80 % втрати загальної та професійної працездатності; встановлена втрата працездатності є наслідком отриманої 25 листопада 2012 року черепно-мозкової травми та знаходиться з травмою в прямому причинному зв`язку (а. с. 213-227, т. 1).

Згідно з полісом від 17 квітня 2012 року № АВ/6167021 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 станом на 25 листопада 2012 року була застрахована у ПрАТ «УПСК» з лімітом відповідальності за шкоду, завдану життю і здоров`ю - 100 000,00 грн, за шкоду, завдану майну - 50 000,00 грн (а. с. 10, т. 1).

Згідно з розписками від 27 листопада 2012 року та від 22 лютого 2013 року ОСОБА_5 (батько позивача) отримав від ОСОБА_2 4 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою,яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV) страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження

№ 14-176цс18).

Встановивши, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «УПСК», шкода позивачу завдана у зв`язку з наїздом транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підстави для відшкодування шкоди у межах ліміту відповідальності страховика з урахуванням добровільно сплачених ОСОБА_2 позивачу коштів.

Відповідно до частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Суди встановили, що постановою слідчого Павлоградського ВП ГУ НПУ області від 21 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 листопада 2012 року за № 112012040370000223, за ознаками частини другої статті 286 КК України, провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Водночас зазначене, за умови недоведення, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України), не впливає на обов`язок особи, яка на відповідній правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), відшкодувати потерпілому шкоду та заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Тобто головною особливістю відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищеної небезпеки, є те, що завдавач зобов`язаний відшкодувати шкоду потерпілому незалежно від наявності в його (завдавача) діяннях вини.

Встановлення ОСОБА_1 80 % втрати загальної та професійної працездатності знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з черепно-мозковою травмою, отриманою 25 листопада 2012 року у ДТП.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку за період часу з 25 листопада 2013 року до 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн, безстрокового втраченого заробітку в розмірі 12 800 грн щомісячно.

Доводи касаційної скарги про те, що для вирішення питання про відшкодування майнової та моральної шкоди на користь позивача необхідно встановити вину завдавача шкоди та безпосередній причинний зв`язок між його діями та шкодою є безпідставними та за фактичних обставин цієї справи спростовуються статтею 1187 ЦК України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що під час попереднього розгляду справи у суді касаційної інстанції касаційна скарга ОСОБА_2 ґрунтувалась на необхідності здійснення відшкодування шкоди саме страховиком та не містила категоричних заперечень проти факту завдання шкоди та існування обов`язку з її відшкодування. Водночас під час повторного розгляду справи ОСОБА_2 не погоджується із необхідністю відшкодування шкоди з підстав недоведеності факту завдання шкоди.

Верховний Суд, переглядаючи справу, вказав на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині відмови у позові ОСОБА_1 до страхової компанії. Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції не з`ясував, в межах якої страхової суми відповідає страхова компанія за спричинену відповідачу шкоду, чи розмір шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, адже у разі його перевищення відповідальність покладається на винну особу в межах різниці між страховою виплатою та завданою шкодою.

Повторно переглядаючи справу в цій частині, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, зазначив також, що апеляційна скарга не містить доводів щодо непогодження з періодом нарахування втраченого заробітку, встановив відсутність підстав для зменшення розміру щомісячних виплат.

Таким чином, зазначені обставини не підлягають повторній перевірці з огляду на норми статті 400 ЦПК України.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 23 1166 1187 1193 1195 1197 1204 ЦК України щодо цивільно-правової відповідальності особи, вину якої не встановлено, проте яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, є безпідставним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19 (295/16026/18), провадження № 12-68гс21, вирішувалось питання про відшкодування на користь позивача заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності, з особи, яка завдала таку шкоду джерелом підвищеної небезпеки.

У вказані справі Велика Палата Верховного Суду зробила такі правові висновки:

Шкода, завдана внаслідок ДТП - деліктне зобов`язання, в якому завдана шкода відшкодовується володільцем транспортного засобу безвідносно до наявності його вини у заподіянні такої шкоди (пункт 48).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавство виокремлює різні правові режими відшкодування шкоди, завданої життю або здоров`ю фізичної особи (пункт 50).

Статтями 1195-1208 ЦК України закріплено конструкцію спеціального делікту. В порядку, визначеному цими нормами, здійснюється відшкодування шкоди, завданої життю або здоров`ю фізичної особи, у всіх випадках, крім визначених спеціальними законами. У цій ситуації відшкодування шкоди покладається безпосередньо на її заподіювача за правилами деліктної відповідальності (пункт 51).

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (пункт 54).

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності (пункт 55).

Положення частини першої статті 1195 ЦК України пов`язують обов`язок здійснити відповідне відшкодування саме із фактом втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обрахування такого відшкодування (пункт 69).

Отже, момент, із яким пов`язується виникнення у позивача права на відповідне відшкодування - це момент заподіяння шкоди. Оскільки між заподіянням шкоди та ДТП встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок, то момент ДТП є одночасно і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди (пункт 70).

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в залежності від фактичних обставин справи розмір відшкодування може бути як збільшено, так і зменшено за рішенням суду (пункт 77).

Відповідачем у цій справі не наведено обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру відшкодування (пункт 78).

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже висловила правові висновки щодо відшкодування заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності, з особи, яка завдала таку шкоду джерелом підвищеної небезпеки, з урахуванням статей 23 1166 1187 1193 1195 1197 1204 ЦК України.

Висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19 (295/16026/18), провадження № 12-68гс21.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року в нескасованій частині та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року в нескасованій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко