Постанова
02 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 1/1522/277/11
провадження № 51-3689ск20
Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_4, розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року,
встановив:
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК її звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна та з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року апеляцію прокурора задоволено, апеляцію захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року: стосовно ОСОБА_1 вказівку суду про призначення останньому у відповідності зі ст. 77 КК додаткового покарання у виді позбавлення права посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю; стосовно ОСОБА_3 припис про те, що контроль за поведінкою засудженої ОСОБА_2 покласти на органи виконання покарань за місцем проживання засудженої. Внесено зміни в резолютивну частину вироку, за якими покладено контроль за поведінкою засудженої ОСОБА_2 на кримінально-виконавчу інспекцію за місцем проживання засудженої. В іншій частині вирок залишено без змін.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року задоволено клопотання засудженого ОСОБА_1 та поновлено строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року, постановленої за результатами апеляційного перегляду вироку Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року стосовно ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам, зазначеним у ст. 350 цього Кодексу. Зокрема, у ній має зазначатися вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є: істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції керується положеннями статей 370 - 372 вказаного Кодексу.
Оскаржене судове рішення засуджений просить змінити з підстав наявності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого.
За приписами ч. 2 ст. 387, п. 5 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі зазначається вимога особи, яка її подає.
Засуджений в касаційній скарзі стверджує про порушення судами територіальної підсудності справи, що, з огляду на приписи п. 7 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року, є безумовною підставою для скасування судового рішення. Разом із тим, у прохальній частині касаційної скарги міститься вимога про зміну оскарженого судового рішення, що суперечить мотивам, викладеним у касаційній скарзі щодо обґрунтування доводів про порушення підсудності.
Також у касаційній скарзі міститься вимога про зміну ухвали Апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року через перекваліфікацію дій засудженого зі ст. 191 КК на ст. 190 цього Кодексу без кваліфікації за частинами 2, 3 ст. 27 КК, призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини КК, та застосування положень ст. 75 КК.
Однак у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування доводів про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК з огляду на встановлені судом фактичні обставини.
В кримінальному судочинстві кваліфікацією злочинів є встановлення і юридичне закріплення точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, визначеному у кримінально-правовій нормі і закріпленої в законі про кримінальну відповідальність, поєднане з розмежуванням злочинів один від одного та відмежуванням їх від діянь, що не є злочинами.
Водночас засуджений не обґрунтовує у поданій скарзі які ознаки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, доведені належними засобами доказування, отримали необґрунтовану юридичну оцінку і, відповідно, які із ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК, не кореспондують ознакам фактично вчиненого діяння. В цьому ж аспекті касаційна скарга не містить обґрунтування підстав кримінальної відповідальності за вчинене діяння за ст. 190 КК та вказівки на те, які із кваліфікуючих ознак частин 1 - 5 вказаної статті характеризують на думку засудженого вчинене ним діяння. Доводи про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність мають спиратися на відповідні докази та посилання на матеріали справи.
Не вказано в касаційній скарзі і про те, яких саме порушень норм КПК 1960 року припустився суд апеляційної інстанції переглядаючи вирок Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року, з огляду на обсяг перевірки справи апеляційним судом та порядок апеляційного розгляду, визначені статтями 362 365 КПК 1960 року.
Суд звертає увагу, що підставою для застосування положень ст. 69 КК є встановлена судом сукупність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, де суду достатньо встановити принаймні дві обставини, що пом`якшують покарання, за умови, що хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину через те, що за своїм характером її вплив на обставини кримінального правопорушення дорівнює тому, який законодавець застосовує для конструювання привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про такі обставини щодо обґрунтування вимоги про призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією кримінально-правової норми, в касаційній скарзі засудженого не йдеться.
Водночас вимога про застосування положень ст. 69 КК стосовно призначення покарання за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 вказаного Кодексу, суперечить вимозі про перекваліфікацію дій засудженого на ст. 190 КК.
Разом із тим, вимога про звільнення від відбування покарання з випробуванням в аспекті застосування положень ст. 75 КК, має ґрунтуватися на відповідних доводах, проте у касаційній скарзі засудженого відсутнє будь-яке обґрунтування відповідних підстав до звільнення від відбування покарання, встановлених приписами ст. 75 КК, з посиланням на докази та матеріали кримінального провадження які би свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і можливість досягти мети превенції (попередження злочинів) як ним, так і з боку інших осіб, оскільки ст. 75 КК застосовується судом у взаємозв`язку із положеннями статей 50 65 КК.
Отже, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 350 387 398 КПК 1960 року.
Положеннями ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року передбачено, що справа не витребовується, якщо скарга, відповідно до вимог статей 350, ч. 2 ст. 383, 384, ч. 2 ст. 386, ч. 1 ст. 398 цього Кодексу, не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Відмова у витребовуванні справи не перешкоджає витребовуванню справи при повторному надходженні скарги за умови усунення зазначених у постанові Суду недоліків і якщо вона надійшла в межах строку, визначеного ст. 386 вказаного Кодексу, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребовуванні справи.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 353, 383 - 386, ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, Суд
постановив:
Відмовити у витребуванні кримінальної справи за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року.
Постанова Суду остаточна, оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_4