Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 187/1626/18
провадження № 61-12524 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , садівниче товариство «Будівельник»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року у складі судді
Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,
Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до садівничого товариства «Будівельник» (далі - СТ «Будівельник»), ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення правління садівничого товариства.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є членом
СТ «Будівельник», розташованого в селі Куліші Петриківського району Дніпропетровської області, йому на праві користування належить земельна ділянка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Рішенням правління
СТ «Будівельник» від 26 травня 2018 року, на підставі поданої його дружиною ОСОБА_2 заяви, переоформлено право на вказану земельну ділянку на її ім`я. Вказував, що він не давав своєї згоди на таке переоформлення, у засіданні правління СТ «Будівельник» участі не брав,
про розгляд заяви щодо переоформлення ділянки та відповідне рішення правління належним чином не повідомлявся.
Вважав, що вирішення питання про зміну користувача садової ділянки
без його присутності порушує його права та інтереси. Вказане фактично свідчить про його виключення з членів товариства, що обумовлено статтею 13 Закону України «Про кооперацію», а процедура припинення його членства у кооперативі порушена.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати рішення засідання правління СТ «Будівельник» від 26 травня 2018 року про переоформлення садової ділянки АДРЕСА_1
із його імені на ім`я дружини ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 23 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними та скасовано рішення засідання правління
СТ «Будівельник» від 26 травня 2018 року про переоформлення садової ділянки АДРЕСА_1 із ОСОБА_1 (чоловіка) на ОСОБА_2 (дружину). Стягнуто із СТ «Будівельник» 704,80 грн на користь ОСОБА_1 .
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1
не брав участі у засіданні правління СТ «Будівельник», яке було проведено 26 травня 2018 року, і будь-які докази того, що він був належним чином повідомлений про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переоформлення ділянки на неї у матеріалах справи відсутні. Вказаними діями було порушено його особисті права та інтереси, а по суті його виключили з членів товариства, чим порушено процедуру, передбачену Статутом СТ «Будівельник», а тому оскаржуване рішення правління СТ «Будівельник» підлягає скасуванню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 23 травня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Апеляційний суд вказав, що факт порушення процедури переоформлення земельної ділянки (пункт 2.2 Статуту СТ «Будівельник», стаття 15
Закону України «Про кооперацію») й фактичне звільнення члена
СТ «Будівельник» не заперечувався сторонами. При цьому скасування оскаржуваного рішення правління товариства є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій повторно у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 18 червня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року повернуто заявникові, оскільки така підписана особою, яка не мала права її підписувати (провадження № 61-8958ск20).
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 08 вересня 2020 року визнано наведені ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року
та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2020 року неповажними.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано навести поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження та надати документ,
що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 08 вересня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року клопотання
ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 23 травня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду
від 29 квітня 2020 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 187/1626/18 із Петриківського районного суду Дніпропетровської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки останній не є членом СТ «Будівельник»,
так як відповідне рішення загальних зборів кооперативу у матеріалах справи відсутнє. Також суди неправильно застосували норми Закону України «Про кооперацію» та положення Статуту СТ «Будівельник». Вказаним порушуються її права та інтереси як законного члена кооперативу.
Крім того, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 927/524/17, від 18 квітня 2018 року у справі
№ 917/1375/16, від 02 травня 2018 року у справі № 918/373/17.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, посилання ОСОБА_2 на судові рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за характером спору не є подібними з цією справою, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що ніхто не оспорював той факт, він прийнятий у члени СТ «Будівельник» ще 30 вересня 2011 року за спільною заявою з ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
СТ «Будівельник» з 7 червня 2002 року зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України,
що підтверджується відповідною довідкою від 03 липня 2012 року № 446628
(а. с. 50).
ОСОБА_2 є членом СТ «Будівельник» із 1987 року і має земельний наділ АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою та її членською книжкою (а. с. 28, 82).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28 вересня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 80).
ОСОБА_1 був прийнятий у члени СТ «Будівельник» 30 вересня 2011 року відповідно до заяви (а. с. 54, 57).
Протоколом засідання правління СТ «Будівельник» від 30 вересня 2011 року садову ділянку АДРЕСА_1 було переоформлено з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 відповідно до поданої заяви його дружини (а. с. 55-57).
Подружжя користувалося спірною земельною ділянкою на рівних засадах до 2016 року, після чого сторони почали проживати окремо і виникла заборгованість по сплаті членських внесків, що не заперечувалося сторонами в суді.
21 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до голови СТ «Будівельник» із заявою про прийняття її в члени кооперативу, а ОСОБА_1 просила виключити за порушення статуту, так як він не сплачує внески (а. с. 48-49).
Відповідно до протоколу засідання правління СТ «Будівельник»
від 26 травня 2018 року вирішено садову ділянку № НОМЕР_1 , розташовану
по вулиці № НОМЕР_3 переоформити з ОСОБА_1 (чоловік) на ім`я
ОСОБА_2 (дружина) (а. с. 6).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.
Стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до яких віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом),
у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Відповідно господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Правове регулювання діяльності садівничих товариств відбувалося відповідно до Типового статуту садівницького товариства, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок від 02 грудня 1986 року № 416 (далі - Типовий статут).
Згідно з пунктом 4 Типового статуту основним завданням садівницького товариства є організація колективного саду і використання його членами товариства для виробництва фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, а також створення умов для культурного проведення вільного часу трудящими та їх сім`ями, зміцнення здоров`я, залучення до праці підлітків.
Пунктом 25 цього Типового статуту передбачено, що кошти садівницького товариства утворюються зі вступних, членських і цільових внесків членів товариства та інших надходжень відповідно до чинного законодавства. Вступні внески витрачаються при вирішенні організаційних питань товариства. Членські та цільові внески витрачаються відповідно до прибутково-видаткових кошторисів товариства.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону СРСР від 26 травня 1988 року № 8998-XI «Про кооперацію в СРСР» у системі соціалістичної кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі.
Виробничі кооперативи здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам. Вони створюються і діють для виробництва, заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виробів виробничо-технічного призначення, виготовлення товарів народного споживання, збирання і переробки вторинної сировини і ділових відходів виробництва, ремонту і обслуговування техніки, виробничого, шляхового і житлово-цивільного будівництва, роздрібної торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, організації культурного дозвілля, медичної допомоги, надання правових, транспортно-експедиційних, науково-дослідних, проектних, конструкторських, впроваджувальних, спортивно-оздоровчих та інших послуг, а також у сферах рибальства, рибництва і виробництва рибної продукції, заготівлі деревини, видобутку корисних копалин, інших природних ресурсів та в інших галузях господарської діяльності.
Діяльність таких кооперативів грунтується на особистій трудовій участі їх членів.
Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговельному і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у соціально-культурних та інших послугах. Крім зазначених функцій, споживчі кооперативи можуть також розвивати різноманітну виробничу діяльність, тобто бути кооперативами змішаного типу.
Закон № 8998-XI не застосовується у зв`язку з прийняттям Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» (далі - Закон
№ 1087-IV).
У справі, що розглядається, спір стосується, зокрема, визнання недійсним засідання правління СТ Будівельник від 26 травня 2018 року.
Законодавство про кооперацію ґрунтується на нормах Конституції України і ЦК України, цього Закону, інших нормативно-правових актах з питань кооперації (стаття 5 Закону № 1087-IV).
Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів (стаття 94 цього Кодексу).
Формою ведення садівництва згідно зі статтею 35 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є садівницькі товариства.
Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97затверджено Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - КОПФГ).
У КОПФГ було враховано організаційно-правові форми, передбачені на час його прийняття законодавством, а саме: виробничий, обслуговуючий, споживчий кооператив, громадська організація, а такої форми, як садівниче товариство, передбачено не було.
На сьогодні садове товариство згідно з чинним законодавством України може створюватися у двох організаційно-правових формах: як кооператив і як громадська організація.
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень надав роз`яснення, зокрема, від 11 жовтня 2004 року№ 6978 та від 21 лютого 2006 року № 1339 про порядок реєстрації садівничого (садового) товариства.
21 жовтня 2009 року Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зробив висновок № 12819, у якому вказав,
що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян.
У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1087-IV обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % від загального обороту кооперативу.
Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 1 Закону №1087-IV), відповідає суті вказаної діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону №1087-IV кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.
У статті 3 цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (статті 6 цього Закону).
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
У статті 8 Закону № 1087-IV передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
Стаття 12 указаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.
Відповідно до статті 15 Закону № 1087-IV вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.
До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.
У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.
Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.
Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.
Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу статті 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).
Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Відповідно до статті 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.
За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Згідно зі статтею 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
Можна зробити висновок, що кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду і не є внутрішньою діяльністю кооперативу.
Оскільки спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а відповідно до статті 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, то він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20), у постановах Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду: від 07 жовтня 2020 року у справі № 317/346/17 (провадження № 61-184св19); від 25 листопада 2020 року у справі № 370/1965/18 (провадження № 61-4708св20) і така судова практика є незмінною.
У справі, яка переглядається, не оспорюється той факт, що з 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 був членом СТ «Будівельник». Переоформлення правлінням СТ «Будівельник» земельної ділянки відповідно до положень Статуту СТ «Будівельник і статті 13 Закону України «Про кооперацію» є виключенням позивача з членства у садівничому товаристві.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню
в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження
у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині
з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно
від доводів касаційної скарги.
Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не встановив природи правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судові рішення щодо вирішення зазначених вимог підлягають скасуванню,
а провадження у справі - закриттю.
На виконання частини першої статті 256 ЦПК України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 жовтня
2020 року у справі № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20), колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255 402 409 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 23 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 квітня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1
до садівничого товариства «Будівельник», ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення правління садівничого товаристваза касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 травня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня
2020 року закрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець