Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 192/1945/16-ц
провадження № 61-44670св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, Солонянська районна рада Дніпропетровської області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року в складі судді Щербини Н. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Солонянської районної ради Дніпропетровської області та просив поновити строк на оскарження дій суб`єкта владних повноважень, пропущений з поважних причин, визнати недійсними розпорядження голови Солонянської районної державної адміністрації від 11 квітня 1996 року № 226-р та рішення № 6-6/ХХІІІ сесії Солонянської районної ради від 17 березня 1999 року в частині передачі ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки площею 11,1 га за рахунок земель Василівської сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 березня 1992 року на підставі рішення ІХ сесії ХХІ-го скликання Солонянської районної ради народних депутатів йому було надано в довічне успадкування, володіння для ведення селянського господарства земельну ділянку площею 11,1 га за рахунок земель Василівської сільської ради. 14 жовтня 1994 року на підставі вказаного рішення він отримав державний акт на право постійного користування цією земельною ділянкою із встановленням меж та використовував її за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
У 1995 році він вирішив припинити зайняття фермерством, у зв`язку з чим звернувся до Солонянської районної державної адміністрації з заявою про закриття його фермерського господарства «Дніпрельстан», на підставі якої його було припинено. Інших заяв до райдержадміністрації він не подавав, державний акт на право постійного користування землею у нього не вилучався, а тому він продовжував користуватися земельною ділянкою. За усною домовленістю зі знайомим ОСОБА_2 він передав йому для використання свою земельну ділянку площею 11,1 га.
На теперішній час він має намір відновити зайняття фермерством, а тому у вересні 2015 року звернувся до відділу Держземагенства у Солонянському районі з запитом стосовно внесення його земельної ділянки площею 11,1 га до кадастрового обліку. На своє звернення отримав відповідь, що належна йому земельна ділянка внесена до системи ДЗК за кадастровим номером: 1225081500:02:002:0006.
Зазначав, що на початку квітня 2016 року з отриманого від ОСОБА_2 позову і наданих до нього документів він дізнався, що згідно з розпорядженням голови Солонянської районної державної адміністрації № 226-р від 11 квітня 1996 року в нього було вилучено земельну ділянку площею 11,1 га нібито за його добровільної відмови від її подальшого використання, а 17 березня 1999 року рішенням VІ сесії ХХІІІ скликання Солонянської районної ради ця земельна ділянка передана ОСОБА_2 в постійне користування з видачею йому 19 липня 2000 року державного акта.
Вказував про те, що ані до Солонянської районної ради, ані до Солонянської районної державної адміністрації із заявами про добровільну відмову від подальшого використання земельної ділянки він не звертався, а тому підстав для її вилучення у нього не було.
До того ж вважав, що голова Солонянської районної державної адміністрації не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного розпорядження від 11 квітня 1996 року, оскільки питання про припинення права приватної власності на землю є виключною компетенцією відповідної ради народних депутатів.
Відтак, оскільки вилучення у нього земельної ділянки проведено незаконно, рішення Солонянської районної ради в частині передачі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 11,1 га в постійне користування також є недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано поважними причини пропущення ОСОБА_1 позовної давності для захисту порушеного права.
Визнано недійсним розпорядження голови Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 226-р від 11 квітня 1996 року в частині вилучення у ОСОБА_1 земельної ділянки площею 11,1 га (фермерське господарство «Дніпрельстан»), Василівська сільська рада.
Визнано недійсним рішення № 6-6/ХХІІІ Солонянської районної ради від 17 березня 1999 року в частині передачі ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки площею 11,1 га за рахунок земель Василівської сільської ради. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження добровільної відмови позивача від раніше наданої йому земельної ділянки та недоведеності повноважень районної державної адміністрації для вилучення землі на підставі статті 29 Земельного кодексу України.
При цьому суди вважали, що позивач звернувся з даним позовом з дотриманням позовної давності, з огляду на те, що будь-яких належних і допустимих доказів щодо його обізнаності про існування оскаржуваного розпорядження та рішення до 2016 року, судам не надано.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суди не надали належної оцінки всім доказам у справі, не врахували, що права позивача оскаржуваними розпорядженням та рішенням не порушені, оскільки ще в 1996 році він добровільно відмовився від наданої йому для ведення фермерського господарства земельної ділянки, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія його заяви і показання свідка, а також факт припинення діяльності фермерського господарства.
До того ж зазначає, що позивач звернувся з даним позовом з пропуском позовної давності та доказів його поважності не надав, проте суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, внаслідок чого неправильно застосували частину першу статті 261 ЦК України.
Разом з тим зазначає, що судові рішення у цій справі порушують його права, оскільки з березня 1999 року і до пред`явлення цього позову він законно, добросовісно володів спірною земельною ділянкою, використовував її за цільовим призначенням і виконував передбачені законом зобов`язання землекористувача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
20 грудня 2018 року справа № 192/1945/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Голова Солонянської районної ради Дніпропетровської області Корж О. Л. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить її задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Судувід 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі рішення Солонянської районної ради Дніпропетровської області від 17 березня 1992 року ОСОБА_1 було надано в довічне успадковуване володіння для ведення селянського фермерського господарства (далі - СФГ) земельну ділянку площею 11,1 га на території Василівської сільської ради, а 14 квітня 1994 року видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП Сл № 000011.
21 грудня 1994 року згідно з розпорядженням Солонянської районної державної адміністрації № 219 було зареєстровано СФГ «Дніпрельстан», головою якого є ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Солонянської районної ради Дніпропетровської області від 25 грудня 1995 року в зв`язку з ліквідацією райвиконкому були передані повноваження райдержадміністрації щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок, що віднесені до компетенції районної ради згідно зі статтями 11 17 18 19 31 77 79 ЗК України.
Згідно з розпорядженням Солонянської районної державної адміністрації № 226-р від 11 квітня 1996 року було вилучено землі, надані для ведення СФГ, в тому числі і у ОСОБА_3 на підставі заяви про добровільну відмову від наданих раніше земель у відповідності до рішення районної ради № 2-ІІ/ХХІІ від 25 грудня 1995 року.
28 серпня 1996 року ОСОБА_1 звернувся до Солонянської районної державної адміністрації з заявою про припинення діяльності СФГ «Дніпрельстан».
З листа Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 02 червня 2016 року, технічної документації виявлено, що вилучена в ОСОБА_1 земельна ділянка площею 11,1 га була зарахована до земель запасу, а рішенням Солонянської районної ради № 6-6/ХХІІІ від 17 березня 1999 року надана в постійне користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України, частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Аналогічну норму містить частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив визнати недійсними розпорядження голови Солонянської районної державної адміністрації від 11 квітня 1996 року № 226-р про вилучення у нього земельної ділянки площею 11,1 га та рішення № 6-6/ХХІІІ сесії Солонянської районної ради від 17 березня 1999 року в частині передачі цієї земельної ділянки ОСОБА_2 в постійне користування.
Установлено, що на час пред`явлення позову спірна земельна ділянка перебувала в володінні третьої особи ОСОБА_2 , який з 1999 року використовує її для ведення фермерського господарства.
Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 і не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Проте, ОСОБА_2 до участі в справі в якості співвідповідача не залучений, клопотань про його залучення співвідповідачем за цим позовом позивач не заявляв, що є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, не звернули уваги, що позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, внаслідок чого зробили неправильний висновок про задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, наведених вище.
При цьому Верховний Суд зазначає, що відмова в позові із вищевказаної підстави не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом на загальних підставах із визначенням належного складу учасників справи.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу задоволено, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано та в задоволенні позову відмовлено, то сплачений ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 211, 00 грн та за подання касаційної скарги в сумі 2 204, 80 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Солонянської районної ради Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення та розпорядження.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 415 (три тисячі чотириста п`ятнадцять) гривень 80 копійок судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова С. О. Карпенко М. Ю. Тітов