ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 199/1706/21
провадження № 61-5193св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,
треті особи: державний реєстратор Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Строєнко Лілія Олексіївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Бахмутська районна державна адміністрація Донецької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Подорець О. Б., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), треті особи: державний реєстратор Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Строєнко Л. О. (далі - державний реєстратор Строєнко Л. О.), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Бахмутська районна державна адміністрація Донецької області (далі - Бахмутська РДА), в якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Строєнко Л. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55605904 від 09 грудня 2020 року, яке внесене в Державний реєстр речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно відносно квартири АДРЕСА_1 ;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку за № 39623472 від 08 грудня 2020 року та реєстраційний запис про обтяження № 39623581 (спеціальний розділ) від 08 грудня 2020 року здійснені державним реєстратором ОСОБА_4 відносно квартири АДРЕСА_1 ;
- усунути перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, шляхом зняття обтяження у вигляді заборони та іпотеки з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованого 08 грудня 2020 року в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно за № 39623472, 39623581.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2023 року, у складі судді Подорець О. Б., з урахуванням ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку від 08 грудня 2020 року № 39623472 та реєстраційний запис про обтяження від 08 грудня 2020 року № 39623581 (спеціальний розділ) здійсненні державним реєстратором ОСОБА_4 відносно квартири АДРЕСА_2 .
Усунуто перешкоди у розпорядженні ОСОБА_1 нерухомим майном шляхом зняття обтяження у вигляді заборони та іпотеки з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованих 08 грудня 2020 року в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно за № 39623472, 39623581.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 178,00 грн. Рішення набрало законної сили.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що наказом Міністерства юстиції України від 25 травня 2022 року було скасовано рішення від 09 грудня 2020 року № 55605904, прийняте державним реєстратором Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Строєнко Л. О. за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України від 14 грудня 2021 року, яким встановлено, що рішення від 09 грудня 2020 року № 55605904 прийняте державним реєстратором Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Строєнко Л. О. з порушенням вимог пункту 2 частини третьої статті 10, пункту 7 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2023 року в апеляційному порядку не оскаржувалось, набрало законної сили 09 січня 2024 року.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року доповнено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1
Стягнуто з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 було надано суду належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження понесення цих витрат саме у зазначеному розмірі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року задоволено частково.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року змінено.
Зменшено стягнуту суму витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 з 120 000,00 грн до 60 000,00 грн.
Зменшуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Отже з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, наявні підстави для зменшення їх розмір та стягнення з відповідача на користь позивача 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Касаційна скарга ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено вимоги статті 128 ЦПК України щодо повідомлення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у передбачений законом строк про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи розмір судових витрат, не врахував того, що зазначений розмір вартості послуг не відповідає критерію розумності їхнього розміру та може привести до надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються.
Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 (провадження № 61-10774св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 922/2685/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21), від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 (провадження № 61-2514св23).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У квітні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено та не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Гусаковою О. Б. на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду такі докази: договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року № 11, укладений між Гусаковою О. Б. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 1 від 21 квітня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року № 11; акт виконаних робіт від 30 листопада 2023 року за договором № 11 про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року; квитанції про сплату витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової О. Б. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, заперечувало проти розміру цих витрат, визначених у сумі 120 000,00 грн, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що витрати, які просить стягнути позивачка, є явно завищеними і не відповідають складності справи.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, який зменшив розмір витрат на правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції, із 120 000 грн до 60 000 грн.
При цьому апеляційний суд вірно врахував обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, оцінив витрати ОСОБА_1 з урахуванням всіх аспектів складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення справи та підготовку позову та пояснень як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, врахував також заперечення іншої сторони щодо стягнення витрат на правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн, що не призведе до надмірного збагачення позивачки.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року в його незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник