№ 191/4312/15-ц

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 191/4312/15-ц

провадження № 61-13974св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України

треті особи: Синельниківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2019 року у складі судді Гречко Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Синельниківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури, суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 грудня 1998 року СВ Синельниківським МРВ УМВС України у Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу № 151635 за фактом хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_2 , які мали місце 06 грудня 1998 року у приміщенні ЦДМ «Карусель». 21 грудня 1998 року позивачу було пред`явлене обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 206 КК України. 24 березня 1999 року заступником Синельниківської міжрайонної прокуратури було затверджено обвинувальний висновок і кримінальну справу направлено до суду. 14 жовтня 1999 року постановою суду кримінальну справу повернуто для додаткового розслідування. 22 лютого 2000 року кримінальну справу прийнято слідчим до свого провадження і 17 березня 2000 року досудове слідство зупинено, його як обвинуваченого було безпідставно оголошено у розшук. 31 березня 2000 року його було затримано і провадження у справі поновлено. 03 квітня 2000 року позивача було звільнено з ІТТ і 26 квітня 2000 року справу направлено прокурору в порядку статті 225 КПК України. 04 травня 2000 року кримінальна справа була повернута прокурором на додаткове розслідування. 21 червня 2000 року кримінальну справу знов направлено до суду з обвинувальним висновком. 14 липня 2000 року постановою суду кримінальна справа повернута на додаткове розслідування. 14 липня 2000 року ухвалою апеляційного суду постанова суду першої інстанції була скасована і справу повернуто на судовий розгляд. 13 грудня 2001 року Синельниківським міськрайонним міським судом Дніпропетровської області було винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за частиною першою статті 296 КК України і призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн кожному, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 1 266,00 грн. 15 лютого 2002 року зазначений вирок було скасовано Апеляційним судом Дніпропетровської області і кримінальну справу повернуто на новий судовий розгляд. В подальшому на протязі п`яти років судовий розгляд справи відкладався у зв`язку з неявкою свідків, прокурорів, адвокатів. 02 грудня 2005 року прокурором було змінено обвинувачення в порядку статті 277 КПК України і дії позивача перекваліфіковано з частиною другою статті 206 КК України на частину першу статті 296 КК України. 16 квітня 2007 року судом було винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за частиною першою статті 296 КК України і призначено покарання у вигляді одного місяця арешту, однак на підставі статті 49 КК України справу закрито у зв`язку з закінченням строків давності. З ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 1 266,00 грн. 20 червня 2007 року зазначений вирок було скасовано Апеляційним судом Дніпропетровської області і кримінальну справу повернуто на додаткове розслідування.

20 серпня 2007 року Синельниківським міжрайонним прокурором справа знов направлена на додаткове розслідування і 21 серпня 2007 року зазначену справу отримано СВ Синельниківським МРВ УМВС України в Дніпропетровській області. Після отримання кримінальної справи органом досудового розслідування протягом тривалого часу жодних слідчих дій не здійснювалося і лише 06 січня 2010 року було розпочато досудове розслідування. 24 червня 2010 року СУ ГУМВС України були надані письмові вказівки з метою повного і всебічного з`ясування всіх обставин злочину, які необхідно було виконати в строк до 15 липня 2010 року, однак слідчим Мухінько К. М. вказівки не виконані і постановою від 29 липня 2010 року досудове розслідування було зупинено. 25 лютого 2011 року позивач отримав від заступника прокурора відповідь про те, що кримінальна справа знаходиться на вивченні в СУ області і після надходження її буде додатково вивчено, а на даний час підстав для прокурорського реагування не вбачається.

19 квітня 2011 року постановою прокурора Крапивної О. В. постанова слідчого Мухінько К. М. від 29 липня 2010 року про зупинення досудового розслідування була скасована і надані певні вказівки, які в подальшому слідчим виконані не були. В подальшому, при проведенні розгляду заяв позивача на бездіяльність слідчого Мухінько К. М., останній сфальшував постанову про зупинення досудового слідства, датувавши її 29 липня 2011 року. На подальші неодноразові його звернення з приводу закриття кримінальної справи і скасування обраного йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд слідчий Мухінько К. М. надавав відповіді про те, що по кримінальній справі проводяться додаткові слідчі дії, а скасувати запобіжний захід неможливо.

08 жовтня 2013 року позивач звернувся до прокурора Дніпропетровської області Марчук Н. В. із заявою про непроведення слідчим ОСОБА_6 слідчих дій по справі на протязі шести років, скасування підписки про невиїзд, закриття кримінальної справи, однак 18 листопада 2013 року отримав відповідь прокурора Синельниківської міжрайонної прокуратури Збарського А. П. про відсутність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування.

23 січня 2014 року ОСОБА_6 надав представнику позивача постанову від 23 жовтня 2014 року про закриття кримінальної справи за його підписом та завіреною печаткою Синельниківського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, але датовану 18 листопада 2012 року, сфальшувавши її заднім числом.

Позивач зазначив, що на протязі більше п`ятнадцяти років слідчої та судової тяганини не було отримано жодного додаткового доказу, якого не було на момент пред`явлення позивачу обвинувачення, яке було сфальсифіковано з самого початку. Всі ці роки слідчі, прокурори, судді глумилися над ним, привселюдно, безсоромно глумилися над правом, навіть не зважаючи на займані посади перших осіб в області в правоохоронних органах. З надуманих підстав, свідомо затягували слідство, не виконуючи вказівки суддів першої та апеляційної інстанцій. Неодноразові звернення позивача і його представника з приводу бездіяльності слідчого Синельниківського MB ГУМВС України в Дніпропетровській області Мухінько К. М. залишалися без розгляду. В постанові про закриття кримінальної справи, сфальшованої нібито 18 листопада 2012 року, слідчий навіть не вказав про скасування міри запобіжного заходу, як підписки про невиїзд.

За весь період, пов`язаний з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, останній знаходився під судом на підписці про невиїзд та до часу винесення постанови про закриття справи за відсутністю в діях складу злочину, внаслідок моральних, психоемоційних, фізичних знущань, став інвалідом ІІ групи, захворів на онкологічну хворобу. В період незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та в період проведення досудового та неодноразового судового слідства, самопочуття позивача погіршилося, він відчував слабкість, запаморочення, іноді нудоту, погіршення апетиту та роботи серцево-судинної системи, яке проявлялось в підвищенні кров`яного теку, випадках аритмії серця та погіршення загального стану здоров`я. При детальному обстеженні стану здоров`я позивача 27 червня 2006 року було діагностовано захворювання - ЛГМ ст. Ш Б, «захворювання Ходжкіна» з призначенням лікування в СОД. Однією із обов`язкових рекомендацій при лікуванні даного захворювання, окрім лікувальних та реабілітаційних заходів, є обмеження фізичних та психоемоційних навантажень, санаторно-курортне лікування. Також внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності посилювалися постійні психоемоційні навантаження на стан здоров`я, що негативно відображалося на лікувальний процес. Розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 2 000 000,00 грн. і просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на його користь зазначений розмір моральної шкоди.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року було замінено первісного відповідача - Головне управління Державної казначейства у Дніпропетровській області на Державну казначейську службу України та залучено в якості співвідповідача Прокуратуру Дніпропетровської області.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2016 року було замінено відповідачів у справі - Синельниківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Прокуратуру Дніпропетровської області залучено у якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури, суду, в розмірі 842 946,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що протиправне притягнення позивача до кримінальної відповідальності і тривале застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись із цим рішенням, Прокуратура Дніпропетровської області та Державна казначейська служба України подали до суду апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційні скарги Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України - задоволені частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2019 року скасовано в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 процесуальних витрат у справі в розмірі 13 240,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, прокуратури, суду в розмірі 842 946 грн, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 процесуальних витрат у розмірі 13 240,00 грн підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження такої сплати позивачем.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 липня 2019 року від Прокуратури Дніпропетровської області на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції змінити оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про визначення розміру моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

16 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги Прокуратури Дніпропетровської області відмовити, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 вересня 2019 року матеріали цивільної справи 191/4312/15-ц надійшли на адресу Верховного Суду.

13 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 грудня 1998 року СВ Синельниківським МРВ УМВС України у Дніпропетровській області було порушено кримінальну справу № 151635 за фактом хуліганських дій по відношенню до ОСОБА_2 , які мали місце 06 грудня 1998 року у приміщенні ЦДМ «Карусель».

21 грудня 1998 року позивачеві було пред`явлене обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 206 КК України і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

18 листопада 2012 року постановою слідчого кримінальна справа № 151635 була закрита на підставі пункту 2 статті 6 КПК України за відсутності складу злочину. При цьому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд ОСОБА_1 скасовано не було.

22 лютого 2016 року зазначена постанова слідчого про закриття кримінальної справи від 18 листопада 2012 року керівником Синельниківської місцевої прокуратури була скасована.

23 лютого 2016 року постановою слідчого СВ Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області кримінальна справа була закрита на підставі пункту 2 статті 6 КПК України за відсутністю складу злочину. Цією ж постановою було скасовано і запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 21 грудня 1999 року, тобто з часу пред`явлення обвинувачення і обрання йому запобіжного заходу, до 23 лютого 2016 року, тобто до дня закриття кримінальної справи і скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, що у сукупності становить 202 повних місяців.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон).

У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 статті 1 Закону.

З аналізу наведених норм законодавства убачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки 21 грудня 1998 року йому було пред`явлене обвинувачення і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, і лише 23 лютого 2016 року було остаточно закрите кримінальне провадження за відсутністю складу злочину і скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Вимоги частин другої та третьої статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону).

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначені судами попередніх інстанцій у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи.

У 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4 173,00 грн.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Так, суди, встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, прийшов до обґрунтованого висновку, що належний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 в даному випадку складає 842 946,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про необхідність обчислення моральної шкоди за період з 21 грудня 1998 року по 18 листопада 2012 року - день винесення постанови про закриття кримінального провадження є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, встановлено, що постановою від 18 листопада 2012 року запобіжний захід ОСОБА_1 скасовано не було. Лише постановою слідчого від 23 лютого 2016 року кримінальна справа була остаточно закрита на підставі пункту 2 статті 6 КПК України за відсутністю складу злочину із скасуванням раніше обраного позивачеві запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Також не заслуговують на увагу суду доводи касаційної скарги про те, що спричинення моральної шкоди позивачем не доведено.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило