№ 199/1100/19

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 199/1100/19

провадження № 61-20924св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 ,

відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , - адвоката Лабика Руслана Романовича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2019 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» (далі - ТДВ «Глобус») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17 годині 15 хвилин водій ОСОБА_4 , керуючи на законних підставах технічно справним автомобілем «OPEL KADETT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Т-0415 «Долинське - Верхньодніпровськ», на відстані 6-ти кілометрів від села Долинське Дніпропетровської області, виявивши зустрічний невстановлений легковий автомобіль під керуванням невстановленого водія, який змінив напрямок свого руху ліворуч з виїздом на смугу зустрічного руху, тобто на смугу руху автомобіля «OPEL KADETT», з метою уникнення зіткнення із зазначеним автомобілем, застосував екстрене гальмування, внаслідок чого автомобіль «OPEL KADETT» продовжив свій рух прямо та, виїхавши за межі проїзної частини дороги праворуч, здійснив наїзд на перешкоду у вигляді дерева. Від отриманих травм пасажир автомобіля «OPEL KADETT» ОСОБА_5 загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). 26 червня 2017 року за вказаним фактом було розпочате досудове розслідування. Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Соломка Д. М. від 30 листопада 2017 року кримінальне провадження № 12017040000000849 було закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля «OPEL KADETT» ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого) Кримінального кодексу України (далі - КК України). На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ТДВ «Глобус». У травні 2018 року вони звернулися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, однак отримали відмову, мотивовану тим, що винним у скоєні ДТП є водій невстановленого транспортного засобу, а не страхувальник. Враховуючи викладене, позивачі просили стягнути з ТДВ «Глобус» на користь ОСОБА_1 : 19 200 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті сина, 27 000 грн - на відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника загиблому сину; на користь ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 : 268 800 грн - на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею вісімнадцяти років, 19 200 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті батька; на користь ОСОБА_2 - 1 634 грн на відшкодування витрат на поховання загиблого ОСОБА_5 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки винна ОСОБА_4 як водія застрахованого автомобіля у скоєнні ДТП відсутня, шкоду заподіяно невстановленим транспортним засобом, то саме на Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) покладено обов`язок з її відшкодування. Отже, ТДВ «Глобус» є неналежним відповідачем в цій справі. Позивачі скористалися своїм правом на розгляд справи за їх відсутності, клопотань щодо заміни відповідача або залучення до участі у справі інших осіб не заявляли.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Однією з підстав для виплати страхового відшкодування потерпілим або особам, які відповідно до чинного законодавства України мають право на таке відшкодування, є наявність в діях застрахованої особи вини. Оскільки шкоду завдано невстановленим транспортним засобом, то згідно з підпунктом «б» пункту 41.1 статті 41 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) обов`язок з її відшкодування несе МТСБУ. Позивачі не позбавлені права повторно звернутися до суду з позовом до належного відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , - адвокат Лабик Р. Р. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, судами залишено поза увагою те, що за змістом частини другої статті 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. При цьому особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. В разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Таким чином, позивачі мають право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх володільців джерел підвищеної небезпеки разом, так і від будь-кого з них окремо.

У грудні 2019 року ТДВ «Глобус» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

12 грудня 2019 року справа № 199/1100/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 17 годині 15 хвилин водій ОСОБА_4 , керуючи на законних підставах технічно справним автомобілем «OPEL KADETT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі Т-0415 «Долинське - Верхньодніпровськ», на відстані 6-ти кілометрів від села Долинське Дніпропетровської області, виявивши зустрічний невстановлений легковий автомобіль під керуванням невстановленого водія, який змінив напрямок свого руху ліворуч з виїздом на смугу зустрічного руху, тобто на смугу руху автомобіля «OPEL KADETT», з метою уникнення зіткнення із зазначеним автомобілем, застосував екстрене гальмування, внаслідок чого автомобіль «OPEL KADETT» продовжив свій рух прямо та, виїхавши за межі проїзної частини дороги праворуч, здійснив наїзд на перешкоду у вигляді дерева. Від отриманих травм пасажир автомобіля «OPEL KADETT» ОСОБА_5 загинув на місці ДТП.

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Соломка Д. М. від 30 листопада 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040000000849, було закрите у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля «OPEL KADETT» ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого).

ДТП, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1, сталася у зв`язку з порушенням невстановленим водієм невстановленого автомобіля правил дорожнього руху.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «OPEL KADETT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ТДВ «Глобус», що підтверджується Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4414200.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

За змістом цієї норми обов`язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.

Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

В разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, уразі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується (стаття 1201 ЦК України).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

Згідно зі статтею 27 Закону № 1961-IV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону № 1961-IV у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Згідно з підпунктом «б» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки вина ОСОБА_4 як водія застрахованого у ТДВ «Глобус» автомобіля у скоєнні ДТП не доведена, шкоду заподіяно невстановленим транспортним засобом, то саме на МТСБУ покладено обов`язок з її відшкодування. Отже, товариство є неналежним відповідачем в цій справі.

Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки (автомобіля «OPEL KADETT», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та невстановленого транспортного засобу) було завдано шкоди іншим особам, а тому на підставі частини другої статті 1188 ЦК України особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. У такому випадку позивач має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх володільців транспортних засобів разом, так і від будь-кого з них окремо.

За вказаних обставин суди дійшли помилкового висновку про те, що ТДВ «Глобус» як страховик цивільно-правової відповідальності володільця автомобіля «OPEL KADETT» є неналежним відповідачем в цій справі.

Таким чином, в порушення норм процесуального законодавства суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що мають значення для вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях в достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, оскільки суди не виконали належним чином своїх обов`язків, що стало причиною передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження зібраних доказів судами обох попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо клопотання представника позивачів -адвоката Лабика Р. Р. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з касаційною скаргою представник позивачів -адвокат Лабик Р. Р. подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України, вказуючи, що у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 638/6652/16-ц (провадження № 61-11278св18) Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що страхова компанія не повинна відповідати за завдання шкоди внаслідок ДТП, яке сталося за участю водія застрахованого транспортного засобу, оскільки відсутня вина останнього в цьому ДТП, а отже, цей випадок не є страховим. Проте, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 500/2095/15-ц (провадження № 61-15712св18), від 14 січня 2019 року у справі № 751/8121/17 (провадження № 61-39326св18), від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 03 жовтня 2019 року у справі № 285/2654/16-ц (провадження № 61-32098св18) зроблено протилежний правовий висновок, а саме, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без наявності вини її заподіювача, а тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.

Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Оскільки постанови Верховного Суду, на які у своєму клопотанні посилається сторона позивачів, ухвалені одним касаційним судом, то відсутні підстави, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, предметом позову у вищенаведених справах було відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок взаємодії таких джерел, тому правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, не є подібними.

За наведених обставин в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання представника позивачів - адвоката Лабика Руслана Романовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , - адвоката Лабика Руслана Романовича задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов