№ 185/5041/18

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 185/5041/18

провадження № 61-5509св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої- Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Затишне місто» Павлоградської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 січня 2020 року у складі судді Головіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів:

Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю. Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради (далі - КП «Затишне місто», комунальне підприємство) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 17 квітня 2013 року він був прийнятий на посаду провідного юрисконсульта КП «Затишне місто».

Наказом КП «Затишне місто» від 21 травня 2018 року № 111-к його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з виплатою вихідної допомоги та компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 43 календарних дні.

Вважав звільнення з роботи незаконним, оскільки засновником комунального підприємства (Павлоградською міською радою) не видавалося розпорядження про здійснення оптимізації штату підприємства або скорочення штату працівників відповідно до кошторисних призначень. У наказах КП «Затишне місто» від 14 березня 2018 року № 176 щодо скорочення штатних одиниць та

від 15 березня 2018 року № 181 про скорочення штату працівників з урахування службової записки головного економіста та протоколу засідання комісії

від 19 лютого 2018 року відсутні посилання на те, які саме зміни виникли в організації виробництва і праці комунального підприємства. Крім того, роботодавець не ознайомив його з наказом від 16 березня 2018 року № 183 «Про внесення змін до штатного розпису Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради», тому він не був обізнаний з виведенням зі штатного розкладу займаної ним посади провідного юрисконсульта з 21 травня 2018 року.

Крім того, у порушення вимоги статті 49-2 КЗпП України відповідач не запропонував йому всі наявні вакантні посади на підприємстві на дату звільнення; не врахував відмову профспілкового комітету у наданні згоди на його звільнення (протокол засідання від 28 березня 2018 року № 21), та наявність у нього переважного права на залишення на роботі як присяжного

(12 жовтня 2017 року він обраний присяжним колегії Павлоградського районного суду Дніпропетровської області).

Посилаючись на наведене, позивач просив: визнати незаконними та скасувати накази про припинення трудового договору (контракту) від 21 травня 2018 року № 111-к «Про припинення трудового договору (контракта)», від 14 березня

2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» у частині підпункту 1.6 пункту 1 (провідного юрисконсульта), від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1 (провідногоюрисконсультаОСОБА_1 ; поновити його на посаді провідного юрисконсульта КП «Затишне місто»;стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 травня

2018 року по 29 січня 2020 року у розмірі 261 418,67 грн, та відшкодувати завдану йому моральну шкоду, які він оцінив у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ про припинення трудового договору (контракту) від 21 травня 2018 року № 111-к про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного юрисконсульта КП «Затишне місто».

Визнано незаконним та скасовано наказ від 14березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» у частині підпункту 1.6 пункту 1, у якомузазначений провідний юрисконсульт.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 15березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1, у якому зазначений провідний юрисконсульт ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного юрисконсульта КП «Затишне місто».

Стягнуто з КП «Затишне місто» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з22 травня 2018 року по 29 січня 2020 року в розмірі 261 418,67 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта КП «Затишне місто».

Стягнуто з КП «Затишне місто» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні знайшли підтвердження доводи позивача про те, що в наказі від 21 травня 2018 року №111-к про його звільнення з посади провідного юрисконсульта за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, наявне лише посилання на накази по комунальному підприємству від 14 березня 2018 року № 176 та

від 16 березня 2018 року № 183, натомість відсутнє обґрунтування підстав скорочення штату та посилання на надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівника. В наказі від 14 березня 2018 року № 176 про скорочення штатних одиниць міститься лише посилання на службову записку головного економіста від 14 лютого 2018 року та протокол засідання комісії про скорочення штатних одиниць від 19 лютого 2018 року. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження змін в організації виробництва і праці на підприємстві. Наказ відповідача від 16 березня 2018 року № 183, яким внесені зміни до штатного розпису підприємства, не був доведений до відома позивача, а тому він не був обізнаний про виведення зі штатного розпису комунального підприємства посади провідного юрисконсульта.

Визнаючи незаконним звільнення позивача із займаної посади, суд зазначив про недоведеність відповідачем існування виробничої необхідності скорочення посади провідного юрисконсульта на підприємстві та у зв`язку з цим внесення змін до штатного розпису. Службова записка головного економіста

від 14 лютого 2018 року не є належним та достатнім доказом на підтвердження необхідності скорочення адміністративних витрат шляхом скорочення адміністративно - управлінського апарату, оскільки таке рішення засновником не приймалося, в записці відсутні обґрунтування та розрахунки на підтвердження того, що скорочення адміністративних видатків призведе до економії бюджетних коштів. Відповідно до наявних у справі доказів (повідомлення відповідача від 21 грудня 2018 року № 798/18 (вх. №39158), а також пояснень в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_3 та головного економіста ОСОБА_4 , допитаного як свідка, встановлено, що ні засновником, ні власником комунального підприємства не приймалося рішення щодо зменшення фінансування КП «Затишне місто» з 14 лютого 2018 року. Навпаки, згідно з наказом по комунальному підприємству від 17 травня

2018 року № 333 в штат КП «Затишне місто» введено 4 посади з місячним фондом 16 092,80 грн, згідно з наказом від 21 червня 2018 року № 399 - ще 7 посад з місячним фондом 37 119,54 грн, а наказом від 27 червня 2018 року №421 затверджений штатний розпис у кількості 203,5 штатних одиниць з місячним фондом оплати 1 049 343,31 грн. Суд вважав необґрунтованими посилання відповідача на те, що скорочення посади провідного юрисконсульта було викликано необхідністю економії коштів на витрати щодо утримання працівників, що займають адміністративні посади, оскільки з наявних у матеріалах справи наказів до штатних розкладів з 01 грудня 2017 року по

01 грудня 2018 рік убачається, що місячний фонд оплати праці з 01 березня

2018 року виріс з 996 332,99 грн до 1 254 036,21 грн, при цьому кількість співробітників не зменшилась, а збільшилася. Зауважив, що наказ про звільнення позивача підписаний неуповноваженою особою, оскільки КП «Затишне місто» не надало належних доказів на підтвердження повноважень ОСОБА_5 на підписання наказу від 21 травня 2018 року № 111-к.

Суд визнав обґрунтованими доводи позивача про невиконання роботодавцем вимог частини другої статті 40, частини другої-третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки відповідач запропонував позивачу не всі посади, які б він міг обіймати у період з 19 березня 2018 року по 21 травня 2018 року включно та не зазначив у повідомленні про наявність вільних вакансій ні умов праці, ні розміри посадових окладів. Акт про відмову від запропонованих посад адміністрацією підприємства не складався.

Суд вважав, що протокол засідання профспілкового комітету від 11 квітня

2018 року № 22 за результатами повторного розгляду подання на попередню згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату 11 квітня 2018 року не є належним доказом надання профспілковим комітетом згоди на звільнення позивача, оскільки на засіданні від 28 березня 2018 року (протокол засідання №21), члени профспілки утрималися від надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Зазначеного висновку суд дійшов з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якою, на його думку, не передбачено можливості проведення повторного засідання профспілкового комітету з розгляду питання про звільнення працівника.

Узагальнюючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання незаконним наказу від 21 травня 2018 року № 111-к про звільнення із займаної посади; визнання незаконним та скасування наказів

від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» у частині підпункту 1.6 пункту 1 та від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1; поновлення позивача на посаді провідного юрисконсульта КП «Затишне місто», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 травня 2018 року по 29 січня 2020 року у розмірі 261 418,67 грн. Зважаючи на те, що незаконне звільнення позивача призвело до заподіяння йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд з урахуванням вимог розумності і справедливості, вважав наявними підстави для відшкодування йому за рахунок КП «Затишне місто» моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу КП «Затишне місто» залишено без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Суд зазначив, що не приймає до уваги долучені КП «Затишне місто» до апеляційної скарги докази на підтвердження повноважень т.в.о. директора - головного інженера ОСОБА_5. на підписання наказу від 21 травня 2018 року № 111-к про звільнення позивача, пославшись на те, що відповідач не подавав зазначені докази до суду першої інстанції, не просив суд витребувати їх у засновника КП «Затишне місто» за неможливістю отримати їх самостійно, а отже на власний розсуд розпорядився процесуальними правами, вважаючи, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для встановлення фактичних обставин справи та вирішення спору по суті.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргаКП «Затишне місто»,у якій заявник просив скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові

від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 та Верховним Судом у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17, від 07 жовтня 2019 року у справі

№ 460/1216/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скаргаКП «Затишне місто», у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» в частині підпункту 1.6 пункту 1 (посади провідного юрисконсульта), та від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1 (провідного юрисконсульта ОСОБА_1.), суди не урахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, відповідно до якого «рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є виключною компетенцією власника такого підприємства або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством. Оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є неналежним способом захисту його прав. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника підприємства або уповноваженого ним органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства. Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства». З огляду на наведе, вважав, що суд втрутився у виключні повноваження органу управління КП «Затишне місто» щодо вирішення питання про перенаправлення коштів з адміністративних витрат на загальновиробничі витрати шляхом скорочення посад адміністративно-управлінського апарату та направлення цих коштів на збільшення кількості робітничих посад.

Суди не взяли до уваги також висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 про те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Зокрема суди не урахували, що одночасно з попередженням про наступне вивільнення від 19 березня 2018 року, позивачу були запропоновані посади: водія автотранспортних засобів, машиніста екскаватора, тракториста, робітника з благоустрою, робітника з благоустрою (частка ливн. кан.), дорожнього робітника, прибиральника службових приміщень (ГТ), ловця бездоглядних тварин, маляра (весняно-літній період), майстра з утримання доріг, підсобного робітника, тобто усі наявні вакантні посади станом на 19 березня 2018 року. Крім того, за час процедури скорочення та після цього позивачу були запропоновані також наступні посади: 18 травня 2018 року - фахівця з ландшафтного дизайну, столяра 0,5 тарифної ставки, машиніста автогрейдеру 5 розряду, про що відповідач особисто розписався 18 травня

2018 року на другому екземплярі повідомлення; 22 червня 2018 року - інспектора з благоустрою; 12 липня 2018 року - фахівця з відлову бездоглядних тварин; 09 листопада 2018 року - майстра, майстра з відлову бездоглядних тварин, лікаря ветеринарної медицини, сторожа, підсобного робітника,

19 листопада 2018 року - озеленювача, вантажника, диспетчера (на осінньо-зимовий період); 12 лютого 2019 року - контролера з благоустрою; 28 лютого 2019 року - диспетчера. Законодавством не встановлено вимоги до необхідної кількості запропонованих працівнику при вивільненні посад, а також обов'язку роботодавця зазначати у повідомленні характеристику умов праці та розміри посадових окладів.

Визнаючи обґрунтованими доводи позивача про те, що наказ від 21 травня

2018 року № 111-к про його звільнення з посади провідного юрисконсульта за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату підписано неуповноваженою особою, а саме не директором підприємства, а т.в.о. директора - головним інженером ОСОБА_5., суди не взяли до уваги висновок Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17-ц щодо правового регулювання відносин, пов'язаних із призначенням працівника виконуючим обов'язки. Апеляційний суд залишив поза увагою аргументи КП «Затишне місто» про те, що 18 травня 2018 року виконавчим комітетом Павлоград міської ради (засновником) видано розпорядження № 455/1-к про надання щорічної відпустки директору КП «Затишне місто» Корівневському В. В., та покладення обов`язків директора підприємства на головного інженера ОСОБА_5 Наказ від 18 травня 2018 року № 455/1-к та розпорядження міського голови від 20 грудня 2017 року № 394 не могли бути подані відповідачем до суду першої інстанції з причин, що не залежали від його волі, оскільки розпорядником таких документів був виконавчий комітет Павлоградської міської ради. КП «Затишне місто» своєчасно звернулося до виконавчого комітету Павлоградської міської ради із запитом на отримання вказаних документів, але отримало їх лише після розгляду справи по суті. Учасники справи одержали відповідні докази разом із копією апеляційної скарги, однак апеляційний суд безпідставно їх не урахував.

Крім того, зазначав, що суди попередніх інстанцій не урахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року

№ 460/1216/16-ц щодо надання згоди на звільнення працівника виборним органом профспілки, за змістом якого, суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності мотивованого обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним. За обставинами справи, 20 березня 2018 року до голови профспілкового комітету КП «Затишне місто» Павлоградської міської ради Черненко Т. М. надійшло подання про надання попередньої згоди на звільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату, однією з у яких була вказана посада провідного юрисконсульта, яку обіймав ОСОБА_1 та вказано перелік вакантних посад на час звернення з поданням, які були запропоновані працівникам, що вивільнювалися. Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету від 28 березня 2018 року № 21 при голосуванні про надання згоди на звільнення провідного юрисконсульта утрималися усі члени профспілкового комітету, у зв`язку з чим прийнято рішення про проведення додаткового засідання профспілкового комітету з вирішення цього питання. 11 квітня 2018 року відбулося друге засідання профспілкового комітету за участю позивача та представників адміністрації підприємства, за наслідками якого, профспілковим комітетом прийняте рішення про надання попередньої згоди на звільнення провідного юрисконсульта ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату. Таким чином, фактично на першому засіданні профспілкового комітету не було прийнято рішення за наслідками розгляду подання роботодавця про надання згоди на вивільнення позивача у зв'язку з чим було призначено повторне засідання профспілкового комітету з метою більш детального та всебічного його розгляду. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не містить обмежень кількості засідань профспілкового комітету з вирішення того чи іншого питання, якщо це необхідно для прийняття зваженого та вмотивованого рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_1 , у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу КП «Затишне місто» без задоволення, а оскаржувані рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року - без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судами у судових засіданнях, оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що ґрунтуються на наявних у справі доказах.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що 17 квітня 2013 року

ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного юрисконсульта КП «Затишне місто».

Відповідно до пояснювальної записки, складеної головним економістом підприємства 14 лютого 2018 року на підставі звіту про фінансові результати підприємство за 2017 рік, КП «Затишне місто»спрацювало зі збитком 1181.0 тис. грн. Для подолання скрутного фінансово-економічного стану підприємства, зменшення розміру адміністративних витрат, запропоновано провести скорочення штату адміністративно управлінського персоналу, а їх обов`язки перерозподілити на адміністративно-управлінський персонал, який залишиться.

Наказом КП «Затишне місто» від 16 лютого 2018 року № 123 «Про скорочення штатних одиниць» для координації роботи зі скорочення чисельності створено комісію зі скорочення.

Наказом КП «Затишне місто» від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» вирішено скоротити штатні одиниці працівників КП «Затишне місто», зокрема, відповідно до пункту 1.6 - посаду провідного юрисконсульта.

Наказом КП «Затишне місто» від 16 березня 2018 року № 184, з 01 березня

2018 року затверджено штатний розпис КП «Затишне місто» у кількості 196,5 штатних одиниць, з місячним фондом оплати праці: 996 332,99 грн.

Наказом КП «Затишне місто» від 21 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнений з посади провідного юрисконсульта на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Наказ про звільнення позивача т.в.о. директора підприємства - ОСОБА_5.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга КП «Затишне місто» підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду

від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17),

від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Виключне право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Висновок щодо права підприємства самостійно визначати організаційну структуру викладено Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17).

Наведене дає підстави для висновку, що питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю півдприємством і є виключними повноваженнями органу управління КП «Затишне місто», а тому обґрунтованими є доводи заявника про те, що надаючи оцінку доцільності скорочення штату працівників КП «Затишне місто» та задовольняючи вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказів від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» в частині підпункту 1.6 пункту 1 (щодо скорочення посади провідного юрисконсульта), та від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1 (щодо скорочення посади провідного юрисконсульта ОСОБА_1 ) втрутилися у виключні повноваження директора КП «Затишне місто» на управління діяльністю підприємства.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42 49-2 КЗпП України.

Виходячи з системного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судами встановлено, що КП «Затишне місто» у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про його наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Одночасно з попередженням про наступне вивільнення від 19 березня 2018 року, КП «Затишне місто» запропонувало ОСОБА_1 посади: водія автотранспортних засобів, машиніста екскаватору, тракториста, робітника з благоустрою, робітника з благоустрою (частка ливн. кан.), дорожнього робітника, прибиральника службових приміщень (ГТ), ловця бездоглядних тварин, маляра (весняно-літній період), майстра з утримання доріг, підсобного робітника, тобто усі наявні вакантні посади станом на 19 березня 2018 року. Крім того, до моменту звільнення, а саме 18 травня 2018 року, відповідач запропонував позивачу додатково також посади фахівця з ландшафтного дизайну, столяра 0,5 тарифної ставки, машиніста автогрейдеру 5 розряду. Наведені обставини позивачем фактично не заперечуються оскільки докази на підтвердження отримання ним від роботодавця зазначених вище пропозицій щодо працевлаштування на комунальному підприємстві він долучив до позовної заяви.

Суди не встановили та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях, які саме

вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з моменту попередження позивача про наступне вивільненні і які існували на день його звільнення, не були запропоновані йому роботодавцем. Крім того, чинне законодавство не містить вимоги про те, що пропозиція (повідомлення) роботодавцем працівнику, що вивільнюється, вакантної посади (іншої роботи) на підприємстві повинна містити детальний опис та характеристики умов праці із зазначенням розміру посадового окладу.

Зважаючи на наведене, з урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 про те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невиконання КП «Затишне місто» вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування

ОСОБА_1 , як підстави визнання його звільнення із займаної посади незаконним.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником (частина першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

За змістом зазначених норм права, розглядаючи трудовий спір, суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Саме такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07 жовтня

2019 року у справі № 460/1216/16-ц.

Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, суд повинен його оцінити, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (статті 8 Конституції України, статті 3 ЦК України, статей 2 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

При цьому висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до протоколу № 21 засіданні профспілкового комітету від 28 березня 2018 року, члени профспілкового комітету утрималися від надання згоди на звільнення провідного юрисконсульта ОСОБА_1 і перенесли розгляд цього питання на наступне засідання з метою більш детального його з`ясування, тобто не приймали рішення про відмову у наданні роботодавцю згоди на розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. З огляду на наведене, висновки судів про те, що на засіданні профспілкового комітету від 11 квітня 2018 року, оформленого протоколом № 22, члени профспілки у порушення вимог закону повторно вирішували питання про надання згоди на його звільнення з ініціативи роботодавця не відповідають фактичним обставинам справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд необґрунтовано не взяв до уваги долучені КП «Затишне місто» до апеляційної скарги докази на спростування висновків суду про відсутність у т.в.о. директора ОСОБА_5. повноважень на підпис наказу від 21 травня 2018 року № 111-к про звільнення позивача. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 виклав додаткові мотиви незгоди з рішенням роботодавця про його звільнення з підстав того, що наказ про його звільнення видано неуповноваженою особою лише в уточненій (зміненій) позовній заяві, поданій до суду 09 липня 2019 року, яку ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2019 року було повернуто позивачу. Таким чином, до моменту ухвалення у справі судового рішення, яким вирішено спір по суті, у тому числі з підстави, якою ОСОБА_1 не обґрунтовував свої вимоги у позовній заяві, відповідачу не могло бути відомо, що суд буде надавати їм правову оцінку, а отже у відповідача не було необхідності подавати такі докази до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм права та неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 та Верховним Судом у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 460/1216/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга КП «Затишне місто» підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову

ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої вказаної статті).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позову) ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8 810,00 грн); ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн).

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 заявив:

- три вимоги немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування наказу від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» у частині підпункту 1.6 пункту 1; про визнання незаконним та скасування наказу від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників» в частині підпункту 1.1 пункту 1; про поновлення його на роботі на посаді провідного юрисконсульта КП «Затишне місто». За подання вимоги про поновлення його на роботі ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

- дві вимоги майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди) на загальну суму 271 418,67 грн (261 418,67 грн + 10 000,00 грн).

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання:

- апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

- касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Ураховуючи часткове задоволення позову ОСОБА_1 (задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди на суму 5 000,00 грн), а також оспорювання КП «Затишне місто» в апеляційному та касаційному порядку рішень судів у частині задоволених позовних вимог, за подання апеляційної скарги заявнику належало сплатити 7 212,88 грн (266 418,67 грн (261 418,67 грн + 5 000,00 грн ) х 1% + 2 144,40 грн (704,80 грн х 3) = х 150%, а за подання касаційної скарги - 9 557,18 грн(266 418,67 грн(261 418,67 + 5 000,00) х 1% + 2 114,40 грн (704,80 грн х 3)= х 200%.

ОСОБА_1 не сплачував судовий збір за подання позовної заяви за жодною з вимог; КП «Затишне місто» за подання апеляційної скарги сплатило судовий збір у розмірі 5 949,43 грн, за подання касаційної скарги - 9 557,18 грн.

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, касаційну скаргу КП «Затишне місто» задоволено, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , понесені заявником судові витрати у зв`язку з оскарження в апеляційному та касаційному порядку судових рішень в частині задоволених судами вимог немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування підпункту 1.6 пункту 1 наказу від 14 березня 2018 року № 176 «Про скорочення штатних одиниць» та підпункту 1.1 пункту 1 наказу від 15 березня 2018 року № 181 «Про скорочення штату працівників») та вимог майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди), за звернення до суду з якими позивач не звільнений від сплати судового збору, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Затишне місто», у загальному розмірі 13 997,00 грн:

- за оскарження рішення суду в апеляційному порядку - 5 949,43 грн

- за оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку - у розмірі 8 047,57 грн.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за вимогою про поновлення на роботі на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», належний до відшкодування КП «Затишне місто» судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (704,80 грн х 200%), сплачений за подання касаційної скарг, підлягає компенсації за рахунок держави.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору лише за вимогу про поновлення на роботі, тоді як за решту позовних вимог немайнового характеру та майнового характеру він мав сплатити судовий збір у розмірі 4 123,79 грн ((261 418,67 грн + 10 000,00 грн ) х 1% + 1 409,60 грн

(704,80 грн х 2)), зазначена сума судового збору підлягає стягненню з

ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись статтями 141, 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 04 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарги, у розмірі 13 997,00 грн.

Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн, стягнути з держави на користь Комунального підприємства «Затишне місто» Павлоградської міської ради у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір, що належав до сплати за подання позовної заяви, у розмірі 4 123,79 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко