Постанова
Іменем України
22 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 199/2623/16-ц
провадження № 61-115св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 2006 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 61 250 дол. США зі сплатою 10,08 % річних на строк до 25 грудня 2026 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між
ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Позичальник належним чином свої зобов`язання не виконала, тому перед банком утворилася заборгованість у розмірі 44 704,16 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 39 006,93 дол. США;
заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 760,62 дол. США; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 1 000 дол. США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 936,57 дол. США.
На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі
44 704,16 дол. США.
У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В., про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що умови укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими, оскільки з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, а фінансовий стан останніх значно погіршився. Вказували, що використання банком такої платіжної одиниця, як долар США значно погіршує становища позичальника як споживача порівняно з банком.
Вказували, що відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов`язків кредитора
і боржника та штучно призводить до збільшення заборгованості за кредитом. Крім того, поручитель не давав згоди на внесення змін до кредитного договору, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, тому порука припинилася відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.
На підставі викладеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили: визнати недійсними кредитний договір від 25 грудня 2006 року та договір іпотеки
від 25 грудня 2006 року; визнати припиненим договір поруки від 25 грудня 2006 року.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року вказані позови об`єднано в одне провадження.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 квітня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду за заявою останніх відповідно до пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення вказаної ухвали).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 січня 2018 року (в складі судді Скрипник О. Г.) позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2006 року в розмірі 44 704,12 дол. США, що за курсом 26,25 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 25 березня 2016 року складає 1 173 483,15 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 39 006,93 дол. США, що еквівалентно 1 023 931,92 грн; заборгованості зі сплати процентів - 3 760,62 дол. США, що еквівалентно 98 716,27 грн; заборгованості по комісії за користування кредитом -
1 000 дол. США, що еквівалентно 26 250 грн; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором - 936,57 дол. США, що еквівалентно 24 584,96 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк належним чином виконав свої зобов`язання та видав кредитні кошти, а позичальник порушила умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, тому виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення на користь кредитора.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна ПАТ КБ «ПриватБанк» 19 лютого 2007 року відступило на користь «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» право вимоги як первісному кредитору за кредитним та забезпечувальним договорами. Отже,
ПАТ КБ «ПриватБанк» на час звернення з позовом до суду та на час ухвалення рішення місцевим судом не було особою, права якої порушуються, не визнаються або оспорюються, тому не мало права вимоги до відповідачів за кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що 14 квітня 2016 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договором про іпотечні кредити, відповідно до умов якого позивач набув права вимоги за кредитним договором від 25 грудня 2006 року.
Отже, позов у цій справі є обґрунтованим та поданий належним позивачем, тому апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позичальник порушила умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
15 травня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», назву якого змінено на
ПАТ КБ «ПриватБанк», а у подальшому - на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 25 грудня 2006 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 61 250 дол. США зі сплатою
10,08 % річних на строк до 25 грудня 2026 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між
ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
Банк належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору.
Позичальник належним чином свої зобов`язання не виконала, тому перед банком утворилася заборгованість у розмірі 44 704,16 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 39 006,93 дол. США;
заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 3 760,62 дол. США; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 1 000 дол. США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 936,57 дол. США.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до інформаційної довідки
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 19 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, відповідно до якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором до «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс
№ 1 Пі-Ел-Сі» перейшло право вимоги як первісному кредитору за кредитним та забезпечувальним договорами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 526 530 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У статті 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив
з того, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, надавши позичальнику обумовлену суму коштів,
а відповідачі не виконали своїх зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.
Разом з тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у цій справі, оскільки останнє відступило право вимоги за вищевказаними правочинами на користь «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».
Підставою для відмови у задоволенні позову апеляційним судом зазначено інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, укладений між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог процесуального закону про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», на який суд апеляційної інстанції послався як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статей 516-517 ЦК України заміна кредитора
у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора
у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка
є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав
у зобов`язанні.
Тобто, у разі неналежного повідомлення боржника новим кредитором про перехід до нього права вимоги, законодавством встановлено правовий захист саме боржника.
За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним,
проте позичальник та поручитель не надали судам доказів того, що кредитні кошти були сплачені первісному кредиторові.
Разом з тим, у касаційній скарзі банк вказував, що відповідно до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 14 квітня 2016 року, укладеному між
ПАТ КБ «ПриватБанк», «Юкрейн Мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» та «Ті-Ем-Еф Трасті Лімітед», позивач набув права вимоги, зокрема, за спірними у цій справі правочинами, отже є належним позивачем у справі.
У матеріалах справи відсутні як договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року, укладений між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», відповідно до якого останнє набуло право вимоги за спірними кредитними зобов`язаннями, так і договір купівлі-продажу прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 14 квітня 2016 року, про який зазначав банк
з метою обґрунтування своїх вимог кредитора.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У вказаній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлені. При цьому, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами, що право вимоги за вказаним кредитом було передано іншій особі у 2007 році. Не спростовано відповідачами
і відсутність боргу як первісному, так і наступному кредиторам.
З матеріалів справи вбачається, що у 2014 році ОСОБА_1 зверталася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року, що свідчить про наявність між сторонами правовідносин за вказаним вище договором, проте суд апеляційної інстанції цим обставинам також не дав належної правової оцінки у сукупності з іншими доказами.
Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги відбувся лише за договорами про іпотечні кредити, іпотекодержателем став «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».
Разом з тим, предметом спору є стягнення боргу за договором кредиту. За таких обставин, коли у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передачі прав вимоги за вказаним вище кредитним договором, висновки апеляційного суду про відмову в позові з цих підстав до банку як до особи, права якої не порушені, є передчасними.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, не перевірив належним чином доводи сторін та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська