Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 199/6187/19
провадження № 61-8691св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від
16 грудня 2019 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів:
Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, про знесення самочинно збудованого об`єкту будівництва.
Позов мотивовано тим, що рішенням міської ради від 20 квітня 2005 року «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у спільну оренду
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по фактичному розміщенню кафе» затверджено проект відведення земельної ділянки, розроблений Дніпропетровським міським управлінням Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», передано земельну ділянку площею 0,0148 га (кадастровий номер 1210100000:01:682:0013) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спільну оренду строком на п`ятнадцять років по фактичному розміщенню кафе за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок земель, не переданих у власність або користування.
16 лютого 2017 року згідно з договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Сисоєнко І. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 381, ОСОБА_5 та
ОСОБА_3 продали та передали у власність будівлю кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупці - ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 прийняли будівлю кафе в рівних частках, по Ѕ кожний. Номер запису про право власності на нерухоме майно зареєстровано за
ОСОБА_1 - 19051688, номер запису про право власності на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 - 09051808.
Виходячи з викладеного, на теперішній час, право власності на вказаний об`єкт зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , після укладання договору купівлі-продажу будівлі кафе, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , вимоги статей 26 та 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не виконано, земля передавалася в оренду по фактичному розміщенню кафе та не цим особам, то відповідно до вимог частини четвертої статті 376 ЦК України, позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знести самочинно побудований об`єкт незавершеного будівництва - кафе, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровськавід 16 грудня 2019 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, про знесення самочинно збудованого об`єкту будівництва відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, прийшовши до висновку, що відповідачі набули право власності на нерухомість, розташовану на спірній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу, який не визнано недійсним. Крім того, земельна ділянка рішенням Дніпровської міської ради передавалася строком на 15 років, який не сплив.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 травня 2021 року Дніпровська міська рада через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що заявлені позовні вимоги стосуються не звільнення земельної ділянки від будівлі кафе, належної відповідачам, а саме від об?єкту незавершеного будівництвом, дозвіл на проведення якого відсутній, тому суди попередніх інстанцій зробили не правильний висновок щодо предмета спору.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 639/6261/13-ц, постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі
№ 725/5630/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 910/19726/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня
2020 року у справі № 916/2791/13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
23 липня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що рішенням міської ради від 20 квітня 2005 року затверджено проект відведення земельної ділянки, розроблений Дніпропетровським міським управлінням Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», та передано земельну ділянку площею 0,0148 га (кадастровий номер 1210100000:01:682:0013)
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спільну оренду строком на п`ятнадцять років по фактичному розміщенню кафе за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок земель, не переданих у власність або користування.
16 лютого 2017 року згідно з договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Сисоєнко І. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 381, ОСОБА_5 та
ОСОБА_3 продали у власність будівлю кафе, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , а покупці - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли будівлю кафе в рівних частках, по Ѕ кожний. Номер запису про право власності на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 - 19051688, номер запису про право власності на нерухоме майно зареєстровано за
ОСОБА_2 - 09051808.
Доказів того, що вказаний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна визнано недійсним, позивачем не надано.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аругментам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша та друга статті 376 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).
Поряд з цим відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі
№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що право власності на будівлю кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстровано саме як на об`єкт нерухомого майна, відомостей, що цей об`єкт є самочинним будівництвом матеріали справи не містять; право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (будівлю кафе) зареєстровано за
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним, право яких на спірний об`єкт не скасовано; доказів того, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна визнано недійсним, матеріали справи не містять; земельна ділянка, яка розміщена під вказаною будівлею передана в оренду попереднім власникам на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке є чинним та не скасованим, а відтак перейшла в оренду до відповідачів на тих самих умовах, на яких вона належала попереднім співвласникам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Аргументи заявника про те, що судами неправильно визначено предмет заявлених позовних вимог є безпідставними, оскільки аналіз змісту позовної заяви дає підстави зробити висновок про те, що позивач просив знести саме будівлю кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів того, що на вказаній земельній ділянці здійснюється інше будівництво, матеріали справи не містять.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від
20 березня 2019 року у справі № 639/6261/13-ц, постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц, постанові Верховного Суду від
20 вересня 2018 року у справі № 910/19726/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі
№ 680/214/16-ц є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Ю. Тітов