ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №188/1259/16-а(2-а/188/1/2017)
адміністративне провадження №К/9901/33964/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,
суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №188/1259/16-а (2-а/188/1/2017)
за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, Першотравенського міського голови Вінницької О.Р., за участю третьої особи - Першотравенської міської організації профспілки працівників освіти і науки - про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Юрко І.В., суддів Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області (далі - відповідач-1), Першотравенського міського голови Вінницької О.Р. (далі - відповідач-2), за участю третьої особи - Першотравенської міської організації профспілки працівників освіти і науки - з вимогами:
1.1. визнати протиправними дії міського голови м. Першотравенськ Дніпропетровської області щодо видання розпорядження від 26 серпня 2016 року №302-р;
1.2. визнати протиправним і скасувати розпорядження міського голови м.Першотравенськ Дніпропетровської області від 26 серпня 2016 року №302-р «Про припинення ОСОБА_1 служби в органах місцевого самоврядування»;
1.3. поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Міського відділу освіти Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області;
1.4. стягнути з Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;
1.5. стягнути з Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3480 грн.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Першотравенського міського голови від 28 жовтня 2014 року №360 ОСОБА_1 була прийнята на службу до органів місцевого самоврядування на посаду начальника Міського відділу освіти Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області.
3. Розпорядженням Першотравенського міського голови від 11 квітня 2016 року №243-р стосовно позивачки було призначено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що 28 жовтня 2014 року (на момент призначення ОСОБА_1 на посаду начальника Міського відділу освіти Виконавчого комітету Першотравенської міської ради) на посаді вчителя початкових класів Першотравенської загальноосвітньої школи 1-3 ступені №2 працювала її рідна сестра ОСОБА_2 . Розслідуванням також установлено, що 08 квітня 2016 року ОСОБА_1 очолювала атестаційну комісію ІІ рівня, на якій вирішувалося питання про відповідність ОСОБА_2 раніше присвоєному кваліфікаційному рівню «спеціаліст вищої категорії».
4. Водночас про родинні зв`язки з ОСОБА_2 і наявність реального конфлікту інтересів ОСОБА_1 не повідомила, чим порушила вимоги статті 35 Закону України «Про запобігання корупції», якою передбачений порядок врегулювання конфлікту інтересів.
5. Розпорядженням міського голови від 26 серпня 2016 року №302-р вирішено припинити службу ОСОБА_1 в органах місцевого самоврядування шляхом звільнення її з посади з 26 серпня 2016 року у зв`язку з недотриманням вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування, відповідно до статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
6. Не погоджуючись з указаним розпорядженням, позивачка звернулася до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Постановою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що недотримання вимог і обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», є спеціальною підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування.
9. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 червня 2017 року постанову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2017 року скасував і прийняв нову, якою адміністративний позов задовольнив частково:
9.1. визнано протиправним і скасовано розпорядження міського голови м.Першотравенськ Дніпропетровської області 26 серпня 2016 року №302-р від «Про припинення ОСОБА_1 служби в органах місцевого самоврядування»;
9.2. поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Міського відділу освіти Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області з 27 серпня 2016 року;
9.3. стягнуто з Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 60598,00 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів;
9.4. стягнуто з Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3480,00 грн.
9.5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з підстав, зазначених в оскаржуваному розпорядженні, служба в органах місцевого самоврядування припиняється у разі недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування, вичерпний перелік яких визначений в пунктах 1-5 частини першої статті 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
11. Водночас недотримання вимог та обмежень, що випливають із Закону України «Про запобігання корупції», до цього переліку не відносяться.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. У касаційній скарзі відповідач-1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
13. На обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються заборони й обмеження, встановлені Законом України «Про запобігання корупції», а їхнє порушення є безумовною підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування.
14. Скаржник також звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір середньоденної заробітної плати позивача для цілей розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, протиправно включив до неї одноразові виплати у вигляді компенсації за відрядження та виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, і не врахував, що за новим місцем роботи позивачка отримала 76838,49 грн.
15. Інші учасники справи правом подати заперечення (пояснення) на касаційну скаргу не скористалися.
16. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
17. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
18. 05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
19. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
20. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
21. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
22. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №?2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
23. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
24. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
25. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
26. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
27. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
28. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
30. Умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, особливості її проходження та підстави припинення визначені в Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року №2493-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2493-III).
31. Відповідно до статті 1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
32. Згідно зі статтею 2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
33. Статтею 3 Закону №2493-III передбачено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
34. Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2493-III на посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов`язків відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про засади державної мовної політики».
35. Згідно зі статтею 12 Закону №2493-III на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи: 1) визнані судом недієздатними; 2) які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 3) які за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку; 5) які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.
36. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, установлені Законом України «Про запобігання корупції».
37. Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування передбачених законом повноважень.
38. Інші обмеження, пов`язані із проходженням служби в органах місцевого самоврядування, встановлюються виключно законами України.
39. Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2493-III крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
40. Частиною першою статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII) передбачено, що особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
41. Абзацами другим і третім частини другої статті 27 Закону №1700-VII встановлено, що якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування. У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
42. Згідно з частиною першою статті 28 Закону №1700-VII особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
43. Відповідно до частини другої статті 35 Закону №1700-VII у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.
44. Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.
45. У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.
46. Згідно з частиною першою статті 65 Закону №1700-VII за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
47. Відповідно до частини другої статті 65 Закону №1700-VII особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
VI. Позиція Верховного Суду
48. Служба в органах місцевого самоврядування може припинятися на загальних підставах, передбачених трудовим законодавством, а також із спеціальних підстав, перелік яких визначений у статті 20 Закону №2493-III.
49. Однією із спеціальних підстав для припинення служби в органах місцевого самоврядування є виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (абзац 5 частини першої статті 20 Закону №2493-III).
50. Аналіз положень статті 20 Закону №2493-III у поєднанні з положеннями статті 12 Закону №2493-III, якими визначено критерії, яким має відповідати особа для проходження служби в органах місцевого самоврядування, дають підстави для висновку, що з підстав, зазначених в абзаці 5 частини першої статті 20 Закону №2493-III, служба в органах місцевого самоврядування може бути припинена за умови настання обставин, що передбачені в пунктах 1-5 частини першої статті 12 Закону №2493-III: визнання особи недієздатною; набрання законної сили вироком суду, яким особу засуджено за вчинення умисного злочину; набрання законної сили рішенням суду, яким особу позбавлено права обіймати посади в органах державної влади їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку; безпосереднє підпорядкування близькій особі.
51. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що викладені в оскаржуваному розпорядженні причини не є тими обставинами, з якими абзац 5 частини першої статті 20 Закону №2493-III, у взаємозв`язку зі статтею 12 цього ж Закону, пов`язує припинення служби в органах місцевого самоврядування.
52. Аргументи скаржника про те, що заборони та обмеження, встановлені Законом №1700-VII, є частиною «вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування», а тому їхнє недотримання є безумовною підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування, Суд відхиляє.
53. Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що за умови підпорядкування позивачеві близької особи переведенню, а в разі неможливості переведення - звільненню, підлягала саме близька особа, що перебуває в підпорядкуванні.
54. Водночас порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, яке виразилося в неповідомленні особою у встановлених законом випадках і порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, у тому числі у вигляді позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.
55. Отже, недотримання обмежень щодо спільної роботи близьких осіб, недотримання вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів є підставою для застосування передбачених Законом №1700-VII механізмів, спрямованих на усунення таких недоліків, та у випадках, передбачених чинним законодавством, для юридичної відповідальності.
56. Проте настання таких обставин не може бути підставою для автоматичного припинення служби в органах місцевого самоврядування відповідно до абзацу 5 частини першої статті 20 Закону №2493-III.
57. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про незаконність розпорядження Першотравенського міського голови від 26 серпня 2016 року №302-р і про наявність підстав для поновлення позивачки на попередній посаді.
58. Щодо аргументів скаржника про неправильний розрахунок судом апеляційної інстанції середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, Суд зазначає таке.
59. Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
60. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
61. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
62. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
63. Згідно з пунктом 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).
64. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
65. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
66. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
67. Визначаючи середньоденну заробітну плату позивачки, суд апеляційної інстанції керувався довідкою Міського відділу освіти Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року №648, відповідно до якої у місяцях, що передували звільненню позивачки (червень-липень 2016 року), остання фактично відпрацювала 30 днів (у тому числі 18 - у червні 2016 року та 12 - у липні 2016 року) й отримала 8868,08 грн за фактично відпрацьований час.
68. Отже, суд апеляційної інстанції правильно установив, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 295,60 грн, визначивши її шляхом ділення заробітної плати позивачки за останні два місяці перед звільненням - 8868,08 грн на кількість фактично відпрацьованих днів, без урахування лікарняного та службових відряджень, - 30.
69. Суд апеляційної інстанції також правильно визначив тривалість вимушеного прогулу - 205 днів, зокрема: у серпні 2016 року - 3 дні, у вересні 2016 року - 22 дні, у жовтні 2016 року - 20 днів, у листопаді 2016 року - 22 дні, у грудні 2016 року - 22 дні; у січні 2017 року - 20 днів, у лютому 2017 року - 20 днів, у березні 2017 року - 22 дні, у квітні 2017 року - 19 днів, у травні 2017 року - 20 днів та в червні 2017 року - 15 днів.
70. Обґрунтовуючи касаційну скаргу в цій частині, відповідач-1 безпідставно вважає, що обчислення тривалості вимушеного прогулу має здійснюватися виходячи з кількості календарних днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
71. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивачки у зв`язку з незаконним звільненням.
72. Суд повністю відхиляє аргументи скаржника з приводу того, що судом апеляційної інстанції під час визначення розміру середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не досліджувалося чи отримував позивач дохід, на суму якого підлягає зменшенню середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, зокрема допомогу по безробіттю, заробітну плату за новим місцем роботи тощо.
73. Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
74. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).
75. Суд також не погоджується з доводами відповідача-1 щодо неправильного розрахунку судом апеляційної інстанції витрат на правову допомогу.
76. У касаційній скарзі скаржник доводить, що розмір витрат на правову допомогу за годину участі в судовому засіданні адвоката має обчислюватися виходячи з мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня, і не може перевищувати 551,20 грн (1378*40%).
77. Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
78. Отже, указаний Закон не містить застережень, що для цілей визначення витрат на правову допомогу мінімальна заробітна плата враховується у розмірі станом на 01 січня року, в якому надавалася правова допомога чи укладався відповідний договір.
79. З урахуванням викладеного Суд погоджується з визначеним судом апеляційної інстанції розміром витрат на правову допомогу.
80. Положеннями частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
81. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
82. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
83. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
VII. Судові витрати
84. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
85. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
86. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області залишити без задоволення.
87. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року в справі № 188/1259/16-а (2-а/188/1/2017) залишити без змін.
88. Судові витрати не розподіляються.
89. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко