№ 199/6521/19

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 199/6521/19

провадження № 61-17991св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Інвест», приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Спаї В. В., від 05 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., від 21 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Інвест»,

(далі - ТОВ «Авангард-Інвест»), приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПрАТ «СК «Провідна») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 15 липня 2011 року працівник ТОВ «Авангард-Інвест» ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «ГАЗ-33023 ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив Правила дорожнього руху, не надав перевагу у русі транспортному засобу «Хюндай-Акцент», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під її керуванням, в результаті чого скоїв зіткнення з належним їй автомобілем, який зазнав механічних пошкоджень та ремонту не підлягає, а сама вона отримала тяжкі тілесні ушкодження. Вказувала, що ОСОБА_3 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із ТОВ «Авангард-Інвест».

ОСОБА_1 зазначала, що постановою Солонянського РВ МУ УМВС України в Дніпропетровській області від 06 жовтня 2011 року було порушено кримінальну справу № 16111297 за фактом порушення правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні пошкодження, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Згідно постанови Солонянського РВ МУ УМВС України в Дніпропетровській області від 03 листопада 2011 року її було визнано потерпілою у кримінальній справі № 16111297. Відповідно до матеріалів кримінального провадження водію ОСОБА_3 , який на час ДТП знаходився у трудових відносинах з підприємством, було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. У зв`язку з тим, що підозрюваний ухиляється від слідства, постановою слідчого від 31 січня 2019 року ОСОБА_3 було оголошено у розшук.

Згідно висновку спеціаліста експертного дослідження № ZUs120312 у кримінальній справі № 16111297 по встановленню спричинення аварійних пошкоджень автомобілю «Хюндай-Акцент», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складеного 28 березня 2012 року судовим експертом Мазурек А. А., матеріальна шкода, завдана власнику зазначеного автомобіля внаслідок ДТП з урахуванням амортизаційного зносу та втрати товарного виду, дорівнює 93 880, 56 грн. За виготовлення вказаного висновку було сплачено 900, 00 грн.

ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок ДТП 15 липня 2011 року, відповідно до висновку фахівця судово-медичного експерта від 17 серпня 2011 року № 2709, у неї виявлені ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, множинних рвано-забійних ран верхньої повіки лівого ока, лівої підочної області, лівої щоки, ділянки підборіддя, множинних ран лівої кисті, грудної клітки зліва. Відповідно до повторного висновку судово-медичної експертизи від 31 квітня 2016 року № 69Д виявлені рубці шкіри обличчя (повік лівого ока, підборіддя) на момент проведення комісійної судово-медичної експертизи залишаються невиправними і для їх виправлення необхідне хірургічне втручання (косметична операція). Після загоєння ран обличчя сформувалися рубці в області повік лівого ока, лівої підочної області та ділянки підборіддя. Дані рубці значних розмірів, виражені, помітні та самі по собі не зникнуть та суттєво не змінять своїх властивостей, тобто є невиправними, тобто ушкодження віднесені до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм невиправного знівечення обличчя. За проведення експертизи та виготовлення висновку було сплачено 133, 25 грн. На лікування та медичні препарати були витрачені грошові кошти у сумі 13 643, 27 грн.

25 вересня 2012 року та 22 жовтня 2012 року ПрАТ «СК «Провідна» виплатило ОСОБА_1 10 430, 00 грн. За підрахунком позивача сума невідшкодованої шкоди за період лікування складає 3 213, 26 грн (13 643, 27 - 10 430, 01).

На лікування пошкоджених в результаті ДТП зубів у зв`язку із закінченням терміну придатності (коронки опустилися, а ясна піднялись) необхідна заміна коронок, вартість яких становить 44 200, 00 грн. Всього сума непокритої шкоди на лікування визначена у сумі 47 413, 26 грн (44 200, 00 + 3 213, 26).

Оскільки ліміт відповідальності страховика у відповідності до пункту 9.3 статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка чинна на день ДТП) становив 51 000, 00 грн, відтак загальна сума відшкодувань страховика за страховим випадком не може перевищувати вказаний ліміт. За підрахунками позивача сума, яку повинен відшкодувати страховик, становить 40 570, 00 грн (51 000 - 10 430). Решту суми відшкодування за ушкодження здоров`я повинно відшкодовувати ТОВ «Авангард-Інвест», що становить 6 843, 26 грн (57 843, 26 - 51 000 грн).

ОСОБА_1 також вказувала, що після ДТП скористалася послугами евакуатора, на що витратила 1 950, 00 грн.

В обґрунтування спричинення моральної шкоди позивач посилалася на те, що моральна шкода полягає у невиправному знівеченні обличчя, тривалому перебуванні в медичних закладах, втраті душевного спокою, постійному перебуванні у стані важкого стресу, втраті звичного режиму життя, неможливості нормально працювати протягом семи років. Вказувала, що її життя зазнало негативних змін. Враховуючи тяжкі тілесні ушкодження, завдані внаслідок винних дій працівника ТОВ «Авангард-Інвест», глибину фізичних та душевних страждань протягом восьми років, погіршення здібностей та можливості їх реалізації, спричинених протиправними діями, позивач стверджувала, що їй було завдано моральну шкоду у розмірі 1 000 000, 00 грн.

Із урахуванням викладеного, позивач просила позов задовольнити, стягнути з ТОВ «Авангард-Інвест» на її користь у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася 15 липня 2011 року, 78 907, 07 грн, що складаються із: 68 380, 56 грн - сума за пошкоджений автомобіль; 900, 00 грн - проведення оцінки пошкодження автомобіля; 133, 25 грн - витрати за складений судово-медичний висновок; 1 950, 00 грн - витрати на евакуатор; 6 843, 26 грн - часткова компенсація витрат на лікування; 700, 00 грн - витрати на правову консультацію, та стягнути з ТОВ «Авангард-Інвест» на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000, 00 грн. Стягнути з ПрАТ «СК «Провідна» на її користь у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася 15 липня 2011 року, 66 070, 00 грн, що складаються із: 25 500, 00 грн - сума за пошкоджений автомобіль; 40 570, 00 грн - часткова компенсація витрат на лікування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства можливо лише за наявності підстав, визначених частиною сьомою статті 128 КПК України (тобто особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства). Втім, підстави, передбачені частиною сьомою статті 128 КПК України, при розгляді цієї цивільної справи не встановлені. Звернення позивача до суду із позовом визнано передчасним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки заявлений ОСОБА_1 позов має бути поданий у порядку, визначеному частиною першою статті 128 КПК України (тобто у кримінальному провадженні), а звернення з таким позовом в порядку цивільного судочинства можливо лише за наявності підстав, визначених частиною сьомою статті 128 КПК України (тобто особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства). Однак, підстави, передбачені частиною сьомою статті 128 КПК України, при розгляді цієї справи не встановлені.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції в обґрунтування відмови у задоволенні позову використав норми закону, які не діяли на момент подачі цивільного позову в кримінальному провадженні до органу досудового розслідування, оскільки статті 61-62 КПК України, які визначають поняття цивільного позивача та відповідача у кримінальному провадженні почали діяти з 19 листопада 2012 року, а з цивільним позовом звернулась 22 жовтня 2012 року, суд апеляційної не прийняв до уваги, виходячи із положень пункту 10 розділу XІ «Перехідних положень» КПК України, яким визначено, що кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій згідно з положеннями цього Кодексу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

02 грудня 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня

2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій «звузили» передбачене Цивільним кодексом України право на захист порушеного права шляхом відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з приводу чого позивач звернулась до суду (статті 16, 22 і 23 ЦК України).

Дії нижчестоящих судів призвели до неправильного трактування поняття «подачі» позову та не застосували в правильному форматі положення частини першої статті 184 ЦПК України, де зазначено, що позов вважається пред`явленим з моменту його подання до суду першої інстанції.

Наявний з 2012 року в кримінальному провадженні цивільний позов, поданий 8 років потому, не може вважатися таким, що поданий до суду, оскільки з моменту його подачі до органу досудового розслідування він жодного разу не потрапляв до суду першої інстанції, а сама кримінальна справа жодного разу з 2011 року не надходила до суду, на даний час кримінальне провадження зупинено у зв`язку із розшуком підозрюваного.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Авангард-Інвест», ПрАТ «СК «Провідна» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касацій скаргу ТОВ «Авангард-Інвест» посилається на те, що правовідносини між учасниками виникли саме із відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Із урахуванням положень статті 61 КПК України слід дійти висновку, що права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Таким чином, наявність законодавчо встановленого порядку спростовує доводи позивача щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, а також неправильного тлумачення частини першої статті 184 ЦПК України, частини першої статті 128 КПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Хюндай-Акцент», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

15 липня 2011 року о 19 год 50 хв ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах із ТОВ «Авангард-Інвест», керуючи транспортним засобом «ГАЗ-33023 ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі с. Башмачка, при виїзді з прилеглої дороги на головну автодорогу «Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя» не надав перевагу у русі транспортному засобу «Хюндай-Акцент», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача, в результаті чого виїхав на ліву смугу проїзної частини дороги та скоїв зіткнення з автомобілем позивача, який зазнав механічних пошкоджень, а позивач отримала тяжкі тілесні ушкодження.

06 жовтня 2011 року слідчим Солонянського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області була порушена кримінальна справа. 29 січня 2019 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Постановою від 03 листопада 2011 року ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні.

31 січня 2019 року постановою слідчого Солонянського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області досудове розслідування зупинено, оголошений розшук підозрюваного ОСОБА_3 .

Вартість матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу «Хюндай-Акцент», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 93 880, 56 грн, що підтверджується висновком експертного дослідження № ZUs120312 від 28 березня 2012 року, проведеного у кримінальній справі № 16111297.

Відповідно до подорожнього листа № 002658 вантажного автомобіля, водій ОСОБА_3 виконував завдання ТОВ «Авангард-Інвест».

Згідно з висновком фахівця судово-медичного експерта обласного комунального закладу «Бюро судово-медичної експертизи» від 17 серпня 2011 року № 2709, за своїм характером черепно-мозкова травма, струс головного мозку відносяться до легких тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад шість діб, але не більше, як три тижні (21 день). Після загоєння рвано-забійних ран обличчя у ОСОБА_1 сформувалися рубці в області повік лівого ока, лівої підочної області, ділянки підборіддя. Дані рубці значних розмірів, виражені, помітні та самі по собі (з часом або рід дією нехірургічних методів лікування) не зникнуть та суттєво не змінять своїх властивостей, тобто є невиправними. Якщо слідством або судом буде визнано, що вказані рубці є такими, що знівечили обличчя, то наявні у неї тілесні ушкодження згідно з пунктом 2.1.8 Правил судово-медичного визначення тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, повинні бути віднесені до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм невиправного знівечення обличчя.

Відповідно до висновку експерта комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» від 21 квітня 2016 року № 69-Д рубці шкіри обличчя ОСОБА_1 (повік лівого ока, підборіддя) на момент проведення комісійної судово-медичної експертизи залишаються невиправними і для їх виправлення необхідне хірургічне втручання (косметична операція). Вказані тілесні ушкодження (рубці обличчя) можуть бути розцінені, як тяжкі тілесні ушкодження, якщо будуть визнані такими, що знівечили обличчя, що відповідає вимогам пункту 2.1.8 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, та знаходяться в причинному зв`язку з рвано-забійними ранами обличчя, спричиненими 15 липня 2011 року за умов ДТП.

22 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до органу досудового розслідування із позовною заявою про визнання її цивільним позивачем та стягнення з ТОВ «Авангард-Інвест» матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті ДТП.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (частина перша статті 1188 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Стаття 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а стаття 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише за наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ.

За загальним правилом складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є: шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв`язок між ними; вина заподіювача шкоди.

Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Згідно із принципом змагальності сторін необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим, суд повинен належним чином оцінювати ступінь немайнових втрат.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження № 14-154цс19

За змістом статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майновихінтересів страхувальників.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Частиною другою статті 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (частина перша статті 128 КПК України). Відповідно до частини сьомої статті 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справа № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, заначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звернення позивача до суду із цим позовом є передчасним, оскільки позивач має звернутися до суду за захистом своїх прав лише у порядку, визначеному частиною першою статті 128 КПК України (тобто у кримінальному провадженні), а звернення з позовом в порядку цивільного судочинства можливо лише за наявності підстав, визначених частиною сьомою статті 128 КПК України (тобто особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позовної заяви, а також основним аргументам позивача, не звернули уваги на те, що позивач звернулася до суду із цим позовом з метою відшкодування завданої шкоди, і саме суд, реалізуючи право особи на ефективний засіб правового захисту, оцінивши надані сторонами докази, має встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який може бути підставою для стягнення шкоди.

Слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з 2011 року, і до моменту звернення позивача до суду із цим позовом досудове розслідування не було закінчено, що фактично позбавляє позивача можливості протягом розумного строку захистити свої права у межах кримінального провадження, а також може свідчити про нездатність держави захистити порушені права.

Враховуючи те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не закінчено, цивільний позов ОСОБА_1 , поданий у жовтні 2012 році в межах кримінального провадження, по суті на розгляд суду не передавався, а ОСОБА_1 з метою відшкодування завданої їй майнової, а також моральної шкоди звернулася із цим позовом до ТОВ «Авангард-Інвест», як до роботодавця винної особи, а також до страховика - ПрАТ «СК «Провідна», відмова у позові з формальних підстав не відповідає положенням статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що ефективна судова система відповідно до статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може, а за певних обставин повинна, включати застосування кримінального законодавства (наприклад, рішення у справі «Федіна проти України», заява № 17185/02, від 02 вересня 2010 року, пункт 62). Проте якщо нещасний випадок стався суто внаслідок недбалості за відсутності обтяжуючих обставин, Суд буде задоволений, якщо правова система забезпечить відшкодування потерпілим у порядку цивільного судочинства, що дасть змогу встановити відповідальність сторін провадження та отримати будь-яке відповідне цивільно-правове відшкодування, наприклад зобов`язання відшкодувати шкоду (рішення у справі «Басюк проти України» від 05 листопада 2015 року, заява № 51151/10, пункт 57).

В той же час у справі «Чумак проти України» від 19 травня 2016 року, заява № 60790/12, Європейський суд з прав людини визнав, що у цій справі тривалість провадження за цивільним позовом заявника про відшкодування матеріальної та моральної шкоди була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не надав належної оцінки вказаним вище обставинам, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем подано цивільний позов в межах кримінального провадження, обмеживши право позивача на судовий захист, не надав оцінки доказам, поданим сторонами, а також їхнім доводам, не вирішив спір про відшкодування завданої шкоди по суті.

Враховуючи вищезазначене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, оцінка доводів учасників справи не може вважатись належною, а висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, рішення судів першої і апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, із урахуванням висновків, викладених у цій постанови.

Керуючись статями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович