ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 193/1132/22
провадження № 61-10406св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Пізняк Віктор Іванович,
відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О. та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП
в Дніпропетровській області) про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в провадженні слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження
№ 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України (шахрайство), в якому він визнаний потерпілим. Процесуальне керівництво
в цьому кримінальному провадженні здійснювалося прокурором відділу нагляду
за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Дніпропетровської області, Шестопаловим Р. М.
Постановою старшого слідчого в органах внутрішніх справ слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області Кукуш А. В. від 09 червня 2017 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Мотивуючи закриття кримінального провадження,
слідчий вказав, що склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, є матеріальним складом, тобто обов`язкова наявність суспільно небезпечних наслідків. У даному випадку неможливо встановити, чи завдані йому збитки, не провівши з ним комплекс слідчих дій. Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2017 року його скаргу задоволено,
скасовано постанову від 09 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12017040000000106 (справа № 200/16632/17, провадження
№ 1-кс/200/10026/17).
З моменту скасування постанови до теперішнього часу, тобто за понад п`ять років, не проведено жодних слідчих дій, що свідчить про порушення розумних строків досудового розслідування. З моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) (03 лютого 2017 року) до дня подання позову минуло майже шість років, що свідчить про затягування досудового розслідування. Протягом усього цього часу він неодноразово звертався до слідчих суддів із відповідними скаргами, більшість яких була задоволена (справи
№ 200/16632/17, № 202/7242/18, 201/12556/20), до прокурора з відповідними клопотаннями.
Позивач зазначав, що внаслідок затягування досудового розслідування йому спричинена шкода, оскільки у зв`язку з відмовою у розслідуванні кримінального провадження винні особи, які під впливом погроз та шахрайських дій змушували його укладати кредитні договори, за якими техніку та кошти він не отримував
(у деяких випадках про договори йому взагалі не було відомо), до відповідальності не притягнуті. Натомість, фінансові установи звертаються до нього із відповідними позовами на загальну суму 140 962,28 грн, приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис. Це все супроводжується постійними телефонними дзвінками від колекторських організацій, надходженням на адресу підприємства, в якому він працює, постанов про здійснення відрахування із його доходів, незаконним стягненням із нього коштів. Розмір моральної шкоди оцінено в 1 000 000,00 грн.
Крім того, позивач зазначав, що попередній (орієнтований) розрахунок витрат,
які він поніс і які очікує понести складає 80 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ГУНП
в Дніпропетровській області на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу досудового розслідування, а також витрати на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року у складі судді Кравченко Н. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як на підставу відшкодування моральної шкоди позивач указував на надмірну тривалість кримінального провадження, тому відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176
ЦК України. Така шкода може бути відшкодована на загальних підставах
(статті 1173 1174 ЦК України). Однак, позивач не довів належними
та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди внаслідок надмірної тривалості здійснення кримінального провадження з вини відповідача, причинний зв`язок між діями слідчого та настанням негативних наслідків. Необхідність звернення до суду для реалізації позивачем свого процесуального права
на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого чи прокурора не може бути належною правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.
Районний суд уважав, що права позивача, як потерпілого у кримінальному провадженні, у зв`язку із його закриттям були відновлені ухвалою слідчого
судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня
2017 року, якою скасовано постанову слідчого від 09 червня 2017 року
про закриття кримінального провадження (справа № 200/16632/17, провадження № 1-кс/200/10026/17), а також ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року, якою зобов`язано прокурора вчинити певні дії (справа № 200/7242/18, провадження № 1-кс/202/10266/2019). Указане, на думку суду, є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин даної справи.
Оскільки суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , понесені ним витрати на професійну правничу допомогу також не підлягають стягненню.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1
на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, у розмірі 10 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення Конституції України ЦК України, прецедентну практику ЄСПЛ, а також урахувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду
у подібних справах, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки досудове розслідування
у кримінальному провадженні № 12017040000000106, в якому позивач
є потерпілим, триває з 2017 року, тобто більше шести років.
Відповідними ухвалами слідчих суддів неодноразово встановлена бездіяльність відповідача в частині невиконання своїх службових обов`язків. При цьому апеляційний суд виходив із того, що бездіяльність посадових осіб відповідача
у кримінальному провадженні є тривалою й такими діями ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, розмір якої, із урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, визначено в 10 000,00 грн.
29 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Пізняка В. І., про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, в якій просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну
правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у розмірі 55 000,00 грн, надавши до заяви відповідні докази.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Пізняка В. І., задоволено частково.
Стягнуто з ГУНП в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Додаткове судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим,
що заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу (55 000,00 грн) є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, крім того, позов задоволено частково. Зокрема, протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій позиція позивача
не змінювалася; у суді першої інстанції представник позивача подавав заяви
про розгляд справи за його відсутності; апеляційна скарга на рішення суду аргументована аналогічними доводами, що позовна заява; адвокат не надав договір про надання юридичної допомоги. Урахувавши надані докази (акт прийому-здачі наданих послуг від 26 червня 2023 року за договором про надання юридичної (правничої) допомоги від 01 жовтня 2020 року, додаткова угода
від 09 грудня 2022 року до договору про надання юридичної (правничої) допомоги від 01 жовтня 2020 року), відповідні норми ЦПК України та Закону України
«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважав
за необхідне стягнути з ГУНП в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції
У касаційних скаргах, поданих відповідно у липні та серпні 2023 року
до Верховного Суду, ГУНП в Дніпропетровській області, посилаючись
на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить: 1) скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року та залишити в силі рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2023 року; 2) скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 липня 2023 року.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень апеляційного суду заявник посилається на те, що судом застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 21 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження
у вказаній справі за касаційними скаргами ГУНП в Дніпропетровській області
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року
та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Відмовлено
у задоволенні клопотань заявника про зупинення виконання постанов апеляційного суду. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотань ГУНП в Дніпропетровській області про повідомлення дати, часу та місця розгляду справи. Справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційні скарги ГУНП в Дніпропетровській області мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою
і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіюванні. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, внаслідок тривалого кримінального провадження, причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями слідчих, його звернень до суду
та моральною шкодою, що є його процесуальним обов`язком.
Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій
та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування не є підставою для відшкодування моральної шкоди, на чому зауважив суд першої інстанції, проте апеляційний суд безпідставно скасував правильне та законне рішення суду.
Крім цього, суд апеляційної інстанції не врахував положення статті 1174
ЦК України, а саме, що шкода відшкодовується державою. Органом, який здійснює функції держави у подібних правовідносинах є Державна казначейська служба України, яка не була залучена позивачем в якості відповідача до участі в справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за недоведеності позивачем завдання йому моральної шкоди діями відповідача, висновки апеляційного суду
в частині відшкодування судових витрат на правничу допомогу також
не відповідають обставинам справи й нормам права.
Відзиви на касаційні скарги до суду касаційної інстанції не надійшли.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У провадженні слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року в якому ОСОБА_1 визнаний потерпілим. Відповідно до фабули з витягу з указаного кримінального провадження зазначено: «19 лютого 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інші невстановлені особи за попередньою змовою між собою, знаходячись по АДРЕСА_1 , шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи чужим майном потерпілого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме грошима в сумі 20 600,00 грн, спричинивши йому матеріальних збитків
на вищевказану суму» (а. с. 7).
Постановою старшого слідчого в органах внутрішніх справ слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області Кукуш А. В. від 09 червня 2017 року кримінальне провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 жовтня 2017 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 19 грудня 2017 року про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 09 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 12017040000000106 скасовано (справа № 200/16632/17, провадження № 1-кс/200/10026/17) (а. с. 17, 18).
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 16 жовтня 2019 року у справі № 202/7242/18 скаргу ОСОБА_1
на бездіяльність прокурора задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу прокуратури Дніпропетровської області розглянути в порядку статті 220
КПК України клопотання потерпілого ОСОБА_1 про проведення слідчих дій, отримане 01 серпня 2019 року (а. с. 20-21).
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 05 січня 2021 року у справі № 201/12556/20 скаргу адвоката Пізняка В. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на бездіяльність прокурора щодо нерозгляду клопотання від 27 листопада 2020 року про недотримання розумних строків
під час досудового розслідування задоволено. Зобов`язано керівника Дніпропетровської обласної прокуратури розглянути відповідно до положень статті 308 КПК України клопотання адвоката Пізняка В. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , від 27 листопада 2020 року про недотримання розумних строків прокурором під час досудового розслідування, про що повідомити заявника
(а. с. 28-29).
У матеріалах справи наявні листи-відповіді, надані Дніпропетровською обласною прокуратурою на неодноразові звернення ОСОБА_1 та його адвоката Пізняка В. І., а саме: від 07 березня 2018 року № 21-5178-17, від 15 серпня
2019 року № 21-5178-17, від 02 квітня 2020 року № 21-5178-17, від 16 жовтня
2020 року № 21-5178-17, від 07 грудня 2020 року № 21-5178-17, від 18 лютого
2021 року № 31/2-5496-20, від 19 жовтня 2022 року № 09/6-5178-17, від 22 жовтня 2022 року № 21-5178-17 (а. с. 8-15), в яких, серед іншого, зазначено, що:
- «кримінальне провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року
під час досудового розслідування 09 лютого 2017 року об`єднано із кримінальним провадженням № 12015230100000663 від 27 серпня 2015 року. За результатами слідства 14 червня 2017 року обвинувальний акт у цьому провадженні в порядку пункту 3 частини другої статті 283, статей 291 293 КПК України направлено
до суду»;
- «ухвали слідчих суддів Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 жовтня 2017 року та від 19 грудня 2017 року не містять будь-яких даних щодо відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні, продовження у ньому строків проведення досудового розслідування, виконання конкретних слідчих (розшукових) дій, порядку і способу внесення відповідних відомостей до ЄРДР»;
«будь-які слідчі дії в рамках кримінального провадження № 12017040000000106
від 03 лютого 2017 року з часу винесення слідчим постанови від 09 червня
2017 року про закриття вказаного кримінального провадження не проводились, процесуальні рішення не приймались»;
«…слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області не розслідується,
а обласною прокуратурою не здійснюється процесуальне керівництво
у кримінальному провадженні № 12017040000000106, а жодна особа з числа працівників прокуратури, у розумінні ухвал слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року та від 26 листопада 2019 року на даний час не є процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 12017040000000106, оскільки це провадження 09 лютого 2017 року об`єднано із кримінальним провадженням № 12015230100000663 від 27 серпня 2015 року, обвинувальний акт в якому 14 червня 2017 року, в порядку пункту 3 частини другої статті 283, статей 291 293 КПК України направлено до суду.
У даному провадженні триває судовий розгляд»;
- «прокуратурою області внесено відомості до ЄРДР за № 42019040000000757
від 13 грудня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, за фактом заволодіння…коштами ОСОБА_1 в сумі 20 600,00 грн»;
- «Дніпропетровською обласною прокуратурою на виконання ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада
2020 року у справі № 202/6578/20 внесено відомості до ЄРДР
за № 42020040000000760 за фактом невиконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року…із попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою частиною третьою статті 382 КК України».
Згідно з довідки слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області про хід досудового розслідування кримінального провадження № 12015230100000663
від 27 серпня 2015 року вбачається, що:
«у період 2014-2015 років на території м. Кривого Рогу Дніпропетровської області під керівництвом ОСОБА_5 і ОСОБА_3 було створено організовану групу,
до якої увійшли ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_2 ,
що увійшов пізніше до складу організованої групи, тим самим організувалося стійке об`єднання для вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, поєднане єдиним планом відомим учасникам групи, з розподілом функцій учасників групи, спрямоване на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Організована та під керівництвом ОСОБА_5 , ОСОБА_3 організована група
в складі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , діючи у складі організованої групи, з єдиним злочинним умислом, з корисливих мотивів, об`єднані спільністю дій і єдиним злочинним наміром, у період з вересня 2014 року по 20 грудня 2016 року заволоділи майном (грошовими коштами) громадян: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,
ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 ,
ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 ,
ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 ,
ОСОБА_62 …шляхом грабежів, шахрайств та розбійного нападу, завдавши шкоди потерпілим на загальну суму 1 045 326,35 гривень.
У ході проведення досудового розслідування після повідомлення про підозру ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та іншим були встановлені факти злочинної діяльності членів організованої групи, відомості про які були внесені до ЄРДР за відповідними номерами (36 кримінальних проваджень),
які були об`єднані в одне провадження № 12015230100000663.
03 лютого 2017 року до ЄРДР внесені відомості за № 12017040000000106
за ознаками кримінального правопорушення, передбачених частиною другою статті 190 КК України за заявою ОСОБА_1 , матеріали яких об`єднані в одне провадження з № 12015230100000663…При виконанні доручення оперативним підрозділом було встановлено, що ОСОБА_1 після подачі заяви до органу досудового розслідування виїхав за кордон на територію Європейського Союзу
і в подальшому на виклики слідчого не з`являвся, що унеможливлює виконання завдань кримінального провадження в контексті швидкого та повного досудового розслідування а також встановлення суб`єкта кримінального правопорушення, який вчинив кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_1 , суми завданого збитку ОСОБА_1 та інших обставин кримінального правопорушення та неможливості проведення всіх необхідних слідчих дій.
09 червня 2017 року, враховуючи строки досудового розслідування
та вищевикладене кримінальне провадження № 12017040000000106, внесене
за заявою ОСОБА_1 , яке було об`єднано з кримінальним провадженням
№ 12015230100000663, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284
КПК України.
14 червня 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні
№ 12015230100000663 від 27 серпня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 за частиною третьою статті 146, частиною п`ятою статті 186, частиною четвертою статті 187,
частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 263 КК України направлено до суду та знаходиться на розгляді
у Жовтневому районному суді м. Кривого Рогу.
Після направлення обвинувального акта у кримінальному провадженні
№ 12015230100000663 від 27 серпня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 за частиною третьою статті 146, частиною п`ятою статті 186, частиною четвертою статті 187,
частиною другою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 263 КК України…до слідчого управління не надходила ухвала слідчого судді та постанова прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017040000000106, яке було об`єднане
з кримінальним провадженням № 12015230100000663 та скеровано
з обвинувальним актом до суду, а також відомості про скасування закриття кримінального провадження і поновлення досудового розслідування не були внесені до ЄРДР, згідно з частиною третьою статті 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається…». (а. с. 75-79).
З вищевикладеного вбачається, що слідчі дії в рамках кримінального провадження № 12017040000000106 від 03 лютого 2017 року, де потерпілим визнаний ОСОБА_1 , із часу винесення слідчим постанови від 09 червня 2017 року
про закриття вказаного кримінального провадження не проводились, процесуальні рішення не приймались
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ГУНП в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо вирішення спору по суті
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України,
а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення
до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення
у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України
в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи
із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення,
які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади
до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній
або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові
від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема,
у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння
її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією
з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи,
а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися
до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади,
є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю),
які встановлені судом (суддею).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував позов
не лише окремими фактами бездіяльності органів досудового розслідування,
а й посилався на тривалість та неефективність їхньої роботи в цілому, оскільки починаючи з 2017 року досудове розслідування триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності. На підтвердження заявлених вимог надав відповідні докази.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Натомість, апеляційний суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , визначивши до відшкодування відповідний розмір моральної шкоди.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією,
так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року
у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту
у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв
та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав,
що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати
цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати,
щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року
у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі
№ 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначала, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію
за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладені також у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження
№ 61-18673св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17 (провадження № 61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (провадження
№ К/9901/17533/18), від 03 листопада 2021 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-18525св20), та інших.
Таким чином, вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку доводам позивача та наданим ним доказам, урахувавши обставини тривалого здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 12017040000000106, в якому позивач визнаний потерпілим, бездіяльності посадових осіб, яка полягає у невиконанні своїх обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначив із урахуванням обсягу заподіяної шкоди, характеру
та тривалості моральних страждань, а також загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності. Проте помилково стягнув указану шкоду з ГУНП в Дніпропетровській області.
Щодо належного відповідача
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року
у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади, зокрема органи досудового розслідування, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема
і коштами.
Відтак, доводи касаційної скарги у відповідній частині є частково обґрунтованими.
Разом із цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
про незалучення Державної казначейської служби України до участі у справі,
так як належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава
як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження
№ 14-538цс19) (пункт 71)).
Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, колегія суддів уважає, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування, має бути здійснено за рахунок Держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган - ГУНП
в Дніпропетровській області.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави,
ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах,
а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження
№ 12-110гс18)).
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня
2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) та інших.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування».
Верховний Суд погоджується й з висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких визначено пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно
до норм ЦПК України. Водночас, із урахуванням зроблених вище висновків, колегія суддів уважає, що додаткову постанову також слід змінити в частині сторони,
з якої підлягають стягненню вказані витрати.
При цьому позивач додаткову постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржив.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про ненадання позивачем доказів заподіяння йому моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов`язковому встановленню
в окремому судовому рішенні. Правовідносини в цій справі виникли з факту завдання шкоди. Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави,
що не регулюються нормами КПК України, а суд при розгляді цивільної справи самостійно встановлює наявність чи відсутність підстав для відшкодування немайнової шкоди при оцінці наданих сторонами доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18 та постанову Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21, провадження № 61-10971св23).
Посилання касаційної скарги на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у відповідних постановах Верховного Суду не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції щодо визначення розміру відшкодування, належного до стягнення позивачу. Відтак, доводи заявника в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи касаційних скарг є безпідставними, судом надано їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно
до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної
та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412
ЦПК України).
Таким чином, оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції підлягають зміні з викладенням їх резолютивних частин у належних редакціях (щодо сторони, з якої підлягають стягненню відповідні суми).
Оскільки судові рішення змінюються лише в частині їх резолютивних частин,
але не змінюються по суті, то відповідно до статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року змінити.
Викласти резолютивну частину постанови Дніпровського апеляційного суду
від 28 червня 2023 року в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування».
Викласти резолютивну частину додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, понесені
на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн».
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня
2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець